Всі книжки містять щось хороше і щось погане. Якщо книга складається здебільшого з поганого, її легко викинути і забути. Гірше якщо книга хороша, але має шкідливі домішки. Далі – спроба виколупати виделкою неїстівні та отруйні частини з FOR WHOM THE BELL TOLLS Хемінгвея.
Тоді як "По кому подзвін" вважається одним з найкращих творів автора, маргінальна меншість його критикує. "Подзвін" різко контрастує з "Прощавай, зброє" в тому плані, що він просякнутий ідеєю самопожертви заради суспільства. Саме тому "Подзвін" так радо і видавали у совку – дуже підходить для промивання мізків.
Але чи не має тут місце нерозуміння з боку критиків? Так, герої "Подзвону" неодноразово висловлюють готовність віддати життя за їхню справу. Ось тільки на той момент, коли Хемінгвей завершив роман, Іспанська Республіка вже зазнала поразки, і прототипи героїв або загинули, або сиділи у фільтраційних таборах у Франції. Тож, насправді тут може бути не романтизація війни, а гірка-гірка іронія, яка лишається непоміченою сучасним читачем: всі самопожертви виявились марними. Viva la Republica, camarades...
Інша підстава для критики це зображення Хемінгвеєм совкових "радників". В романі аж троє "russians" (як мінімум один з яких – поляк, про нього згодом). Всі вони безкорисливо та самовіддано допомагають іспанському народові. Чим не совкова пропаганда?
Трохи історії. Республіка протистояла режиму Франко. Режим Франко підтримувала нацистська Німеччина. Сама аграрна Іспанія не мала засобів для виготовлення зброї, тому і Республіка, і фашисти залежали від зовнішніх постачальників. Демократичний світ від Республіки відмовився, тому вона змушена була приймати допомогу від совка. За таких умов будь-яка підтримка, навіть від упирів, сприймалася як дар богів. По суті ж, навіть якби Республіка виграла, вона була приречена стати жертвою тих самих упирів.
Але ще раз нагадаю, що "Подзвін" завершувався коли війну було програно, і автор, пишучи про "радників", вже не ризикував припуститися ідеологічної помилки. Більше того, у оповіданні UNDER THE RIDGE, з того ж періоду, савєцька "допомога" висвітлюється з цілковито іншого боку. І ставлення іспанців до "рятівників" там теж відповідне.
Солдат з Естремадури:
"[..] Ненавиджу всіх іноземців [..] Ненавиджу маврів, англійців, французів, італійців, німців, американців і росіян [..] Але найбільше ненавиджу росіян [..] Я з Бадахос. Нас, у Бадахос, захоплювали та грабували, наших жінок ґвалтували англійці, французи, а тепер і маври. Те, що зробили маври нічим не гірше за те, що робили англійці під командуванням Веллінгтона [..] Мою прабабу вбили англійці. Будинок, в якому жила моя родина, був спалений англійцями [..] Мого батька вбили на Кубі американці, коли він проходив строкову службу [..]"
Хемінгвей:
"Мені дуже прикро. Повір. А чому ти ненавидиш росіян?"
Солдат з Естремадури:
"Тому що вони – представники тиранії і я ненавиджу їхні обличчя."
В UNDER THE RIDGE в найкращому Хемінгвеївському стилі ілюструється за що саме естремадурець ненавидить кацапів. Але вирвати той епізод з контексту неможливо. Це невеличке оповідання, раджу прочитати повністю.
Цікавий факт для тих, хто лінується заглядати у вікіпедію.
Один з "russians" у Подзвоні це генерал Гольц. Прототип з життя – поляк Кароль Сверчевський. Гольц Хемінгвея мудрий і дотепний. Реальний Сверчевський – п'яниця і бездарний військовий командувач. Але – улюбленець сталєна (бо поляк, а воював проти Польщі на боці так званих комуністів). Потім, під час другої світової, Сверчевський часто віддавав накази у стані сп'яніння, відправляючи поляків на безглузду смерть проти німців. Надто зручно, щоб вважати це простою недбалістю з боку совкового командування. Загинув начебто потрапивши до засідки УПА в 1947. Можливо, що інформацію про пересування генерала навмисно розголосили самі совки. Ще правдоподібніша версія, що вбили його не вояки УПА, а перевдягнені нквдешники.
Іншого "радника", нквдешника Каркова (Кольцова), теж розстріляли люблячі колеги. Цілком ймовірно, щоб не патякав про те, чим займався в Іспанії.
З мінусів все. Про плюс, на який мало хто звертає увагу. Хемінгвей відомий своїм дивним, м'яко кажучи, ставленням до протилежної статі. Жіночі персонажі його попередніх романів можуть викликати тільки обурення. Але про це написано чимало, не буду повторювати. В цій площині "Подзвін" приємно відрізняється від ранньої творчості.
Роман переповнений строкатими персонажами – іспанські селяни різного рівня ідейності, бандити, цигани, анархісти. Жінок всього дві. Одна – архетипова прекрасна діва: молода, вродлива, несправедливо скривджена, до безтями закохана у героя. Якби не її трагедія, була б чергова "жінка очима чоловіка" (ще й чоловіка самозакоханого). Але друга героїня, Пілар, – вже немолода, ніколи не вродлива – несподівано затьмарює решту персонажів, з головним героєм включно. Більше того, чи не вона і є центральною дійовою особою твору? Тому що твір насправді не про американця з наплічником напханим динамітом і не про війну, а про Іспанію. І Пілар цю Іспанію уособлює.
Ще одна гірка іронія Подзвону. Головний герой чимало розмірковує над самогубством батька. І, мабуть, тільки в цьому аспекті Роберт Джордан є автобіографічним персонажем (батько Хемінгвея покінчив життя самогубством). Автор вустами свого героя засуджує і називає такий вчинок боягузством. І всі ми знаємо що сам Хемінгвей зробив через двадцять років...
