***
В той день, коли ти нарешті наважишся мене вбити, скоріше за все я не буду опиратись
Я сидітиму з двома шматками свого серця в руках, розірваного навпіл
Один шматок я залишу йому, а другий віддам тобі
Ти можеш засмажити його і з'їсти
А втім, ти можеш його просто викинути
Зрештою, байдуже, як ти ним скористаєшся, аби лиш це принесло тобі полегшення.
Ти зможеш помститись за себе, за друга, за весь той біль, що мучить нас всіх та ніяк не залишить у спокої
Це може бути отрута, що розтікаючись чорними венами моїм тілом виламуватиме мені плечі навиворіт
Це може бути лезо гострого ножа, що зрізатиме плоть кривавими пелюстками доки не дістанеться кісток
Або це буде залізна бита, що з хрускотом пробиватиме мою голову, опускаючись важкими ударам знову і знову, доки мізки не розмажуться по всій підлозі в перемішку з кістками черепа
Або іржава арматура, що методично глухо та впевнено пробиватиме мої легені раз у раз, лишаючи рвані діри в грудній клітці
Помстися, якщо тобі це нарешті принесе очікуване полегшення
Вбий цю приречену залежність
Вирви її з корінням
Викинь, спали, розтовчи у порох, змішай з багном, полий сльозами і забудь
Аби лиш більше вона не несла на своїх плечах тобі цей біль
Не стукала настирливо щоранку в твої двері і вікна
Не заглядала з німим докором у втомлені безсонням очі
Не виймала з грудей душу ламаючи ребра
Не вимагала бодай зневажливого погляду у свій бік
В той день, коли ти нарешті наважишся мене вбити…
14.07.18
