Замітка 2015-го року, опублікована на ЖЖ 14.01.2022.
Починається все ще за день чи більше до Святого та Щедрого вечорів. Кумпанії ватників купчаться та активно обговорюють, хто ж піде колядувати, щедрувати та посівати у цьому році. Зазвичай усе зводиться до зловтішного очікування закритих дверей, бо «хто ж у таку економічну ситуацію відкриватиме». Що цікаво, ситуація ця в них «така» завжди: хоч за Покращень-вже-сьогодні Януковича, хоч за Порошенкового Життя по-новому. Хіба що ще при Кучмі хтось з них ризикував відчинити ті кляті двері. При цьому у своєму буремному антирадянському юнацтві багато хто з цих ностальгійників за СРСР і сам колядував, щедрував і посівав (якщо стать дозволяла).
Потім настає сам вечір. Двірний дзвінок розривається, але двері залишаються закритими. Ватник акумулює злість, роздратування. У цьому сенс, адже завтра свято — Ватранок! У Ватний ранок фуфайники розходяться по своїм роботам, і в кращих традиціях пізнього СРСР, починають теревені. Навипередки вони розповідають один одному скільки ж разів «ломилися» до нього ті кляті костюмовані жебраки; що жодному не відкрив; які ж в нього змордовані нерви; а в випадку з посіванням — який же він, бідолага, невиспаний.
Так і живемо: олів’є, горілка, жадоба, відлюдкуватість, злість.
