Мене вже нема на осонні,
Я — темрява, млява і сіра.
Гойдаюсь у зотлілім безсонні,
Схиляюсь униз, мов сокира.
І крига скригоче в тривозі,
Долоні — обшарпані, білі.
Долати самотність не в змозі,
Збираю по клаптикам тіні.
Бурхливість колотиться в річці,
Де світло блукає крізь тучі.
Я хвилю тримаю у стрічці,
Де змії повзуть ті гримучі.
Невидимі руки танцюють
В брудних і холодних окопах.
Чуттєвості тіла бракує,
Як ока в сумного циклопа.
✍Випадковість виражає зовнішню зумовленість явищ, те, що може статися або не статися, відбутися так чи по-іншому.
Спостереження за болем інших змінюють наше сприйняття і самих себе. Це не лише виклик співчуття, а й випробування на здатність діяти. У ритмі нескінченних оновлень ми вчимося не просто бачити, а розуміти, відчувати і не втрачати людяність.
✍Випадковість виражає зовнішню зумовленість явищ, те, що може статися або не статися, відбутися так чи по-іншому.
Спостереження за болем інших змінюють наше сприйняття і самих себе. Це не лише виклик співчуття, а й випробування на здатність діяти. У ритмі нескінченних оновлень ми вчимося не просто бачити, а розуміти, відчувати і не втрачати людяність.
