“... Можливо це хайку, а може й ні – якесь воно аж надто складне, – відповів Джафі. – Справжнє хайку просте, як вівсяна каша, і водночас змушує бачити те, про що в ньому йдеться. Як ось це, мабуть найгеніальніше, написане Шікі:
На мокрих лапках
Горобець
Стрибає ґанком.
І перед тобою одразу ж постають мокрі сліди на дерев'яних дошках підлоги. Водночас, завдяки цим кільком словам, ти бачиш дощ, який йшов весь той день, і майже відчуваєш запах глиці.”
(from Dharma Bums by Jack Kerouac)
Навіть не пригадаю, коли саме познайомився з хайку. Наведене вище, з Дхармічних Жебраків, стало першим, яке по справжньому вразило. Після нього були роки пошуків і розчарувань. Матсуо Басьоо? Про жабу і ставок – не потребує коментарів. Але решта... Йоса Бусон сподобався трохи, але за живе не зачепив. І коли цікавість до жанру вже згасла, випадково відкрив для себе Кобаяші Іссу:
Не плач, цвіркунчику!
Бо навіть у зірок
Кохання без розлуки не буває.
(переклад – І. П. Бондаренко, більше є у вікіцитатах)
Окрім класичних японських поезій, неодноразово зустрічалися мені дивні творіння, які автори теж називали “хайку”. Не всі з цих творінь погані – наприклад, Kimi's Book of Haiku (“хайку” створені з висловлювань Кімі Райкконена). Те, що книга містить справжню поезію засвідчує факт, що я дізнався про неї від людини, яка не любить ані поезію, ані Формулу Один. Але чи хайку це?
(про Фінляндію):
влітку можна рибалити.
Взимку
рибалити погано.
“... ні, чорт забирай, це не хайку. Ніколи не можна бути аж надто прискіпливим, коли йдеться про написання хайку!”
(знову Dharma Bums by Jack Kerouac)
Трохи анатомії.
Традиційно, хайку це 17 складів.
В хайку мають бути присутні кіредзі (“ріжуча” частка, довго пояснювати, вибачайте) і кіго (слово, яке зраджує пору року, про яку йдеться у вірші).
Також, українська вікіпедія, хоч і у наївній формі, але цілком слушно застерігає: “Хайку заборонено писати на політичні, релігійні теми та на тему кохання.”
Тобто хайку – це про природу, про сприйняття природи, про ставлення до природи тощо. Якщо про людей – це вже сенрю. Якщо перше ліричне, то для другого характерна сатира, сарказм і маніпуляції. Але будемо вважати, що хайку і сенрю це одне й те саме. Приклад сенрю:
Спіймав злодюжку,
виявилось –
це мій син.
(автор – Караі Сенрю. Саме за його іменем жанр і названо)
Щодо 17 складів. Від них відступалися навіть чотири кити, на чиїх спинах лежить жанр, – Басьоо, Бусон, Ісса та Шікі. Що вже казати про інших. Я то й геть не звертав уваги на цифру, доки сам не спробував писати хайку. Але коли спробував – відчув, що у канонічних 5-7-5 є своя, ні з чим не зрівняна магія. А що ми бачимо в сучасних українських письменницьких колах? Та що завгодно. Згоден, висловити глибоку думку 17-ма складами тяяяжко... але ж саме в цьому і полягає суть будь-якої поезії – добровільно залізти у тісні рамки (розміру, рими) і використати ці рамки для досягнення свободи, про яку проза і не мріє! Що я хочу сказати, якщо ви вже вирішили писати саме хайку, то хоча б спробуйте влізти у 5-7-5. Не маєте часу і бажання – навіщо обманювати себе та інших? Напишіть вер лібр, теж хороша форма.
