Алтея Джеймс — юна й успішна американська письменниця — приїжджає до Берліна, де стикається з реальністю нацистського режиму й опиняється серед повстанців, що кидають виклик її уявленням про світ. Ханна Брехт втікає від переслідувань до Парижа й опиняється в Бібліотеці спалених книг, де розпочинає власну боротьбу проти фашизму, використовуючи силу друкованого слова. А в Нью-Йорку Вів’єн Чайлдз отримує страшну звістку про загибель чоловіка і вирішує розпочати боротьбу проти цензури, захищаючи право солдатів на доступ до книжок. І одного дня долі цих трьох жінок, які вірять у силу книг, здатних перемогти у найтемніші моменти війни, перетинаються.
«Бібліотека спалених книг» Бріанни Лабускес, що вийде незабаром у видавництві Лабораторія — це вражаючий роман періоду Другої світової війни про переплетені долі трьох жінок, які вірять у силу книг, здатних перемогти у найтемніші моменти війни.
Ханна поїхала до своєї останньої на сьогодні адреси, в кошику велосипеда тріпотіли памфлети Німецької бібліотеки спалених книжок, ніби нагадування про те, що ніколи не знаєш, яке завдання отримаєш від бібліотеки сьогодні.
«Дойч фрайгайтсбібліотек» була і видавництвом, і бібліотекою, і місцем зборів німецьких емігрантів, що втекли в місто вогнів від нацистського режиму. Ця бібліотека постала з залишків іншого проєкту — дослідницької ініціативи, що зібрала сотні тисяч газетних вирізок, есе, памфлетів про небезпеку тоталітаризму, — і тепер її головним завданням була щоденна боротьба проти посилення фашистських настроїв у Франції.
Позаяк Ханна була жінка і красуня, саме їй часто довіряли розвозити антифашистські памфлети по паризьких крамницях та організаціях, які підтримували цю місію. Іноді вона задумувалась, що з нею буде, якщо вона дасть такий буклет якомусь прихильнику нацистської ідеології. Життя вже дало їй гіркий урок раз, і в цьому питанні вона більше не довіряла власному судженню.
Остання зупинка — крамниця одного єврея, що продає скрипки.
Ханна навмисне залишила його наостанок. Вона обожнювала власника крамниці і його онука Люсьєна, але щоразу, коли вона приносила памфлети, Люсьєн намагався переконати її прийти на збори руху опору, які він щотижня проводив у підсобці крамниці.
Вона увійшла всередину, і над дверима задзвенів золотий дзвіночок.
Анрі, дідусь, саме стояв, нахилившись над прилавком, що простягався на всю довжину кімнати. Він поглянув угору крізь окуляри і широко усміхнувся.
— Bonjour, mademoiselle, — привітався він. Його вузлуваті руки швидко і вправно рухалися вздовж грифу скрипки.
— Bonjour, Grand-père.
При знайомстві він сказав Ханні, що дозволяє так називати себе тим, хто йому подобається, і Ханна була рада потрапити в список цих людей.
— Люсьєн?
Дідусь кивнув головою в напрямку коридору, що вів до підсобки.
— Dans le dos.
— Merci! — сказала Ханна, і Анрі скривився, почувши її грубий акцент — це був їхній традиційний жарт.
Ханна попрямувала в підсобку. Люсьєн саме розставляв там стільці. Значить, сьогодні плануються збори руху опору.
Не чекаючи, щоб її попросили, Ханна допомогла розставити стільці в ряди лицем до місця лектора у кутку.
Закінчивши, Люсьєн поцілував її в обидві щоки і взяв памфлети.
— Ця твоя бібліотека друкує їх так швидко, що ми не встигаємо все роздати.
— У них багато думок, — протяжно мовила Ханна.
— Як і в нас, гадаю, — відповів Люсьєн. — Чаю?
— Так, будь ласка, — радо відповіла Ханна.
Кава в цукерні Марселін трохи зігріла її, але після цілого дня роз’їздів по Парижу Ханна промерзла, низ штанів змок, а кофта хоч і старалась захистити її від вітру, обидві — і кофта, і Ханна — знали, що можливості тканини не безмежні.
Люсьєн провів Ханну в крихітну кухоньку і поставив чайник. Ханна сиділа за столиком у кутку і спостерігала за його елегантними рухами. Люсьєн був гарненький: густе темне волосся, добра усмішка, паризька худорлявість, від якої, здається, у місцевих дівчат голова йде обертом. Якби Ханну цікавило родинне життя, вона уявляла б його таким: затишна крамничка зі скрипками, вона слухає коханого, що готується до політичних зборів, крізь прочинені двері долинає музика.
