Здається, в мене остаточно поїхав дах — биту годину витріщаюся на Ксюшу й не можу зосередитися на роботі. От і настала, схоже, горезвісна «клініка» самотності. Може, кави випити, щоб трохи підбадьоритися та хоч якось переключитися?

Пригоди почалися ще в поїзді... Але — про все по черзі.

Поки він, широко розкинувшись на ліжку, охоплений приємною слабкістю, насолоджувався короткими митями душевної легкості, вона, скрутившись біля нього калачиком, нишпорила руками в складках зім'ятої в ногах шовкової ковдри.

Годину, другу заколисую дитину. Та — ні в яку. Постійно вимагає маму. Але що я можу вдіяти? Мами немає.

«Абонент не може відповісти на ваш дзвінок. Залиште голосове повідомлення після звукового сигналу».

Процес запалення лампи – по-своєму захопливий обряд. Наповнити місткість гасом, занурити ґніт в рідину. Трішки почекати, поки той нею просякне. За допомогою крутилки регулятора, підняти кінчик ґнота над пальником – чим вище стирчить язичок шнура, тим яскравіше палатиме лампа.

Відразу зрозуміла, що опинилася не там, куди марила потрапити. Подібні збої траплялися — підсвідомість, усупереч намірам, самовільно мандрувала у темряву незвіданості.

Вляпався нещодавно в кепську історію потрапив у лікарню.

Варто їм було вийти з під'їзду та опинитися під лагідним вересневим сонцем, як життя одразу налагодилося.

У дитинстві їхня чотирикімнатна квартира була часто заповнена людьми. Окремі миттєвості ранніх років життя настільки врізалися в пам'ять, що іноді мимоволі виринали у свідомості яскравими, обпалюючими душу картинками.