Ми звикли до того, що династію Габсбургів зображають, як лідерів напівзруйнованої імперії — випадкового державного утворення, феномен успіху якого залишається загадкою. Але професору Мартіну Рейді вдалось окреслити їхній реальний портрет: незламна влада і непохитна воля, керовані вірою у вище призначення — правити світом, як захисники католицької церкви, гаранти миру й покровителі освіти.
Як зі скромного походження Габсбурги здобули тисячолітній контроль над Священною Римською імперією і всього за кілька десятиліть розширили володіння від Угорщини до Іспанії, а також частини Нового Світу і Далекого Сходу? Що пов'язує минуле Словаччини, Бельгії, Мексики, Філіппін і ще десятків країн у єдину історичну оповідь? І чому, здавалося б, непохитна тисячолітня династія, впала на зорі ХХ століття і Першої світової війни?
Книжка «Габсбурги. Як правити світом», що незабаром вийде у видавництві Лабораторія, — це вичерпна історія могутнього лідерства, що назавжди змінило Європу і світ.
Саме зять Карла та чоловік Марії Терезії, Франц Стефан, розширив мистецтво колекціонування, створивши те, що згодом стало Віденським музеєм природознавства. Історики сперечаються щодо ідентичності першого сучасного музею Європи, але важливість природничої колекції або «кабінету» Франца Стефана полягала в її організації, яка з часом стала взірцем для інших музеїв. Поділ, до якого ми звикли при вивченні природознавства — геологія, палеонтологія, хребетні, безхребетні, комахи, доісторична людина тощо — починається у схемі класифікації, вперше розробленій у Відні. Практику демонстрації розвитку людства через виставлення опудал людей, які вважалися більш примітивними, що не була рідкістю в європейських музеях навіть у минулому столітті, також започаткували в 1790-х роках віденські куратори.
Основою природничої колекції Франца Стефана були тридцять тисяч зразків мінералів, морських істот, коралів та раковин равликів, які він придбав у 1748 році в італійського дворянина франко-нідерландського походження Жана де Баю Але Френсіс Стівен купив не лише скрині Баю він найняв і його самого, призначивши директором імператорського кабінету природознавства в палаці Гофбург. Баю та Ніколаус Жакен, пізніше професор ботаніки Віденського університету, розширили класифікаційну схему Ліннея, додавши до неї американську флору, використовуючи його систему бінарної номенклатури, яка ідентифікує рослини, даючи їм дві назви, зазвичай обидві латинською мовою. Кабінет був доповнений плодами експедицій на чолі з Жакеном до Західної Європи, Карибського басейну та Венесуели і розмістився в кількох кімнатах, розташованих у крилі Гофбургу, де також містилася імператорська бібліотека.
Дві кімнати за межами кабінету природничої історії віддали під астрономічні інструменти, а ще п’ять — під колекцію монет Франца Стефана, скульптурне коштовне каміння, єгипетські та азійські антикварні предмети. Окремі колекції монет Франца Стефана і Карла VI з часом були об’єднані і каталогізовані. Далі відбулося подальше розширення колекції, зокрема птахів і ссавців, придбаних під час експедиції, яку Йосиф II обговорював з Болтсом, і яка зрештою була здійснена в Америці без участі авантюриста. У 1795 році відбулася комплексна реорганізація, після якої музей став називатися Імператорським і Королівським кабінетом точних наук і астрономії, винаходів, природи і зоології.
Музей природознавства (щоб дати йому менш громіздку назву) був досягненням Франца Стефана. Саме він виділив ресурси і присвятив проєкту свій час. Він навіть проводив власні експерименти, в одному з яких ненавмисно (і дуже дорого) продемонстрував, що алмаз, підданий інтенсивному нагріванню, карбонізується. Що ще важливіше, він зібрав разом науковців, які стали першими директорами музею, і розробив міжнародну мережу контактів і кореспондентів, щоб підтримувати роботу музею. Звісно, допомогло те, що він був імператором, але ще більшу допомогу в налагодженні зв’язків могло надати те, що Франц Стефан був ще й масоном.
