Про справедливість, божевілля, життя, гру зі смертю... Про буденність, час, вогонь і Всесвіт... А хто ти в ньому, у цьому божевільному вирі життя?..
У цьому есе я розглядаю ідею емоцій як різновиди станів психічної енергії, що змінюють форму, але не зникають. Як і в законі збереження енергії, в ізольованій системі, вона постійна. Чи є людство, планета, Всесвіт дійсно ізольованими? Це інше питання. Поки, почнемо з початку...
Ще коли голова не відсвіжилась від мозкових інтерпретацій подій, яким навряд чи судиться статись і які ми забуваємо за декілька секунд після пробудження, задивлятись на вибрики січневих світанків – суцільне задоволення, зокрема для очей, котрим треба споживати подібні картини.
З давніх часів коти були не лише домашніми улюбленцями, а й об'єктами поклоніння. У Стародавньому Єгипті їх вважали священними істотами, які приносили удачу і захищали своїх господарів. Вони не лише з'являються в літературі та живописі, а й символізують мудрість та інтуїцію.
Трішки про те за що ми любимо котиків крізь віки.
Зі свого легкого досвіду аналізу копійок, що починають виходити із вжитку, розумію, наскільки навіть легкий брак в чеканці монет може потім стати Клондайком для людини, котрій пощастило на них натрапити. Про це й буде оповідка.
Вікіпедія каже, що “Професі́йна деформа́ція — комплекс негативних змін у структурі особистості, що виникають під впливом змісту, організації та умов службової діяльності.” Наводить також приклади з різних професій. Менеджерства там немає, тому казатиму з власного досвіду.
Гортаю Інстаграм. Бачу сторіс. Комусь подарунки зробили. Напевно класно їм. Перед очима проносяться всі щасливі моменти. Я біжу вже в пʼяту друкарню, шукаючи останні примірники омріяних ними книг.
Книга, без сумніву, є одним з провідних джерел будь-чого духовного в матеріальному, поєднуючи два в одному. І її хочеться перечитувати, розчитувати, смакувати, мов оглядаєш востаннє і більше ніколи до неї не доторкнешся.
З кожним прожитим, пронесеним поруч днем відчуваю себе старшим ментально але не сприймаю це за хорошу рису. Починаю бурмотіти, жалітись на довколишнє і дратуватись за першої-гіршої нагоди.
Культура прогулянок по містах навряд чи є чимось унікальним в загальній проекції, проте іноді її треба досліджувати, неначе феномен, раніше не бачений.
Прослухавши пару композицій я задалась питанням: чому я не слухаю часто музику? Як не любителька саморефлекції я не хотіла довго про це думати. Раптом я перенеслась у холодний литовський ранок, де опускався туман.
Коротке есе про українську колективну політичну трагедію часів Незалежності, в якому автор не пропонує нового, а змішує з багном старе без статистики й іншої всякої методології. Місце біфуркації, панове
Міжнародник, українець, недоля
Вихор в моїй голові
