v.b | комети у степу | цикл “абразія“
Пам’ять — як зірка: зникає, але ще світить. І ми, мов комети, мчимо в тумані вчорашніх левад, шукаючи те, що вже не співає, але ще живе в нас. До порогу — крізь нескінченність.

Пам’ять — як зірка: зникає, але ще світить. І ми, мов комети, мчимо в тумані вчорашніх левад, шукаючи те, що вже не співає, але ще живе в нас. До порогу — крізь нескінченність.
Трагічний марш юності в забуття — без імен, без надії, з холодною зброєю в руках. Цей вірш — не про героїзм, а про втрату себе в безглуздій м’ясорубці, де кожен стає цеглиною в стіні, яку ніхто не пам’ятатиме.
"Я митець! Я артист! Я поет!А не в вбивця!Не садист, не катюга, не зрадник, не кровопиця.Я митець! Я письменник! Я людина культури!В моєму серці живе саме рима, а не тортури! В моїх руках має бути не багнет, а перо!В моїх думках має бути не пекло, а Слово!