Жив собі та й був такий німецький натураліст і вчений на ім’я Едуард Рюппель. Понад 200 років тому пан Рюпель подорожував по Африканському континенту, і якось так сталося, що серед зразків, які він зібрав, трапилася й Генета абісинська.
Саме ця Генета, за деякими даними, вважається предком наших звичних домашніх котиків, оскільки генетичні дослідження вказують на те, що вона має спільне походження з багатьма сучасними породами домашніх котів.
Близько 40 років по тому археологами, зокрема Джеймсом Мелларом, під час розкопок в районі Чатал-Гююк (Анатолія, Туреччина), одного з найдавніших відомих поселень у світі, було знайдено наскельні зображення котів. Ці зображення датуються приблизно 7800 роком до н.е.
Уявляєте, наскільки давно кішки живуть поруч з людиною? Ці наскельні зображення є навіть давнішими за перші згадки про котів у Древньому Єгипті (3000 р. до н.е.), де, як вам мабуть відомо, кішки вважалися священними тваринами. Вважається, що на знак жалоби після смерті кішки її господарі збривали брови. Кішку муміфікували і ховали з почестями, деякі навіть мали власні гробниці. Неймовірна повага до цих тварин також прослідковується у релігії та міфології. Наприклад, в рамках культу богині Бастет, що зображалася у вигляді жінки з головою кішки. Вона була покровителькою домашнього вогнища, символізувала однаково як родючість і жіночі аспекти, так і войовничість. Цілком описує характер котячих, чи не так?
А як щодо інших культур, чи було в них особливе ставлення до котів, чи це лише «фішка» Древнього Єгипту?
Давайте розглянемо інші частини світу. Наприклад, Древній Китай та Японію. І там, і там коти найчастіше символізували щастя та процвітання. Найвідоміший, мабуть, символ – Манекі-неко – зазвичай порцелянова скульптура кішки з піднятою лапкою, що наче вітає гостей та господарів дому, популярна сьогодні не лише у Японії, але й по всьому світу.
Археологічні знахідки свідчать про те, що коти стали частиною японської культури близько 1000 років до нашої ери, а у 2015 році в районі Томіока було знайдено рештки кота, які датуються приблизно 3000 роком до нашої ери, що вказує на те, що коти вже тоді були популярними серед японців.
Китайські ж коти більше асоціюються з практичним використанням у господарстві завдяки їхнім навичкам полювання на гризунів та змій.
До речі! Чи знали ви, що коти є природними ворогами змій? Хоча вони й не конкурують за їжу, коти сприймають змій як потенційну загрозу. Мабуть, на просторах інтернету вам траплялося відео, де домашній котик нещадно лупить якусь блудну кобру, захищаючи людське немовля тощо?
Існує думка, що саме тому коти й недолюблюють огірки, бо, помітивши периферійним зором довгий зелений об'єкт, генетична пам'ять пов'язує цей об'єкт з образом змії. 😊 А як ваші котики ставляться до змій? Або огірків…?
Коти не мали такого значного релігійного статусу в Азії, як у Древньому Єгипті. Однак у даосизмі та буддизмі їх часто вважали символами удачі й добробуту, пов'язаними з циклами життя. В Тибеті коти вважаються священними істотами, і їхня присутність в монастирях не є рідкістю. Деякі монастирі утримують котів, які вважаються охоронцями священних місць. Їхня присутність створює атмосферу спокою і допомагає ченцям зосередитися на медитації та духовній практиці.
Окрему увагу варто приділити Сіамським (Тайським) котам.
