Хотілося б зупинитися на найбільш оригінальних спекулятивних гіпотезах про походження людини, які демонструють, скоріше, вільний політ уяви, ніж відображають стан речей у зв’язку з науковими даними.
Незважаючи на те, що фізична антропологія як наука продовжує розвиватися, все ж таки не перестають з’являтися і альтернативні гіпотези про походження людини, які залучають багатьох людей своєю простотою та доступністю. Такі домисли вносять плутанину у наукові питання. Чому вчені відмовляються всерйоз обговорювати подібні ідеї? Тому що такі уявлення, як правило, бездоказові та голослівні. Прагнення займатися «фрицтвом» в антропології з’явилося не вчора: відверті підробки, вигадані історії та гучні твердження — все це добре знайоме вченим, тому нові альтернативні гіпотези легко викриваються в найближчих дискусіях зі спеціалістами. Подібно, як лікар повинен знати про структуру хвороб, так і досліднику може бути корисним знання альтернативних гіпотез, хоча швидше вони ускладнюють життя антропологам і забирають вільний час. Псевдонаукових гіпотез про походження людини на сьогоднішній день чимало, проте коротко хотілося б зупинитися на найпопулярніших.
Теорія інволюції — одна з найбільш оригінальних псевдонаукових концепцій, згідно з якою людина не походить від мавпи, людина розумна існувала з самого початку, була досить розвинена, проте в ході інволюції (зворотний розвиток) почала деградувати в мавпу. Спад освіти та інші події, що відбуваються у суспільстві, на думку автора ідеї, демонстрація того, що інволюція йде повним ходом. Деградація та поступова втрата розуму відбувається багато в чому завдяки прагненням людини до задоволень та гедонізму. Кожне нове покоління все більше адаптується до поточних земних умов і втрачає, так би мовити, людське обличчя, поступово перетворюючись на мавпу. Зрозуміло, приклад із тасманійськими аборигенами, які за кілька тисяч років сильно здичавіли, на відміну від своїх австралійських «колег», досить цікавий. Однак тасманійці стали заручниками ефекту острівної ізоляції, а не загальної зворотної еволюційної тенденції, яка торкалася б і генетики. Окремі епізоди культурних спадів, дійсно, іноді трапляються, але немає підстав говорити про процес людської інволюції.
Рухаємось далі. Акватична гіпотеза (aquatic ape hypothesis) не менш цікава, ніж попередня. Її суть полягає в тому, що сучасні люди ведуть своє походження від гіпотетичної водної мавпи, яка виникла близько 12 млн. років тому, мешкала на березі водойми і вела переважно водний спосіб життя. Зв’язок людини з давнім «гідропітеком» (Hydropithecus) пояснює не лише особливий еволюційний шлях людей (які, так би мовити, краще адаптувалися до водного способу життя), але й відсутність щільного волосяного покриву. На сьогоднішній день ця гіпотеза вважається вкрай спірною та ненауковою; антропологи її всерйоз не розглядають, проте вона береться «на озброєння» прихильниками езотерики та аматорської антропології.
Автор інверсійної теорії антропогенезу пішов далі та запропонував свій погляд на походження людини. Згідно з його уявленнями, людина походить не від мавпи, а від акродельфідів, тобто давніх дельфінів з кінцівками, які переміщалися понад два десятки мільйонів років тому. Все наше минуле пов’язане з морем. На відміну від людей, дельфіни, нібито пам’ятають нашу давню спорідненість, тому охоче зближуються з людиною. Автор пояснює, що людський хребет краще пристосований для життя у водному середовищі, а малі пальці на руках ідеально підходять для розкриття молюсків. Вуха та ніс також є зручними пристроями, які дозволяють пірнати та довго перебувати під водою. На думку творця ідеї, давні акродельфіди поступово вибралися на сушу, внаслідок висихання водойм, де вони харчувалися молюсками. Спочатку вони пересувалися мілководдям, а потім перетворилися на сухопутних ссавців, які згодом перейшли до прямоходіння. Як і інші творці подібних «теорій», цей автор шкодує, що антропологи приховують артефакти «справжнього» походження людини.
