Свято дім прогрівало,
Серце дугою пролунало.
Страви з десяток,
Звичай, тривалістю в вік.
Браття та сестри,
Візьмемо довгий ми крок.
Свіча пролунала,
Полум'я служіння,
Віра благословляла.
Свято дім прогрівало,
Серце дугою пролунало.
Страви з десяток,
Звичай, тривалістю в вік.
Браття та сестри,
Візьмемо довгий ми крок.
Свіча пролунала,
Полум'я служіння,
Віра благословляла.
Моментами все добре, але дещо не так. Гадати, що тобі не довподоби, починаєш шукати в собі. Розібрати те, скласти те, але картина неповна. Ці рядки про це: пошук, розуміння, прийняття чогось, що може не сподобатися, але буде вірним у душі.
Інколи так буває, що навіть рідні люди повинні кудись піти. Це може бути другий план, а може й остаточний відхід. Так, бувають спроби повернути все назад у наш маленький куточок, але не виходить. Що тоді? Ці рядки про це: які труднощі, випробування треба пройти до єднання.
У вірші йдеться про глибокі почуття та спогади, які викликають листи з чужими звістками. Головний герой відчуває ностальгію за рідним містом, яке є для нього особливим і неземним.
Коли я їздив на море, воно було спокійним. Ти їдеш на море, аби відпочити, або завести курортний роман. Не знаю, навіщо ще їхати на море… щоб просто подивитись?
Вірш про неї і про мене. Її зрадили усі, а я не маю права її шкодувати.
Коли я їздив на море, воно було спокійним. Ти їдеш на море, аби відпочити, або завести курортний роман. Не знаю, навіщо ще їхати на море… щоб просто подивитись?
Вірш про неї і про мене. Її зрадили усі, а я не маю права її шкодувати.