Не будь байдужим

Я сидів на барі, та розмірковував про життя. Саме через це мене прозвали Філософом – я завжди дуже багато розмірковував про життя. В чому його сенс? Яка наша місія на землі? Та чи є вона взагалі? Був вже пізній вечір, і окрім мене та бармена у цьому закладі нікого не було. Я попросив бармена налити ще один келих пива. Розмова не клеїлась, та й взагалі я був радий мовчанню, саме мовчання привчає нас думати. Вірно думати.

Потрібно прочитати не одну книгу, щоб набратись розуму. Можливо, зробити читання книг сенсом життя. Бо, що таке є життя? Мабуть, це робота, сон та гарний відпочинок. Проте я ніде не працюю. Однак, і не відпочиваю. Сплю, читаю книги та живу на соціальну дотацію від держави. В мене хвороба, котру не можна вилікувати – можливо лише придушити симптоми.

Проте я не занепадаю духом, приймаю це як виклик і послання небес, щоб навчитися смиренню. Ця чеснота веде нас до Бога. Тим не менш я люблю випити та палю цигарки – отже, я такий же грішний, як і усі інші. Всі святі вже давно на небесах.

Все почалося із розриву з коханою – відносини зайшли у глухий кут. Потрібно було вже починати сімейне життя, або ж розставатися. Я вибрав друге. Проте цей розрив боляче вдарив по моїй хисткій психіці. Мене запроторили до психлікарні, і там я вибрав філософію своїм покликанням. Добре, що там були книги. Це хоч якось послаблювало болючу дію препаратів, котрими мене шпигували з ранку до ночі.

Тепер я вільний. Живу з дядьком Семом, бо не хочу завдавати зайвого клопоту батькам. Вони заможні та занадто аристократичні, і всю свою батьківську любов направили на мою старшу сестру. Дядько Сем розділив зі мною мою трагедію, та дозволив жити у нього на невизначений термін.

Така моя коротка історія, котру би я охоче розповів би бармену, однак мій язик за зубами тримала пересторога лікаря, щоб я не дуже розповсюджувався про неї оточуючим. Люди не дуже добре починають до тебе відноситись, коли дізнаються з твоєї розмови, що ти псих.

Я допив пиво, розрахувався та залишив чайові. Хоч би як не було скрутно у житті, але ніколи не потрібно дрібнитись на чайові. Це наша дяка, яка повертається до нас сторицею. Це ще одна чеснота, котру я хотів би мати. Перед тим як вийти із закладу я спитав у бармена, поглянувши на полиці, на яких стояли книги:

- Можна взяти одну почитати?

- Беріть, але обов’язково поверніть.

- Добре.

Я підійшов до полиць з книгами, та почав переглядати назви та авторів. Я взяв Ніцше «Так казав Заратустра». Ще раз подякував барменові, та пішов геть.

Вийшовши з пабу, мене зустрів мороз та перші сніжинки цього року. Вітер не дув, і я подумав, як це гарно, що немає вітру, бо було б холодніше. Пиво не горілка, воно п’янить, але не зігріває. Тож з книгою у руках та думками в голові я поплентався до дому дядька Сема.

По дорозі в голові крутилися думки «я не хочу бути таким, як усі». Не хочу працювати, щоб заробляти гроші, котрі потім витрачу на їжу та сплату комунальних послуг. Не хочу зустрічатись з дівчиною, щоб продовжувати рід. Не хочу віддавати свій голос на виборах, щоб нас знову обманули обіцянки обраного кандидата. Я не знаю, яке воно щасливе та безтурботне життя. Взагалі, що ми знаємо про життя? Життя – це завжди мука, біль та страждання. Я Філософ, проте не знаю навіщо жити.

Отак собі розмірковуючи, я майже дістався до місця дядькового дому. Проте, коли я поглянув праворуч, я побачив дівчину зі сльозами на очах. Вона сиділа на бетонній опорі білборду. З лівого зап’ястка сочилася кров, а в правій я побачив лезо. Я тільки знервовано ковтнув. Тим не менш, щось обов’язково треба було робити. Я набрав номер швидкої, та переказав усю ситуацію, в котру я потрапив.