Але Ханна ніколи не хотіла виходити заміж. Точніше, не хотіла виходити заміж за чоловіка, а інших варіантів не було.
— Чим ви займаєтесь? — запитала вона, коли Люсьєн подав їй чашку. — На зборах.
У Люсьєна, котрий завжди був переконаний, що в цій бібліотекарці живе справжній дух опору, засвітились очі, і Ханна одразу ж пошкодувала, що запитала.
— Приходь і сама подивись, люба.
Ханна опустила очі на чашку з чаєм, провела пальцем по вінцях і нащупала щербину.
— Находилась я вже на такі збори.
— Я так і знав, — сказав Люсьєн, спершись на лікті і зі жвавою цікавістю нахиляючись уперед. — У Берліні? Що ви робили?
— Нічого корисного, — гірко і зі злістю відповіла Ханна. Та Люсьєн терпляче усміхнувся, і вона продовжила, вже повільніше і задумливіше. — Ми ніби грали в якійсь п’єсі. Гітлера саме призначили канцлером, і дуже швидко стало дуже погано. Та... то був ще тільки тридцять третій, якщо ти мене розумієш.
— Ви не думали, що він так довго протримається при владі, — закінчив її думку Люсьєн.
— Він нікого не залишив байдужим: ні прихильників, ні противників, ніби у всіх запалив вогонь. Але я думала, що це той вогонь, що палає яскраво, та недовго, — Ханна змовкла, роздумуючи, чи варто відповісти на перше запитання Люсьєна. — Ті збори були ні про що. Ми говорили про економічні системи, політичні теорії — наче ми будемо влаштовувати дебати з тими монстрами на ринку ідей. Треба було говорити про квитки на потяги, рахунки в закордонних банках і шляхи втечі.
Люсьєн задумливо дивився на неї, смикаючи себе за губу.
— На останніх зборах ми вголос читали «Капітал».
В його словах відчувалась така самоіронія, що Ханна усміхнулась.
— Так, я була на тих зборах, — сказала вона, утримуючись від бажання потріпати Люсьєна за щоку, як дитину. — Може, сьогодні краще поговоріть про те, в кого є родичі
в селі, в яких можна буде сховатися, коли німці перетнуть лінію Мажино, бо це неодмінно станеться.
— Думаєш, цього не уникнути, — сказав Люсьєн. Нотка сумніву в його голосі не здивувала Ханну. Вона тільки переконалась, що насправді ці щотижневі збори — просто можливість для чоловіків приходити й ділитися своїми глибокими думками. Як, загалом, і її Бібліотека спалених книжок.
— А хіба війни колись вдавалося уникнути? — сказала Ханна і різко змінила тему. — Ану, дорогенький, зізнавайся, скільки ти вже сердець розбив?
Люсьєн відхилився назад і поклав руку на груди.
— Ти мене ображаєш.
Ханна закотила очі, і Люсьєн поглянув на неї якось ніби присоромлено. Вона ще не бачила його таким.
— Хто вона? — тепер Ханні стало цікаво.
— Студентка університету, — зізнався Люсьєн і скривився. — Американка. Який жах.
— Ну, хоча б не нацистка.
— Угу. А ти, Ханно? — повів бровами Люсьєн. — Розбила комусь серце?
За весь час у Парижі у Ханни був не один коханець, але...
— Хіба зараз не дивний час, щоб закохуватись?
— А може, зараз найкращий час, щоб закохатись? — запитав у відповідь Люсьєн, як справжній парижанин. Він був з тих, хто любить Париж літніми вечорами, з трояндами і шоколадом.
— Хіба є краща причина для боротьби, ніж кохання?
— Може, для когось це й так, — Ханна знизала плечима якомога безтурботніше. — Навряд чи я переживу цю бурю. А мені не хотілося б залишати когось, хто мене любить, самого.
— Ханно, — Люсьєн узяв її руку у свою. — Що ти таке кажеш, дурненька? Все з тобою буде добре.
— А чи буде? — Ханна відвернулась, але не забрала руку.
Здається, хай як вона старалась, усі розмови, ніби магніт, завжди повертались до цієї теми. — Іноді здається, що Париж радо простелить нацистам килим, коли ті прийдуть.
