— А ще від коровавірусу цього гикають! От точно вам кажу, якщо людина довго й голосно гикає — це воно! — Авторитетно заявила бойова торговка біляшами баба Галя двом своїм подругам, що вибралися цього, ще по-літньому теплого вересневого дня, посидіти на лавці, погрітися на сонечку та обговорити різні злободенні теми.
— А я чула, вибачте за таку подробицю, що в людей од вірусу цього дуже свербить… дупа, — сказала Алевтина Миколаївна — огрядна літня пані, що обличчям скидалася чи то на хом’яка, чи то на морську свинку.
— Правда-правда! Свербить! Ще й як! — Підтвердила баба Галя, — Онучок мій у тирнеті своєму читав, а в тирнеті, як у газеті, абищо писати не будуть!
— Це ж треба, яку недугу кляті китайці всьому світові підкинули! — Бідкалася Алевтина Миколаївна. — Та, кажуть, є хороші ліки, з бобровим струменем. Я в «Народному цілителі» читала. Мумійо ще можна поприймати, воно ще нікому не зашкодило.
— Це ще що! — Не змовкала Галя, — Від коровавірусу в деяких людей мацаки виростають! Рідко, але трапляється.
— Мацаки? Ну, це вже занадто. Це ти, Галю, вже вигадуєш щось. Не може такого бути. — Градус абсурду в останньому твердженні подруги був для Алевтини Миколаївни зависоким — у мацаки вона вірити відмовлялася. Баба Галя аж на лаві підскочила від такої образи:
— Це я вигадую?! Тобто брешу?! Я?! — Алевтина Миколаївна щось невпевнено промекала, Галя навіть слухати не стала, — Виростають! Ще й як! Так і пруть звідусіль: зі спини, з боків!
— Ось даремно ви, Алевтино, не вірите, — нарешті доєдналася до дискусії інтелігентна на вигляд колишня бібліотекарка, а нині пенсіонерка Клара Геннадіївна, — дозвольте трохи похитнути ваш скептицизм. Чи відомо вам, що на Землі разом із людьми тисячі років мешкають ворожі до нас прибульці-октопоїди? Вони вправно маскуються під людей і лише той, хто має екстрасенсорні здібності, людина чиста серцем і з відкритим третім оком, здатна бачити їхню справжню суть. Усі ці роки вони рвуться до влади, руйнують культуру та розхитують моральні устої з метою остаточно захопити нашу планету й винищити людство!
Баба Галя й Алевтина Миколаївна зачудовано слухали ці одкровення з відвислими щелепами. Клара Геннадіївна, поправивши окуляри на тонкому довгому носі, натхненно продовжувала нести істину:
— Нарешті провідні духовні лідери світу об’єдналися з найвидатнішими вченими, створили в підпільних лабораторіях коронавірус і випустили його в світ задля боротьби з октопоїдами. Справа в тому, що для чистокровного землянина він абсолютно безпечний, люди на нього або взагалі не хворіють, або переносять у безсимптомній формі. Важкі й летальні випадки трапляються тільки в октопоїдів та їхніх гібридів із людьми. Чим більше інопланетних генів, тим важчий перебіг хвороби. Тож мацаки виростати цілком можуть — виснажений боротьбою з вірусом організм починає втрачати контроль над мімікрією. І тоді з-під людської подоби визирає нелюдська суть! Розумієте?
Галя з Алевтиною геть нічого не розуміли, якщо висловлюватися літературно, вони були трохи… ошелешені. Весь цей лавкрафтіанський невимовний жах не вкладався в їхніх головах.
— Так от, до чого я веду. Якщо раптом побачите людину з мацаком, а то й не одним —рятуйтеся, тікайте від неї якнайдалі!
— Е-е-е… гм-гм… Кларочко, вибачте, але звідки у вас така інформація? — Спитала дещо шокована Алевтина Миколаївна.
— З альманаху «Світло вед». Останній випуск — це просто бомба! Нагадайте мені, я дам вам почитати.
Клара Геннадіївна хотіла додати щось іще, аж раптом помітила, що подруги якось не дуже приязно дивляться поверх її голови. Озирнувшись вона побачила, що позаду неї стоїть місцева вельми одіозна особа — Руслан Хтонь, він же «злодюга-ледацюга-клятий-наркоман-відірви-й-викинь». Схоже він стояв там уже давно, хлебтав собі пивце просто з пляшки й зацікавлено слухав її оповідь.
— Привіт, бабуськи-дрипапуськи! — Вищирів прокурені жовті зуби Хтонь. — Шо, за тентаклі базарите?
Баба Галя злобно на нього зиркнула.
— Які ще «пентаклі»?
— Шшупальця. — Пояснив Руслан, запхав пляшку під пахву, склав руки чимось, що більше нагадувало краба, ніж восьминога і зловісно поворушив пальцями. — Може, посунетеся трішки? Я хочу з вами посидіти, у вас тут така цікава розмова! Такі змови-інтриги-розслідування! Мені по укурці таке не насниться, заздрю прям! А, може, це баба Галя якихось грибочків цікавих у лісі назбирала та пиріжків спекла? Мені дасте скуштувати?
З цими словами, Хтонь голосно гикнув, випустив пивну відрижку, а потім геть безсоромно почухав свій кощавий зад, ще й з таким звуком, ніби кіт повз лоток на підлогу напаскудив і загрібає. Алевтина Миколаївна зблідла, губи в неї затремтіли, а баба Галя взагалі з обличчя змінилася, підскочила ніби вжалена й гаркнула:
— А ну чухай звідси, октопоїд коровавірусний! — Здавалося, навіть сива волосина, що прикрашала велику бородавку в неї на носі, встала від гніву дибки й войовничо націлилася на Руслана наче рапіра. — Ич, пиріжків захотів! Мої біляші для людей!
Клара Геннадіївна схопилася за серце — в неї не було жодних сумнівів, що вона бачить перед собою справжнього прибульця, чужого. Алевтина Миколаївна, про всяк випадок, прикрила носа й рота краєм хустки, навіть подих затамувала. Інопланетних генів у неї начебто не було, та й диво-еліксир із бобровим струменем завжди під рукою, але береженого Бог береже.
— Зара міліцію* викличу, анцихрист! — Лементувала Галя.
— Та годі вам, годі! Я вже йду. Бувайки! — Сказав Хтонь, потім ледь чутно пробурчав щось собі під носа, наче: «Всюди кляті ксенофоби… Дискримінація…» та припустив до найближчого магазину, ще пива купити.
— Ось, подивіться — типовий октопоїд, як він є! — Вигукнула вражена Клара Геннадіївна, не дуже чемно, як для такої культурної, освіченої пані, вказуючи пальцем Русланові навздогін. Алевтина Миколаївна закивала, як китайський болванчик.
Жінки проводжали Руслана схвильованими поглядами, і коли він завертав за ріг, кожній на мить здалося, що за ним, ніби звивистий хвіст, тягнеться довгий, напівпрозорий, наче примарний мацак із присосками. Але це, напевно, лише примарилося. Гра надвечірнього світла. Питання: чому всім трьом одразу?
2020р.
*“Міліція” — це не анахронізм. Просто багато літніх людей так досі говорять, за звичкою.
