Найважче знову почати. Ні, не так – змінюю розмір шрифту із 14 на 12, «комфортний», і продовжую писати. Про що хочу розповісти? Про втому. Десь далеко грівся очерет у пастельних відтінках залитої місяцем озерної води. Відьми літали над лісом. Сходила зима, проганяючи цю недолугу, непотрібну осінь. Що оточувало тебе? Кремезні, здебільшого радянські будинки. Тепло кави у подарованому Катею горнятку. Простір школи і діти. Що турбувало тебе? Магістерська робота, через яку закинув писати на деякий час, а ще зрозумів, що наука – таки не твоє. Нарешті приходить усвідомлення справжности. Мить, коли вже не брешеш собі і не прагнеш стати Ph.d невідомо задля чого. Як же я скучив за цим тихим і спокійним письмом. За дрібним текстом книги і відчуттям належности миті – і тої, що тепер, і тої, що буде завтра – лише тобі. Якщо можеш собі дозволити таку розкіш, то нащо від неї відмовлятися? Виспись. Виділи день для себе. Куди спішити?
Період цієї магістерської турбулентности завершується. Чесно кажучи, я так і не зрозумів, що отримав із нього. Який хосен магістратури? Додаткових знань я майже не здобув. Ключову роль, як і раніше, відіграє самоосвіта. Втім, я переконаний, що так і повинно бути. Університет дає знання лише тим, хто згоден їх отримувати. Скеровує у потрібне русло і наштовхує на важливі думки. Все решта залежить од твого хисту і твоїх талантів. Так трапилось і зі мною. Спочатку я марив універом, пізніше суттєво охолов. Ні студентська рада, ні наукове товариство, яке я колись так-сяк очолював, не принесли мені ні втіхи, ані відчуття належности до ефемерної «академічної спільноти». З часом висновуєш, що ти сам собі спільнота, що твої діяння в полі університету – бліда тінь од твоїх умінь, знань і можливостей.
І ось наприкінці «академічного циклу» свого життя вислуховуєш дорікання, що ти «не розкрив свій потенціал». Натомість інші – розкрили. Хіба це не повернення до старої формули «ти – інші»? Тобто тебе знову намагаються прирівнювати до когось, попри начебто самоочевидну істину, що всі люди – різні істоти, що у кожного з нас свій шлях, а вибір поступати на магістратуру – це не обов’язково вибір приректи себе до холодної наукової келії, де по науці, далебі, вже давно справили подзвін. Потрібно мати чималу силу волі і віру в себе, щоби продовжувати йти цим хитким містком понад прірвою. Я, вочевидь, не маю ні того, ні іншого. Тому сходжу з цієї доріженьки. Ну як – сходжу? Зійду, тільки-но отримаю другий – і поки що остаточний для себе –диплом. Диплом магістра.
Повернення додому вперше за три тижні – це повернення в сутужний простір першого вечірнього морозу, інію на дверних руків’ях, густого болота, покритого тонкою кригою. Броди. Ви мене маните і відштовхуєте. Я вас оспівую і принижую. Мені радісно і сумно бути тут. Я ховаюсь од безладу і біганини, вдихаю, немовби курю, крижане повітря підземних випарів, марю кам’яними хрестами на роздоріжжі «Королівського шляху», ще в поїзді вдивляюсь у непроглядну товщу темряви, «кудись туди», на південь, шукаючи знайомих і таких потрібних моєму серцю померзлих трав і стежок. Повертатися додому завжди легко і важко водночас. Сповідуєшся рідним стінам, ніби то священник, якому ти розповідаєш найпотаємніші гріхи. Бринькаєш на гітарі, награєш остогидлі акорди «Вона». Бігаєш очима по знайомих книжках, намагаючись зачепитись за щось вартісне. Думаєш про роботу. Думаєш про роботу. Думаєш про роботу. Бо завтра ти повернешся до Львова, і біганина почнеться знову. Та поки не квапся. Візьми книгу до рук, перегорни кілька сторінок, кожна з яких – то адресований тобі лист із давнини.
Життя переважно і складається з таких циклів. Спочатку ти «шукаєш п’ятий кут», носишся з різними справами, як дурень із торбою. Потім настає полегшення. Ще трохи згодом – нові обов’язки, потреби, які потрібно задовольняти, дзвінки, без яких твоя робота не матиме жодного сенсу. І ти постійно балансуєш між тим, що треба, і тим, що можна. «Між і між». Але добре мати таку змогу – балансувати. Танцювати на одній нозі, стоячи на вечоровій кризі замерзлого болота. Бо все «мирське» і «духовне» - це невимовна розкіш у наш час. Нічого постійного немає тепер. І крига насправді тонша, ніж нам здається.
24.11.2024
�
�
