Свято дім прогрівало,
Серце дугою пролунало.
Страви з десяток,
Звичай, тривалістю в вік.
Браття та сестри,
Візьмемо довгий ми крок.
Свіча пролунала,
Полум'я служіння,
Віра благословляла.
Свято дім прогрівало,
Серце дугою пролунало.
Страви з десяток,
Звичай, тривалістю в вік.
Браття та сестри,
Візьмемо довгий ми крок.
Свіча пролунала,
Полум'я служіння,
Віра благословляла.
В лазарет ступаю я,
сповідь про втрату, самотність і примирення з болем. Ліричний герой звертається до друга чи, можливо, до частини самого себе — до того, хто залишився поруч у спільному “човні” життя
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Навіть не знаю як розпочати тому розпочну з того що напишу, читаючи ви побачите багато помилок в тексті і пунктуації.
Інтимна нічна сповідь, де любов перетворюється на тишу, а щирість — на прокляття. У цьому вірші зустрічаються чуттєвість і саморуйнування, коли ніжність стирається грозами вини, а прагнення кохання стає джерелом внутрішньої катастрофи.
Навіть не знаю як розпочати тому розпочну з того що напишу, читаючи ви побачите багато помилок в тексті і пунктуації.
Інтимна нічна сповідь, де любов перетворюється на тишу, а щирість — на прокляття. У цьому вірші зустрічаються чуттєвість і саморуйнування, коли ніжність стирається грозами вини, а прагнення кохання стає джерелом внутрішньої катастрофи.