***
здається, що заспокоїлась
здається, що пройшло
мариться, що то було не зі мною
і взагалі я все вигадала.
та знову приходиш ти
і пекло почуттів радісно вертається
та зручно вмощується в насиджене місце,
десь там, у сонячному сплетінні
тисне зсередини,
впирається ногами і руками в мої ребра,
ніби намагається розірвати мене чи то навпіл чи то на безформні криваві шматки.
я кажу тобі, що все ок, що все пройшло,
і ти у безсилому відчаї починаєш руками згрібати весь свій жар
і сипати мені у долоні, з верхом:
“На! забирай весь! вдавися ним!
Кажеш все ок?
Та в мене вистачить цього жару на двох!
Ти мусиш відчути як я вже вкотре на цьому тижні здох!”
А я нічого не можу вдіяти,
лише покірно підставляю свої долоні,
безрезультатно намагаючись загасити сльозами
той нестримно пекучий жар,
що обпалює мої руки до кісток,
до чорного вугілля…
11.07.18
