"Франкенштайн" є логічним продовженням в творчості дель Торо (особливо після "Форми води" та його "Піноккіо"). Темний за атмосферою, візуально насичений фільм, хоче знову занурити глядача у світ карикатурних антагоністів та жалюгідних протагоністів. Ті, хто знайомий з книгою, не могли не помітити, суттєві зміни в образі героїв. Сама книга є контроверсійною, але оця екранізація перевершує її.
Тут, як і в "Піноккіо", як і у "Формі води", є герой, який має антропоморфні риси, але не є людиною. Монстр Франкенштайна це сукупність вад, образ, нелюбові, яку - мабуть, за задумом авторів - мало би бути шкода. Проте, в очі кидається монструозність куди більших маштабів, коли бачиш його творця. От з кого зробили монстра, так це з Віктора Франкенштайна. Якщо в книзі, монстр та Віктор, якось урівноважували один одного у чеснотах та вадах, то в екранізації перевага у чеснотах на боці монстра, а перевага у вадах на боці Віктора. І мені це перегукується з "Буґонією": люди - погані, всі інші - хороші.
Батько Віктора - мій улюблений персонаж у цьому фільмі. Дель Торо його зробив не люблячим батьком, а якимось Ебенізером Скруджем, до якого Дух Різдва так і не прийшов. До того ж, батько майже на початку й сконав, що робить його присутність у фільмі очевидною: він має затвердити в персонажі Віктора його вади. Доволі натягнутий психологізм.
Поміж усіх інших фантазій авторів, мене найбільше вразив фінал: монстр нічого не зрозумів. Віктор, ніби, теж не зрозумів, він просто помер. І чим закінчився фільм? Чи зрозумів монстр, що він монстр?
Фінал книги це клятва що монстр вб'є себе, щоб не здійснилися найстрашніші побоювання Віктора. Бо він зрозумів що його існування - страшна і трагічна помилка. В фільмі ж, "потвора" допомагає морячкам, і дивиться на схід сонця. Щоб це мало означати? А те, що скоріше за все, він залишиться жити, і можливо, попросить якогось іншого вченого зробити йому жінку (або ймовірніше буде задоволений звичайними живими жінками/чоловіками). І справа тут не в тому що він хоче жити, чи в тому що в нього є почуття і бажання, а в тому що уся сутність монстра це... "він більше походить до людини, аніж самі люди". І це: "Фууу", від мене.
Можна заперечити мені, і навести аргументи на користь специфічної модернізації оболонки людини, мовляючи, це розвиток науки, шлях прогресу. Можна сказати, що це створіння, ніякий не монстр - це людина. Людина дивна, не схожа на інших, але людина. Можна сказати, що фільм досліджує відношення на різних рівнях: людина і звір, творець і його творіння, батько й син, і тому подібне. Ці аргументи можна спростувати так: безвідповідальність героїв руйнує саму основу конфлікту, а такими їх прописала не Мері Шеллі, а творці фільму. Основа конфлікту - морально-етична позиція щодо життя та смерті, зла і добра, любові та ненависті.
Монстр в книзі - монстр зовні, але всередині, він щось інше, бо здатен на самопожертву. Здатен осягнути, в принципі, світобудову навколо себе та визнати свої помилки. Віктор в книзі не може пробачити йому вбивство найрідніших людей, а у фільмі навпаки. Вони замирилися, і безсмертне (судячи з всього) створіння лишається жити.
Як саме буде жити монстр? Головна інтрига. Звісно ж, фільм цього не розкриває, але саме з цієї, ніби, фінальної крапки, і стартує горор. Історія сконструйована так, що глядач має пожаліти одинокого та зайвого, в усіх сенсах, монстра, і побажати йому знайти мир та спокій. Але цей персонаж в мене ані жалю, ані симпатії не викликає. Бо вийшло щось на зразок доктора Манхеттена.
Тут можна дещо сказати: "Якщо ми приймаємо той факт, що це дійсно монстр, тоді про яку морально-етичну базу цього персонажа може йти мова? Фільм намагається нам показати наслідки пихи та марнославства Віктора. Трагічні та непередбачувані наслідки". І я з цим погоджуюсь. Частково. Однак, історія яку розповідає фільм це історія не про монстра як загрозу, а про монстра як допустиме зло. Хто ж зробив з цього створіння зло?
Хочеться у всьому звинуватити творця - Віктора Франкенштайна, і це вірна відповідь. Але треба правильно розставити акценти, чого фільм уникає.
По-перше, сам факт існування такої істоти вже є злом. У фільмі ж настрій інший. Ну, істота, ну, зло, ну і хай буде: перевиховаємо, підкорегуємо, і зійде за свого. Сам монстр у світі людей почувається дискомфортно, але йому, в принципі, не так вже й погано. В романі, все ж, трагедія полягає в тому, що це створіння почуває себе зайвим та одиноким настільки, що не в силах із цим миритися. У фільмі, монстру - норм, якось буде. У книзі, самопожертва цієї істоти, зводить його на недосяжний рівень самоусвідомлення. Єдиний і останній у своєму роді - він йде на смерть. Залізна принциповість. Справжня трагедія.
Хтось і на це скаже: "В книзі не описується смерть монстра, отже є ймовірність того, що він все ж не стримав клятви". Таким людям, раджу просто подумати над усім твором, а не тільки над його фіналом.
По-друге, монстр є злом тому, що він монстр. Віктор пішов на безпрецедентний крок, щоб втілити свої амбіції, проте, забув, що він не просто вчений, а ще й творець. Не творець чогось прекрасного та дивовижного, а творець потвори (з будь-якої точки зору). Фільм вислизає з цієї теми, роблячи вигляд, ніби потворність, вона тільки в нашій уяві, ніби, вона не справжня, і все залежить від людського відношення до неї. Цей релятивізм можна сприйняти щиро та без упереджень, коли під словом "монстр" ховається який-небудь вбивця, крадій, зрадник, маніяк (але людина). В цьому ж випадку, виправдань нема: монстр є монстр, і так його треба називати.
Основна думка фільму проста: "легітимізація та прийняття монстрів", з очевидною алюзією на сучасних "монстрів", у вигляді трансгендерів та інших небінарних особистостей. Принаймні, так побачив я. Цей фільм спонукає думати про квір-спільноту та інших маргіналів, саме в контексті монстрів, бо знімаючи таке кіно у 2025 році, не можна не стикнутися з першою ж асоціацією: "о, лівацька пропаганда".
Коротше, ця стрічка відповідає часу. Саме такий "Франкенштайн" і мав бути знятий, бо знімають його люди, які вбирають в себе сучасні настрої, тренди, моду. По-іншому, мабуть, і не могло би бути, бо вектор розвитку задає не автор стрічки (він просто хотів, щоб було "красіво"), а задає його, консенсус західної інтелигенції та еліти. Їм все подобається. Їм в цьому комфортно.