читаю вірші,
білі на білій стелі:
температура
(моє, “лікарняне”)
Але ж, пане Волохатченко, окрім останнього, наведені вами приклади аж ніяк не у форматі 5-7-5! І справді – але то все переклади. Про переклади хайку теж можна багато говорити. В певний момент японська поезія набула величезної популярності, і цим скористалися любителі легкого долару. Не буду тицяти пальцем, але існує багато жахливих англійських перекладів – стережіться! Перекладів українською просто мало (або я не знаю де шукати) і вони часто публікуються без оригінального тексту.
На біса той оригінальний текст потрібен? Японські (читайте “китайські”) ієрогліфи – це спрощенні зображення речей, які вони позначають. Чаклуни кажуть, що зображення предмету дає над ним владу або створює із ним особливий зв'язок. Мабуть, через це по всьому світу і є стільки любителів витатуювати собі ту чи іншу японську закарлючку.
Гмм, про що я... так, оригінальні тексти хайку. Ось, наприклад, той самий, від Басьоо-сана:
古池や蛙飛びこむ水の音
(фуру іке я / кавадзу тобікому / мідзу но ото)
Що це, як не маленька графічна історія. Не розумієте її? Точно? Ну, може розумом і ні, але розум це не все, що у нас є. Переклад:
Старий ставок,
шубовснула жаба,
сплеск води.
Пам'ятаєте Керуака на початку блогу – “просте, як каша. Змушує бачити те, про що в ньому йдеться.” Побачили старий, зарослий очеретом став? Почули, як булькнула у вкриту ряскою воду жаба? Якщо ні – спробуйте перечитати за п'ять (або десять, або двадцять) років.
Що може стати на заваді поціновувачу хайку? Часто вони сповнені прихованого символізму:
花いばら故郷の路に似たる哉
(хана ібара / кокяу но мічі ні / нітару кана)
Квіти шипшини
стежки рідного міста
нагадали мені.
Шипшина не тільки красива, а й колюча. Блукати колючою стежкою означає страждати. Здалеку кущ шипшини виглядає мило, але підійдеш надто близько – поколешся. Такі ж самі стосунки Бусон-сана з його рідним містом – приємно згадувати, але повертатися до нього...
(пояснення з дисертації “Foxfire: the Selected Poems of Yosa Buson, a Translation” by Allan Persinger, є у вільному доступі в інтернетрях).
Хайку прекрасні самі по собі, але інколи, познайомившись з автором ближче, починаєш розуміти їх інакше, глибше – іноді аж надто глибоко:
露の世は露の世ながらさりながら
(цую но йо ва / цую но йо нагара / сарі нагара)
Цей світ, подібний до роси,
подібний до роси.
І все ж, і все ж...
Здавалось би, традиційне буддистське нагадування про швидкоплинність світу, в якому ми живемо: незабаром все, що нас оточує, і ми самі зникнемо, як роса, без сліду. Майже банально? Але потім дізнаєшся, що Кобаяші Ісса написав цей вірш після того, як померла його друга дитина. Боляче? Страшно? Мені – дуже. І через що, здавалось би...
Власне, хайку спочатку були лише вступом до інших форм поезії (ренга, танка – тобто вака... гмм, іншим разом). Всі ці форми мали структуру штибу 5-7-5-7-7. Потім хтось помітив, що часто вступні 5-7-5 звучать чудово самі по собі. Творчість Матсуо Басьоо остаточно виділила ці 5-7-5 у окремий жанр. Що цікаво, Басьоо-сан свої хайку не дуже цінував, позиціонуючи себе як автора ренга.
До Масаоки Шікі ніхто окремої назви для хайку не вигадав, тому вони називались хокку (в перекладі “початкові рядки”). Зараз самостійні вірші 5-7-5, в тому числі написані до Шікі-сана, прийнято називати хайку, а 5-7-5 в складі ренга – хокку.
І на прощання.
Масаока Шікі, який помер у віці тридцяти чотирьох років, заповідав:
Най кажуть,
що я любив хурму
і хайку.
де не вказано - переклади мої
