
Хто ця істота, що дивиться на мене?
Хто це в моєму дзеркалі чужий?
Чиї ж це очі, темніш самої ночі?
Чому цей погляд невідомо злий?
Я не відчуваю, я не помічаю,
З кожним днем все більше, цих жахливих змін.
Все більше поглинає, все далі убиває,
Нікчемні мої залишки, уривки моїх снів
Де шукати, в кого питати?
Як позбутись незримих кайданів?
Мене лякає, мене з’їдає
Моє відображення – то (зовсім) не я
21.10.10