†††
І ти шукаєш для розмов відкриті необтяжені смутком душі
Вдаєш, ніби все добре і ти нормальна,
Ніби немає ніякої параної, пекельного болю та всеохоплюючого страху смерті,
Ніби не відчуваєш себе щоранку під прицілом снайпера, виходячи на балкон.
Ти намагаєшся не мати справ з тими, хто вириває твою душу і нищить її, розтоптуючи знову і знову важким взуттям...
І як загіпнотизована знову і знову повертаєшся на місце злочину, нездатна нічого вдіяти зі своєю відсутністю сили волі...
Йдеш як на заклання, готова зносити не лише приниження, бруд та прокльони, а навіть побої та власну смерть.
Це жахливе відчуття приреченості та невідворотності останнього моменту...
28.06.18
