душа це те, що з’являється саме тоді, коли в кишені лишаються тільки дірки...

Жив-був чоловік, якому чорти зіпсували життя. Коли чоловікові народився син, Диявол вкрав дитину, а замість неї підкинув бісеня – і тепер той обмінник ходив з кучерями до плечей, кільцем у вусі та слухав бісівську музику...

Дівчина, яка одного разу чула соловейка у листопаді, здогадалась, що то був не простий пташка, а чарівний. Вона вирішила, що тільки чарівні птахи і тварини і люди варті того, щоб їх шукати...

Раніше всі жили у мирі та злагоді. Декого це дратувало, і він пішов до слона. Ти, каже, слон, великий і могутній. Слон подивився навкруги прискіпливо, зважив все ретельно і одповів – неправда, які всі, такий і я. Ні, слона не підманути, зрозумів Дехто. І пішов до тигра...

Коли Ніхто опинився в лікарні з пневмонією, то цілими днями писав білі вірші на білій стелі. А ще – звичайні, римовані, на стінах і тумбочці; але там їх бачила хтонічна бабка-прибиральниця і затирала брудною ганчіркою...

сорокаватне сонце в оточенні теплокомунергійних комарів, які жадібно смокчуть бурштин на очах пильних лічильників...

коли влітку Ніхто грав на сопілці, утворені ним звуки ненадовго завмирали у повітрі, а потім назавжди розчинялися. через декілька вічностей прийшла зима, і ті ж самі звуки стали замерзати та падати на землю, і так з’явилися речі...

Десь ще є народи і стада, але не у нас, брати мої: тут є тільки держави. Держава? Що це? Ох... слухайте мене, бо зараз я скажу вам про смерть народів...

вже тиждень на вулицях та майданах приспаного щедрою спекою міста...

всі речі та речовини - це лише зморшки на нескінченному простирадлі простору...