Спостереження з власного досвіду, а отже тут прикладом є суто я.
Я довгий час малюю, спершу це було простим хоббі під час навчання у школі, а після закінчення вирішила вступити на художника. Поки що складно сказати щось конкретне про мій шлях, бо зараз я справді розумію як же мало я вмію і розумію у малюванні, хоч і мені складно назвати себе новачком. Поки що просто посередність.
Одна з моїх найголовніших проблем, це те, що знаходячи більш-менш вдалий метод намалювати щось, я на ньому зациклююсь. Обмежую себе, боячись зробити неправильну лінію, неправильний колір. Боюсь показати, що малюю щось не так. Це один з симптомів, що художник стоїть на місці і не рухається далі. Та насправді було б набагато краще, якби я не боялась, і якби я набагато частіше робила неправильних ліній, неправильних кольорів. Також це стосується і художніх матеріалів.
Недавно, я малювала на емоціях — суто експресія, без думок про те як правильніше чи естетичніше. Результат приємно вразив мене, бо, як виявилось, коли я себе не обмежувала, я змогла створити щось більш цікаве, без сумної гамми кольорів, з цікавішою композицією. І тут навіть грає не те, що вийшло гарно, тут річ в тому, що якби я не спробувала, я б не дізналась, що є кольори і лінії, які можуть додати моїм роботам стільки цікавого, урізноманітнити мою стилістику, наповнити її чимось новим. Це змусило мене подумати про те, що страх намалювати щось неідеально з першого разу дуже шкідливий, і він навряд чи допомогає митцю. Тепер я маю в планах взяти скетчбук, взяти складні для мене референси і малювати, не думати про естетику і вилизаність. Шукати нові техніки і методи.
Сьогодні я взяла до рук гуаш. Результат вийшов слабенький, його навіть не покажеш мамі (яка щиро хвалить малюнки завжди, навіть якщо ти бачиш, що це відверто слабка робота). Але не можу сказати, що це задизморалило мене, аж ніяк! Я зрозуміла, що гуаш дуже приємний і цікавий матеріал, і про що я дійсно шкодую, це про те, що враження від гуаші з початкових класів не змушували мене думати про те, щоб спробувати щось цим матеріалом. А якби не навчання в університеті, то я б не зрозуміла, що акварель та олійний живопис не “кусаються”, що ними можна “гратись” кольорами та об’ємом краще аніж кольоровими олівцями! (Проте страх олійних фарб у мене досі суто через присутність цієї суміші будь-де через не завжди охайну працю)
Найбільш прикра річ в тому, що всі “експериментальні” роботи цікавіші аніж ті, в яких я використовувала перевірені методи, техніки, прийоми, композиції і т.д. У тих роботах я зациклилась на тому, щоб виглядало “нормально”, “прийнятно”. Композиція завжди статична (Бо я дуже боюсь малювати динаміку, в якій я відверто слабка), емоції зображених персонажів завжди сухі, і обмежуються незначними змінами міміки. Це погано, і щоб цього позбутись, треба позбутись страху намалювати щось не так.