Франца Стефана прийняли в масонські ступені учня і товариша по ремеслу в Гаазі в 1731 році на зборах під головуванням британського посла, графа Честерфілда. Того ж року він став майстром-масоном лондонської ложі і був присутній на зборах ложі в Гоутон-холлі в Норфолку, де мешкав британський прем’єр-міністр сер Роберт Волпол. Таким чином, масонські рекомендації Франца Стефана були бездоганними. У Відні він був пов’язаний з першою ложею «Трьох канонів», заснованою в 1742 році. На той час масонство вже було засуджене Католицькою церквою, і наступного року на ложу здійснили наліт війська, а Франц Стефан, очевидно, втік через чорний хід. Подальша участь Франца Стефана в масонстві незрозуміла, але його подальші зв’язки підозрювали, і його портрет навіть супроводжувався масонською символікою.
Масонство, що виникло в Англії в XVII столітті, не було єдиним ані організаційно, ані інтелектуально. У своїй основі воно означало універсальне братство і, як пізніше сказав один масон, «храм на благо всього людства, союз, який об’єднує прекрасних людей з усіх класів, народів і частин світу». Так, Анджело Соліман із Західної Африки був прийнятий до ложі «Істинна гармонія» у Відні, де він проводив церемонії посвячення (і, ймовірно, досяг ступеня майстра-каменяра), незважаючи на расову належність. Але толерантність інших лож була слабкою. У Хорватії та Трієсті відносини між німецькомовними та італомовними були недружніми, в результаті чого були засновані окремі ложі. Масонство залишалося, крім того, значною мірою елітарним явищем, залучаючи до своїх лав дворян, службовців і людей з незалежними статками. Вартість регалій, членських внесків та благодійних пожертвувань була достатньою, щоб відштовхнути нижчі стани від вступу до масонства.
Пізніше критики звинуватили ложі в розпалюванні революційних ідей, прикриваючись братнім егалітаризмом. Але більшість лож залишалися осторонь суперечливих практик, присвячуючи свій час ритуалам, написанню конституцій і лекціям на такі невинні теми, як, наприклад, чи був Христос масоном. Зв’язки з таємними баварськими ложами ілюмінатів заохочували політичний утопізм, але інтерес членів лож полягав більше в розкритті особистості «невідомих майстрів» на вершині ієрархії ілюмінатів, ніж в участі в підривній діяльності. В Угорщині ложі, які дотримувалися так званого обряду Драшковича, часто обговорювали спірні питання, як-от становище селянства, привілеї дворянства та реформування законодавства. Однак вони все ще демонстрували показні прояви патріотизму та відданості до австрійських монархів Габсбургів. Зв’язок між масонством і науковою діяльністю був тісним, навіть до такої міри, що вони перетиналися. Окремі ложі спонсорували лекції про парові двигуни, забивання паль та електрику, а також засновували бібліотеки для наукових досліджень. Ложа «Істинна гармонія» у Відні видавала власний періодичний журнал для «спостереження за роботою природи, визначення її законів і роботи для поліпшення суспільства». Не дивно, що до масонства було залучено багато провідних вчених-природознавців, зокрема директорів колекцій Віденського музею природознавства. Таким чином, першим великим майстром ложі «Істинна гармонія» став придворний хірург Іґнац Фішер, а другим — геолог і директор музею Іґнац фон Борн. Серед членів ложі, ймовірно, був Герхард ван Світен, який, окрім того, що був особистим лікарем Марії Терезії, очолював імператорську бібліотеку і відіграв важливу роль у заснуванні музею.
Ложа «Істинна гармонія» була найвідомішою з близько шістдесяти лож у габсбурзькій Центральній Європі, вона підтримувала листування та обміни по всій Європі, від Лондона до Санкт-Петербурга. Іґнац фон Борн навіть розглядав можливість перетворення «Істинної Гармонії» на академію для просування наукових знань на кшталт Лондонського королівського товариства (яке також мало коріння в масонстві). Але це був аж ніяк не унікальний випадок. Празькі ложі «Трьох коронованих зірок» і «Трьох орлів» також сприяли розвитку природничих наук, зокрема геологічних досліджень, а в Сібіу в Трансильванії ложа «Трьох водяних лілій» мала своїм великим майстром губернатора провінції, ерудита Самуеля фон Брюкенталя. Як покровитель природничих наук, Брюкенталь домігся членства в ложі для свого особистого лікаря і нумізмата Самуеля Ганемана, засновника гомеопатичного руху.
