Пам’ятаю, як я в дитинстві зрозуміла дещо незвичне. Мені можливо було років 6-7. Тоді дід мені читав Тараса Шевченка та розповідав про нього. Але це трішки інша історія. І ось я розуміла ясно, що я живу в Україні. І в Україні — мова українська. А людей, які живуть в Україні називають українцями. В кожної країни є своя мова, а всі люди у світі можуть спілкуватися англійською. Все звучало досить логічно та зрозуміло. І ось настає момент в школі, коли я в шоці зрозуміла, що українці можуть говорити російською. Але ж російська — це мова росії й це зовсім інша територія. І жахливіше моє усвідомлення, що насправді російською говорять моментами навіть більше, ніж українською. І взагалі, вважають, що російська мова — це мова показ наскільки ти високий над тими, хто говорить українською. Моя дитяча душа зовсім не розуміла цієї логіки. Як на територію України потрапило щось таке велике із зовсім іншої території. Читаючи про заборону української мову (писалося на початку підручників), я не все одно не розуміла, що ось це все відбувається. Єдине, що знала, що все це повністю неправильно.
Далі було гірше. В середній школі в нас були викладачі з росії, які пропонували на їхніх уроках говорити, як тобі зручно. І це малося на увазі, щоб говорити російською. І якщо вибирав в таких моментах українську мову, то з тебе могли сміятися однокласники. На їх захист, я побачила, що після 24 лютого 2022 вони все ж таки перейшли на українську мову.
Чим старше ставала, тим жахливіше виглядала ситуація. Мене не брали на роботу, тому що я не бажала говорити російською. І далі моя дитяча сторона не розуміла, чому я маю говорити російською не з росіянами на території не росії. Це звучало так божевільно! Проте саме мене весь цей час з українською мовою вважали божевільною. І в якийсь момент я також почала так думати про себе. Якщо так більша частина суспільства говорить про мене, то можливо це все — все ж таки правда? Мені навіть зараз, після 24 лютого 2022, здається що я занадто перебільшувала і досі перебільшую наскільки все не дуже добре. І мені досі здається, що в цьому питані я божевільна.
Мені було сумно дивитися на всю цю ситуацію з українською мовою. Ще з дитинства. Пам’ятаю, як хотілося, щоб люди говорили саме українською, а не російською. І попри все я продовжувала писати та говорити українською. Я вважала, що я маю почати з себе. Проте мені завжди хотілося більше. Набагато більше. І… я не знала, що можна робити. Спершу, мене ще лякало, що всі такі дорослі, а я маленька. І навіть серед однолітків, я маленька, через те що я маленького росту.
Пройшли роки, я багато часу присвятила роздумам, але все одно щось не виходило діяти. Навіть зараз я не знаю, як саме діяти та що можна зробити для розвитку української мови. Я тільки знаю одне — я можу і далі писати українською, створювати контент українською, писати фанфіки, оповідання, думати над своєю книгою.
Хоча досі мене дуже хвилює російська мова, культура та пропаганда, як вони діють і як це все впливає на українську культуру. Все вище, можна сказати, був вступом до того про що я хочу ще поговорити та розповісти свої думки. І цим я займуся вже пізніше.
А які ваші думки про українську мову?
