Уривки зі щоденника одинадцятикласника Аскольда Крука (нікнейм as_cold_as_dead)
26 вересня
Сьогодні знову побився з Льонькою, Ромкою та Вадимом. Точніше, вони зі мною. Коли їм вже нарешті набридне до мене чіплятися? Знову обізвали мене підором за те, що я фарбую волосся та нігті, я ввічливо попросив їх забрати свої слова назад, вони не схотіли. Я вмію битися і віддухопелив би будь-кого з них, але вони завжди втрьох… Сиджу тепер вдома з синцем під оком і розбитою губою.
Якби в мене були друзі, ми б теж трималися разом і ніхто б нас не чіпав, але я сам-один. Ніхто мене не розуміє. Дівчини в мене теж досі немає, хоч одна знайома писала в інстаграмі, що я гарний. Мені навіть нема з ким поговорити про музику, книжки чи фільми, які мені подобаються. Я маю на увазі офлайн. Може щось зміниться, коли я закінчу школу та поїду навчатися в Кривськ, може там я знайду свою зграю. Важко бути єдиним готом у маленькому містечку. Життя – гниття.
02 жовтня
До нас у Бодун приїхала нова дівчина і, лише уявіть собі, вона гот! Нарешті, я більше не буду єдиним готом у нашому містечку! Її батьки, схоже, заможні люди, вони придбали будинок (зовсім поруч із нашим), мають автівку та мікроавтобус. Я кілька днів спостерігав за нею. Не підглядав, просто намагався побачити її у вікні чи на подвір’ї. Вона стильна, в неї чорне волосся та великі очі. Не те щоб ця дівчина була такою вже красунею, але я мрію з нею познайомитися. Мені чомусь здається, що нам буде про що побалакати.
пізніше
Вона сама до мене підішла! Спитала, чому я за нею стежу. Я з переляку чесно відповів, що хотів познайомитися і не знав як. Вона розсміялася, сказала, що я дурненький, але назвала своє ім’я. Мелодія Даркнес, можна просто Мел. Вона на рік старша за мене, наступного року вступатиме до універу, хоче стати психологинею. Ми пішли з нею на річку, гуляли години дві й весь час розмовляли. В нас справді багато спільного, щоправда вона фанатіє від деяких гуртів, про які я ніколи й не чув. Мел скаржилася, що в нас дуже нудно і зовсім нема куди зходити, крім єдиного нічного клубу «Тинди-ринди», а він у нас дуже відстійний. Із цим я не міг не погодитись. І тоді вона запропонувала мені поїхати разом до Кривську на готичну танцювальну вечірку просто неба. Завтра їдемо! В когось буде побачення;).
14 жовтня
Це була кібер-готична вечірка. Я дуже рідко танцюю і, здається, добряче людей насмішив. Зате Мел затьмарила всіх! Якщо бути щирим, вона теж не дуже вміє танцювати, але її енергійності можна тільки позаздрити. Вона ледь не позбивала з ніг усіх, хто був поруч із нами. В мене склалося враження, що деякі люди прийшли туди не стільки потанцювати, скільки похизуватися вбранням, яке часом було зовсім незручним для танців. Наприклад у респіраторі просто важко дихати коли швидко рухаєшся. В декого виникали проблеми із зачіскою – штучне волосся весь час відпадало. Там майже всі танцювали не набагато краще за бухих селян на дискотеці в «Тинди-риндах», тож, може, я не так вже і зганьбився. Принаймні, ноги не відтоптав нікому. Мені відтоптали, величезними такими кислотно-зеленими черевиками.
Я провів Мел додому і прощаючись вона сказала, що її друзі наступної п’ятниці влаштовують набагато цікавішу вечірку й вона спитає, чи можна їй прийти туди зі мною. Вона хоче познайомити мене зі своїми друзями! Це вже серйозно. Сподіваюсь, вони такі ж цікаві люди.
20 жовтня
Поїхали ми на ту закриту вечірку в одного з друзів Мел. В маршрутці вона мене попередила: «Ти тільки не лякайся, вони сатаністи. Але цілком нормальні!» Я відповів: «Чого б це я боявся сатаністів? Сам я в усілякі потойбічні штуки не вірю, але поважаю будь-які переконання. Вони ж там немовлят не їдять?» «Тільки розпинають. У трусиках!», розсміялася Мел.