Приймаючи до товариства, масон, за словами присяги, складеної в одній з лож Інсбрука, був прийнятий не лише до храму, але й «до суспільства громадян» (in der bürgerlichen Gesellschaft). Що стосується «публічної сфери», в сенсі арени, де громадяни могли збиратися, дебатувати і впливати на політику, то ложі в габсбурзькій Центральній Європі були чи не єдиними громадськими об’єднаннями в ті часи. Читацькі клуби, патріотичні товариства, реформаторські гуртки та літературні рухи, які просували та мотивували порядок денний змін у Британії та Франції, до 1780х років були відсутні в Центральній Європі так само, як і кав’ярні, завалені газетами та обклеєні політичними карикатурами. «Маленькі взводи», як називав їх Едмунд Берк в Англії, які були основою незалежного і стабільного суспільного ладу, натомість були поглинуті ложами. Те, що залишилося від «публічного простору» в габсбурзькій Центральній Європі, здебільшого обмежувалося неелітними місцями — пив’ярнями та популярним театром, де арлекін Джек Сосиска (Ганс Вурст) екстремізував зухвалу соціальну сатиру. Однак залишається невизначеним, чи ложі перешкоджали становленню громадянського суспільства в Центральній Європі, чи, навпаки, вони розвивалися за його відсутності.
Проте масонство в габсбурзькій Центральній Європі ніколи не могло виступати противагою уряду і державі або основою громадянського суспільства і публічної сфери, які могли б кинути виклик встановленому порядку. Освічені верстви населення, на які спиралося масонство, здебільшого були державними службовцями. Так само як і вчені та науковці, які читали лекції та проводили експерименти на засіданнях лож. Отже, масонство зміцнювало бюрократичне управління суспільством згори донизу, посилюючи переконання, що зміни найкраще впроваджувати згори, через масонів-доброчесників і науковців, яким доручали виконувати волю суверена. На перший погляд, масонство в габсбурзькій Центральній Європі може нагадувати те, що один історик назвав «школою громадянської відповідальності», а його ложі здаються «мікроскопічними громадянськими державами». При ближчому розгляді, вони були дзеркалом влади, що відображало упередження і переконання щодалі більшої державної бюрократії. Це було «замкнене коло», в якому не було місця для пошуку інших шляхів для реформ, окрім як від самого уряду.
Протягом більш ніж століття після Франца Стефана жоден старший Габсбург не був масоном. Можливо, племінник Йосифа II, ерцгерцог Іоанн, був, оскільки він відіграв важливу роль у заснуванні одного з псевдолицарських товариств, які замінили ложі в період після 1793 року, коли масонство було заборонене. Горбата сестра Йосифа ІІ, Марія Анна, безумовно, симпатизувала масонству. Будучи мирською ігуменею монастиря в Клагенфурті, вона влаштувала ложу поруч зі своїм каринтійським палацом, мала власну колекцію мінералів та комах і проводила експерименти в компанії Іґнаца фон Борна. Клагенфуртська ложа була названа на її честь, але ми не знаємо, чи стала ерцгерцогиня коли-небудь масоном в одній з жіночих «прийомних лож».
Це, однак, не має великого значення. Хоча вони, як і Йосиф II, відкидали масонство як «шарлатанство» (Gaukelei), наступні правителі Габсбургів були оточені масонами при дворі та в уряді. Сади Шенбрунну красномовно свідчать про їхній вплив. Біля підніжжя пагорба, на якому стоїть Глорієтта, і на схід від Фонтану Нептуна, розташований Обеліск, спроєктований на зразок єгипетської колони. На ньому фальшивими ієрогліфами викарбувані тріумфи Габсбургів, оскільки на момент його спорудження вони ще не були вивчені. Але біля основи обеліск має низку масонських символів — зубило, молоток, компаси та набірний квадрат (трикутна пластина), які помістив туди архітектор, Йоганн Гецендорф фон Гогенберг, що був масоном. Подібно до символів обеліска, елітарні припущення центральноєвропейського масонства також були закарбовані в тканині габсбурзької ідеї, посилюючи принцип, що всі зміни повинні йти згори і впроваджуватися через апарат чеснотливої еліти.
