Щось на кшталт роману

Центр міста виглядав так, наче тут тривалий час точилися бої – залишки барикад, зруйновані стіни будинків і, придивившись, в очах перехожих можна було знайти залишки переляку. Не те що б місцеві конфлікти їх якимось чином обходили, але Василь вирішив, що краще буде поквапитись...

Останні два дні вони харчувалися виключно булкою з майонезом, і настрій у всіх був відповідний. Перш ніж заправляти вантажівку, Петро скликав рештки загону і недовго, але дуже заплутано пояснював, що оскільки вони не працюють, то мають платити за пальне всі разом.

Краї, якими вони тепер кочували, ставали все більш спустошені. Химерне плоскогір'я, що вже тривалий час спостерігалося ліворуч дороги, наблизилось, і виявилось, що це один нескінченний терикон...

Якщо історії решти Петрових наймитів схожі на Чоботову, то не дивно, що вони відмовчуються. А ще й випадок з тим повішеним, який – як би не опирався здоровий глузд! – повернувся до життя. І якщо скласти все до купи, то виходило...

Робота була важка, іноді аж надто важка, але Василю подобалося. Завдяки тому, що ніде не затримувались довше тижня, життя набуло особливого циганського шарму. Лише інколи, по ночах, коли не вдавалося швидко заснути, хлопець неабияк сумував.

Десь неподалік лунали голоси, які не давали спокійно спати. Василь перегорнувся на інший бік і хотів вкритися ковдрою з головою, але ніякої ковдри не було. Голоси, певно, вирішили цим скористатись і замість того, щоб зникнути, стали гучнішими. – ...Та ні, начебто живий.

Обидва боки автошляху густо заросли чагарником та сухотними деревцями, один погляд на які позбавляв сил і викликав бажання лягти та померти. Поруч з перехрестям де автобус полишив трасу і звернув на ґрунтову дорогу знаходилась споруда, що...

...І кров стигла у нього в жилах від усвідомлення того, в якій страшній небезпеці він опинився. Ґрунтова розбита дорога, обабіч якої розташовувалися незвичні, химерні конструкції. Тільки створіння, що не мали нічого спільного з людством...