Гіпотеза палеоконтакту являється, мабуть, найпопулярнішою серед любителів альтернативної науки. Суть концепції у тому, що розумні істоти з інших планет відвідували древню Землю. Вони стали не лише причиною появи людини, а й, за іншими версіями, вплинули на розвиток багатьох стародавніх цивілізацій. Прибульці також збудували піраміди в Єгипті та в Мексиці, статуї моаї на острові Пасхи та інші стародавні мегалітичні споруди. Таким чином, нинішній Homo sapiens має гени не тільки давніх мисливців та збирачів, а й інопланетян. Гіпотези палеовізіту можуть відрізнятися між собою в деяких інтерпретаціях, проте суть схожа: людина створена давніми астронавтами або сама є прибульцем з інших планет. Подібні уявлення були вкрай популярними у науковій фантастиці кінця ХІХ століття і розбурхували уяву. Цікаво, що вони були використані теософами та спірітуалістами у формуванні своїх світоглядних моделей. Згодом ідеї контакту з розумними прибульцями були підхоплені антропософами, саєнтологами, раелістами, крайонцями, аштарцями та іншими НРТ (нові релігійні течії).
По суті, гіпотеза палеоконтакту сьогодні — це модернізована інтерпретація колись популярних філософсько-фантастичних ідей. Прихильники палеоконтакту нерідко вдаються до псевдоархеології та підробок артефактів, які нібито демонструють зв’язок давніх людей із астронавтами. Також як аргументи використовуються стародавні міфи та оповіді, реальні зображення та скульптури давніх народів, а також наскальний живопис, які інтерпретуються як докази присутності прибульців. Зображення будь-якого давнього мисливця у головному уборі негайно визначається як астронавт в скафандрі, а будь-які незрозумілі предмети стають літальними апаратами або технічними гаджетами. Заради справедливості, наука зовсім не заперечує існування інопланетного життя, проте реальних доказів контакту між давніми людьми та прибульцями на сьогоднішній день немає.
Наука зовсім не заперечує існування інопланетного життя, проте реальних доказів контакту між давніми людьми та прибульцями на сьогоднішній день немає.
Зазвичай прихильники гіпотези палеоконтакту нерідко підтримують уявлення про існування давніх людей-гігантів, від яких нібито походять сучасні люди. Інакше кажучи, люди зі зростом у три десятки метрів — це попередня «раса» людей, які будували стародавні мегалітичні споруди та дали можливість сходженню новим цивілізаціям. За іншими інтерпретаціями люди-гіганти жили серед динозаврів та полювали на них. Як аргументи зазвичай демонструються фотографії археологічних розкопок, проте фактично у всіх випадках зображення виявляються підробками. Цікавий момент тут у тому, що скелети давніх гігантів археологи, справді, іноді знаходять, проте ними виявляються гігантопітеки (Gigantopithecus) — представники роду людиноподібних мавп, які жили у пізньому міоцені, пліоцені та навіть холодному плейстоцені на території нинішньої Індії та Китаю. Внаслідок свого специфічного способу життя та харчування вони благополучно зникли з еволюційної арени.
Скелети давніх гігантів археологи, справді, знаходять, проте ними виявляються гігантопітеки (Gigantopithecus) — представники роду людиноподібних мавп, які жили у пізньому міоцені, пліоцені та навіть холодному плейстоцені на території нинішньої Індії та Китаю.
Звісно, вищезгадані гіпотези не вичерпують різноманіття аматорських підходів, які ігнорують наукові дані. Найчастіше причини появи таких поглядів на походження людини пов’язані із прагненням «підігнати» модель під спекулятивні ідеї, які здаються психологічно комфортними, правдоподібними, простими та інтуїтивно зрозумілими. Саме в цьому секрет їхньої популярності серед людей із невисоким освітнім цензом. Жага видати бажане за дійсне нерідко спонукає любителя заплющувати очі на наукові факти. Це можна зрозуміти, адже далеко не всім людям хочеться бачити в наших предках печерних мешканців, які виживали в суворих умовах. Однак антропологія продовжує розвиватися. Хочеться сподіватися, що любов до науки виявиться сильнішою, ніж прагнення примножувати міфи про людину.
Джерело:
Shermer M. What Is Pseudoscience? Distinguishing between science and pseudoscience is problematic // Scientific American. 305 (3): 92. — September 1, 2011.