До однокімнатної квартири набилося багацько народу, кількадесят. Переважно схожі на готів та металістів, але були й звичайні цивіли, наприклад хазяїн квартири, такий собі Арсен. Він одразу почав на мене якось неприязно дивитися. Чи він бува не колишній Мелодії? Може досі її ревнує. Він мені теж сильно не сподобався. Всі розсілися, хто на дивані, хто в кріслах-мішках, кому місця в кімнаті не вистачило, з коридору в двері зазирали. Нам дістався один мішок, тож Мел всілася мені на коліна, що мені радше сподобалося, хоч вона й важкенька. Ми випили вина й мене трохи розвезло. Арсен тим часом роздягнувся до штанів, начепив маску чорного козла (йому дуже пасувало, ніби з такою головою й народився. Може, тому, що він дуже волохатий?), став у центрі намальованої на підлозі пентаграми і почав читати вголос «Сатанинську біблію» Ла Вея. Щодо «Сатанинської біблії», то якщо прибрати звідти сатану, то вийде доволі типова книжка з популярної психології: «Люби себе, начхай на всіх». Мені стало трохи нудно і я спитав у Мелодії, що буде далі. «Ми помолимося, потім буде ритуальне цілування дупи Бафомета...» «Тобто, Арсена?!» «Ну, так, він же в нас уособлення Бафомета» «А якщо я не хочу?» Мел образилася: «Надумав зганьбити мене перед моїми друзями?! Ми завжди так робимо! Не дірку ж у сраці, лише сідницю поцілувати! Що тобі, важко?!» Мені, звісно, зовсім не хотілося цілувати дупу хазяїна квартири, але, коли я вже сюди припхався, треба грати за їхніми правилами. До того ж заради Мел, мабуть, можна й потерпіти. «Ну а потім що?» «Потім ми принесемо в жертву чорну курку, намастимося кров'ю і в нас буде оргія» «Стоп. Ти це серйозно?! Ви тут живих курей ріжете?!» Мел розсердилася ще більше, навіть злізла з моїх колін: «Ти нагетси любиш? Любиш. Тобто нагетси жерти тобі не в падлу, а курку зарізати впадлу?! Тобі навіть не доведеться самому це робити!» Сатиністи, які сиділи поруч із нами, почали звертати увагу на нашу розмову: хтось гигикав, хтось щось обурено буркотів. Я сказав: «Вибач, Мел, але сатанізм, як ідеологія – це одне, а знущання з тварин – зовсім інше. За це стаття є в карному кодексі. Я, мабуть, піду». Я взяв свій рюкзак та пішов, ніхто не намагався мене затримати. Пройшов майже пів шляху до зупинки маршруток, коли зрозумів, як по дурному вчинив. Якщо я приїхав сюди з дівчиною, я повинен був привезти її додому, а не кидати там саму. Я одразу повернув назад і скоро зустрів Мелодію, яка майже бігла мені назустріч. Довго вибачався. «Ну ти й дурненький», розсміялася вона, а потім додала: «але гарненький. Я сама винна, треба було тебе попередити». Ми їхали в Бодун тримаючись за руки. А коли я прощався з Мел під її будинком, вона мене поцілувала! По-справжньому! Чесно кажучи, на якусь мить, у мене промайнула думка про дупу Арсена, яку вона цими губами... але я її одразу прогнав.
31 жовтня
Ми з Мел гуляли мало не щодня, облазили весь Бодун: закинуті будівлі, цвинтар. І ще кілька разів цілувалися. А сьогодні вона зателефонувала й запросила мене до себе в гості, на свій фірмовий гарбузовий пиріг. Сьогодні ж Гелловін! Не встиг я злякатися перспективи знайомства з її багатими, пихатими батьками, як вона додала, що вони поїхали до родичів і повернуться лише завтра вранці. Її тон був таким... красномовним, недвозначним. Що це, як не натяк на секс?! Схоже, в когось сьогодні буде перший секс! Нарешті це станеться! Побіг в аптеку за презервативами.
пізніше
Блять, сука, сука, блять! А все так гарно починалося... Я купив дорогого вина, криваво-червоні троянди і презервативи з вусиками. По всій кімнаті були розставлені ароматичні свічки, Мел була чарівна, а гарбузовий пиріг дуже смачний, ми обіймалися і слухали death rock. Потім вона прошепотіла мені на вухо, хоч ми були самі і ніхто не міг нас почути: «Розкажи мені про свої фантазії. Найсміливіші, най... розпусніші». Я зніяковів, звісно ж, у мене є такі фантазії, але... вони всі надто примітивні, Мел набагато досвідченіша за мене, ще сміятиметься. Я попросив її розказати спочатку про свої, хоча б про одну, найпотаємнішу. І вона розповіла. Виявилося, що вона мріє кохатися в позі вершниці зі зв'язаним хлопцем, у якого на обличчі горять свічки і заливають його розтопленим воском... «Це як? Вони на лоба наліплені, чи куди?», спитав я, «І це ж, мабуть, боляче...» «Свічки вставлені в очні ямки. Ще одну можна до рота запхати. Як у підсвічники. Людина-підсвічник. А я, стрибаючи на ньому, поливаю його груди розплавленим воском. Віск зкрапує зі свічок, змішуючись із кров'ю...» Я як раз хотів запитати: «А очі ж де?», але зрозумів, що це зайве. Мені стало трохи зле, мабуть я зблід, бо Мел поплескала мене по щоці й розсміялася: «Дурненький, ти що, злякався? Це ж лише фантазія! Але я одразу збуджуюся, коли уявляю це. Ти не любиш біль?». Вона почала роздягатися. Я стягнув із себе футболку і зрозумів, що не знаю, що робити далі, мене якось зовсім не збуджують тортури і я не був упевнений, чи я взагалі ще чогось хочу. Окрім як звалити звідти. «Ти сьогодні будеш ботом, чи топ?», спитала вона. «В сенсі? Хто зверху буде, чи що? Як ти схочеш» «Ні, я мала на увазі, хто кого трахатиме». Я трохи прихуїв. Вона ж точно дівчина, її оголене тіло не викликало жодних сумнівів у цьому! «А тут є варіанти?» «Я можу зробити це свічкою», сказала Мел і витягла звідкись з-під подушок величезну червону свічку, довжиною приблизно з мою руку від пальців до ліктя. Ще й товстезну. Тут я не витримав, сказав, що в неї якийсь зовсім нездоровий кінк на свічки, мені таке не подобається і я не хочу, щоб мене саджали на палю. Вона обізвала мене боягузом і ханжею, який не розуміється на БДСМ-культурі і сказала, що я можу йти до сраки, якщо я таке сцикло. Я зрадів, вдягнувся швиденько й пішов. Нахуй таке статеве життя! Краще помру незайманим.
Ну, хоч пирога поїв.
