Сьогодні задаюсь питанням на що я трачу своє життя? От наче і добре все, а з іншого боку так важко. Зараз моя дівчина вже який місяць без роботи і я забезпечую нас двох. Не скажу що це аж дуже складно, але наш бюджет зменшився вдвічі як вона звільнилась.
Я давно хотіла написати щось кудись, бо заморилась. Розумію, що мушу це десь виписувати. А то вже нав’язаний оцей у нас стереотип, що твоє життя нікому не цікаве. В Америці все навпаки: всі там унікальні, у всіх думки унікальні і якщо хочеш бути як всі, то ти жалюгідний. Отож буду пропагувати свою унікальність як роблять там. Все життя була білою вороною і переконувала себе у протилежному, то походу прийшов час визнати це.
Так але про що це я? Ага, робота, гроші, відчай. Так. Ловлю себе все частіше на думці, що хочу закинути оце “треба бути сильною” і віддати комусь свою відповідльність за все. Заїбалась. Сама собі обов’язків набрала, а тепер жаліюсь. Але камон. Якщо твій партнер без роботи і не приділяє 8 год якомусь заняттю, то може зайнятись побутом. Хіба не так? Домовились вчора, що вона попере сьогодні. Окей, супер. Я встала вчора зранку, приготувала сніданок, сходили ми в магазин, я вже продумала що далі робити, приготувала обід. Я - всьо. Захотіла зробити зелений борщ. Ок, роби. Я допомогала. Вийшло смачно.
Сьогодні. Єдиний день коли можу поспати. Прокинулись о 8. Вона покормила котів, я пішла далі спати. Ми ж домовились що попере, то як захоче прати - розбудить, все одно ще є речі на прання. Прокидаюсь о 12, спимо всі, навіть коти. Я в неділю не перу, тим більше сьогодні ще свято. Окей. Ми ж домовились.
То се, п’яте десяте. Я сказала за роботу. Мовляв можна себе і у інших сферах спробувати. Мені нагрубили. Мене накрило. Тіпа я зразу знала чого хочу, коли йшла на цю роботу? Я йшла, бо знала що це шанс допомогти коханій, бо тоді тільки вона заробляла. Я хапалась за все що можна, ледве знову не пішла працювати у заклади харчування. Мене врятували. Запропонували роботу в айті. Зараз це +- стабільний заробіток. Я виплакала величезну кількість сліз через цю роботу і потійно казала, що мені вона подобається. Мені вона, напевно, і подобається, але мені не подобається та кількість стресу, яку я отримую і переживаю, але яка ж робота без стресу? Загалом, все складно. Я розумію, що роблю щось корисне, але незрозуміле. Але я отримую гарну зарплатню. Це те, що мотивує.
Але напевно це не те що я хочу. Я хочу писати, я забила на це. Ось буквально такі моменти бувають, коли вже не можу це тримати в собі. А так я забиваю на це. У мене університет, робота, додаткові курси і ще багато чого. На жаль, забиваю на себе, здоров’я та хобі ну і на в принципі речі, які дають бажання жити.
Блін знову відволіклась. Так от. побут, зайнятість, бажання. Бажання. Як хочеться розслабитись. Як мені вже остогидла ця відповідальність за побут, за гроші, за благополуччя. І я не скажу що моя партнерка нічого не робить. Цк зовсім не так. Просто напевно я заїбалась. Хочу бути отою дівчиною, яка живе відповідно до усіх наявних гендерних стереотипів про жінок, така дівчинка-дівчинка, трохи інфантильна, готова приймати гроші та не приймати відповідальність. Максимум переживати про свій зовнішній вигляд та число на вагах. А потім розумію, що буду не готова дивитись комусь в рот просто через те, що отримую від них гроші; не буду готова підкорятись комусь і згоджуватись з кимось, бо так треба; не буду вислуховувати, що я не така і терпіти приниження та образи; не буду готова виглядати несерйозно в очах інших людей, а головне самої себе.
Ех, зібрали сопельки в кулачок і до звершень. Так, жінкам, які за чоловіком може простіше всього досягати, бо вони стають музами. Мені ж доводиться пахати і надихати себе самій. Дарма переживаю, зате буду пристосована принаймні до життя.