Залишатись осторонь було неможливим. Яка трагедія довела цю гарну дівчину до такого кроку? На вигляд їй було не більше двадцяти двох років. Я підійшов до неї поближче, її голова була нахилена до землі. На землю з її очей капали сльози.

- Що трапилось? – я хотів додати до цієї фрази слово красуне, проте подумав, що це не буде доречним.

У відповідь тільки мовчання та тихе схлипування.

- Добре, можеш не відповідати. Я побуду з тобою, допоки не приїдуть медики, щоб ти не наробила ще більших дурниць.

Сніг посилився, і стало дедалі холодніше. Я дивився на дівчину, і відраховував хвилини до приїзду карети швидкої допомоги. Зрозумілим було одне: вона не захоче говорити. Минуло десь сім-вісім хвилин, якщо вірити моєму внутрішньому годиннику, і приїхала медична допомога. Вони забрали дівчину, і подякували мені, за те, що я не лишився осторонь і набрав номер швидкої. Я ж тільки міг здогадуватися, що призвело до такого вчинку молодої дівчини.

Прийшовши додому, я розповів про свою драматичну пригоду дорогою до хати дядькові. Він сказав, що це добре, що я так вчинив. Більшість в наш час, мабуть, прийшли повз, або просто позловтішалися.

- Однак, ти не тільки можеш філософствувати, ти ще можеш робити гарні вчинки, - сказав дядько.

- Гадаю, на моєму місці так би вчинила кожна порядна людина. Не можна бути байдужим до чужого горя.

- Не знаю, чи кожен, але ти вірно вчинив. До речі, що це за книга в тебе в руках?

- Ніцше. «Так казав Заратустра». Я взяв в пабі, де пив пиво…

- А, філософ…

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Денис Широкопояс
Денис Широкопояс@shyrokopoyas

Автор

2.3KПрочитань
48Автори
26Читачі
Підтримати
На Друкарні з 2 жовтня

Більше від автора

  • Життя — це гра чи серйозна справа?

    Інколи ми граючись відносимось до життя, та чи це правильно, і до чого це може призвести? Не намагаюся нікого переконати та нав'язати свою думку, просто викладаю тут своє відношення до цього питання.

    Теми цього довгочиту:

    Есе

Вам також сподобається

  • Як надрукувати власну книгу самостійно

    Якщо Ви бажаєте надрукувати книгу для себе, друзів, родичів чи просто небайдужих. Якщо Ви хочете відчути, що шлях від першого розділу до останньої крапки не був даремним. Не засмучуйтесь. Є найкраще рішення, щоб надрукувати книгу якісно, швидко та недорого!

    Теми цього довгочиту:

    Самвидав
  • “ Пристрасть “

    Я відчуваю, як моє серце б'ється в ритмі твоєї присутності. Ти для мене — не просто людина, а справжня пристрасть, яка заповнює кожен куточок мого життя. Я відчуваю, що наші емоції переплітаються, створюючи невидимий зв'язок між нами

    Теми цього довгочиту:

    Поезія

Коментарі (1)

“Більшість в наш час, мабуть, прийшли повз, або просто позловтішалися.” - телефон забрали б!

А сон це не життя - це невелика скибка смерті, як казав Едгар Алан По.

Вам також сподобається

  • Як надрукувати власну книгу самостійно

    Якщо Ви бажаєте надрукувати книгу для себе, друзів, родичів чи просто небайдужих. Якщо Ви хочете відчути, що шлях від першого розділу до останньої крапки не був даремним. Не засмучуйтесь. Є найкраще рішення, щоб надрукувати книгу якісно, швидко та недорого!

    Теми цього довгочиту:

    Самвидав
  • “ Пристрасть “

    Я відчуваю, як моє серце б'ється в ритмі твоєї присутності. Ти для мене — не просто людина, а справжня пристрасть, яка заповнює кожен куточок мого життя. Я відчуваю, що наші емоції переплітаються, створюючи невидимий зв'язок між нами

    Теми цього довгочиту:

    Поезія