Я митець! Я артист! Я поет!

"Я митець! Я артист! Я поет!
А не в вбивця!
Не садист, не катюга, не зрадник, не кровопиця.
Я митець! Я письменник! Я людина культури!
В моєму серці живе саме рима, а не тортури!
 
В моїх руках має бути не багнет, а перо!
В моїх думках має бути не пекло, а Слово!
В моїй душі має бути спокій смиренний, а не гнів за народ в крові утоплений.

Досить, вже рвати нашу культуру,
Досить, ламати в нас нашу ж натуру,
Досить, зрізати нам ті крила блаженні,
Досить, брехати вже як навіжені.

Достатньо, вже досить, терпіти не можна,
За що Бог нам дав катів неспроможних.
Ми боремось далі і будем боротись!
Поки в нас кров непереможних.

Але ж так не можна, не можна так жити,
Життя в нас одне і його не замінити.
Чому ми ж маємо страждати постійно? Чому мій народ має пам'ять нестабільну?

Чому ми прощаємо вбивць і катів?
Чому забуваємо до чого привів
Той збрід злощасний без серця і долі?
Чому вони завжди виходять здорові,
 з убивств і гріхів що завше чинили?
Чому їх ніколи ні в чому не винили?...


Та годі страждати й терпіти кайдани
"Дозвольте дихнути", "дозвольте сказати".
Чому я поет у власній країні
не можу творити вірші й не єдині.
Чому я ж це маю брати багнет,
Чому маю вбивати свій менталітет?
Чому не червоних?
Чому не багряних?
Чому не тих хто винен в стражданнях?

І знову кажу, Я митець! Я артист!
А не вбивця, не падлюка і не садист...