У тайській культурі існує багато легенд про сіамських кішок, де ті описуються як духи-охоронці. Вони також є одними з найдавніших порід кішок і згадуються в стародавніх текстах, зокрема в "Книзі котів" (Tamra Maew), датованій приблизно XIV століттям. Вважається, що до ХІХ століття цю породу взагалі було заборонено вивозити за межі Сіаму. Але у 1884 році пару сіамських котів було подаровано британському консулу на прізвище Гоуд, що стало початком популярності цієї породи у Великій Британії. До Радянського Союзу (простигосподи) сіамські коти вперше потрапили приблизно в 1960-х роках, а офіційно визнані були лише у 1970-х. Тим часом, як воно часто тоді й бувало, жодні правила щодо розведення порід котів не враховувалися і навіть не були відомі, через що сіамських котиків доволі хаотично плодили, схрещуючи з будь-якими іншими котиками. Тому не дивуйтеся, якщо серед потомства врятованої з вулиці вагітної Мурки раптом трапиться «священний сіамець». Не обов’язково це наслідок адюльтеру породистого пана, з господарів якого можна стрясти аліменти. Можливо, й сама Мурочка походить з роду предків-буддистів. До того ж, навіть якщо це заслуга «блудного батька», помітити «сіамськість» кошеняти ви зможете не раніше ніж через кілька днів після народження маляти. Справа в тому, що ця порода має певну форму альбінізму, що називається акромеланізмом. Кошенята народжуються білими, і лише згодом їх кінцівки та котячі личка темнішають. Проте частково потемніти може й спина і боки. Цей тип пігментації залежить від температури та зумовлений генетикою й біохімією. Тому, якщо хочете, щоб ваш сіамський/тайський (зараз це 2 різні породи, якщо не помиляюся) кіт довше залишався свіжим і світлим, зберігайте його за температури 25-28 °C.
В езотеричних колах котам, як акромеланічним, так і не дуже, також приділяється багато уваги. Долорес Кеннон, американська письменниця та гіпнотерапевт, що присвятила значну частину своєї праці дослідженню минулих життів, стверджувала, що коти спершу помічають ауру, а лише потім фізичне тіло людини. Це могло б пояснити лікувальні властивості кішок, що їм часто приписують. Інша цікава гіпотеза, на яку я натрапила, стосується того, що всі коти – коти Шредінгера. Тобто вони існують одночасно в декількох станах (або вимірах?), хоча б уві сні. «Натягнувши сову на глобус», можна підкріпити це манерою кішок вимагати відкрити двері на балкон, а потім лаятися, що «відкрили НЕ ТОЙ балкон» - на «ТОМУ балконі» тепло і літо, а відкрили якийсь неправильний – зимовий. Можливо, тому що коти, уві сні, ходять між вимірами, і майже будь-які двері для них – це портал до кількох різних світів. В той самий час їх фізичний інтелект не дозволяє їм зрозуміти різницю між сном і фізичною реальністю. Тому і трапляються непорозуміння. Як вам така шалена ідея?
Якщо ви досі не почали шукати контакти найближчого психоневрологічного диспансера, куди мене можна спрямувати, можу порадити вам книгу Лобсанга Рампи «Життя з Ламою», що написана від імені сіамської кішечки автора. Хоча навіть ті, хто вважають себе запеклими матеріалістами, мають шанси отримати задоволення від прочитання цього твору як художнього.
Щодо інших культур, у яких коти мали особливе значення, варто також звернутися до скандинавської міфології, де вони тісно пов’язані з богинею Фрейєю, яка була богинею любові, краси та родючості. Ви теж помітили зв’язок із культом Бастет? Я взагалі допускаю, що це могла б бути одна й та ж сама особа 😉. За легендами, Фрейя мала двох величезних котів, які тягнули її колісницю. Уявляєте, якої розміру мали бути ті коти?! Або ж вони просто зламали закони фізики.
Скандинавські жінки, які практикували магію, часто тримали котів, які вважалися їхніми помічниками. Отож, якби я практикувала магію, я б теж хотіла сподіватися, що мій кіт колись згодиться, щоб зорати поле… Не дивно, що багато жіночих магічних ритуалів, націлених на сім'ю і добробут, були пов'язані зі зверненнями саме до Фрейї. Уявіть, як чоловіка мотивує до вірності перспектива бути згодованим гігантському коту-пауерліфтеру…
В завершення, можу лише зауважити, що з такою багатогранною символікою та унікальними рисами, коти продовжують залишатися загадкою, що надихає на роздуми та дослідження. Їхній внесок у наше життя, як духовних провідників, залишає відкритим питання про справжню природу цих дивовижних істот. Мабуть це одна з причин чому ми досі ставимося до них з особливим пієтетом.
