Написав Ґев Торп із допомогою Джона Бланша.
Переклав st_neOh для Крипти Архівіста.
Вам казали про Інквізицію – потаємну організацію, яка боронить Людство та Імператора від небезпек єресі, одержимості, панування чужинців та заколоту.
Вам казали, що Інквізиція – непохитний мур супроти примар страху й жахіття, які чатують в пітьмі між зірок.
Вам казали, що Інквізиція – осяяні рятівники серед тіней зла, найчистіші та найвідданіші воїни Імператора.
Вам казали, що Інквізиція – об'єднана прагненням позбавити галактику будь-якої загрози ззовні чи зсередини.
Усе, що вам казали – брехня!
Одна-єдина свічка мерехтіла на ошатному срібному підсвічнику в центрі запиленої кімнати. Її жовтувата, непостійна тінь падала на обличчя вбраних у каптури постатей навколо.
– Золотий Трон працює, – мовив один старечим, ламким голосом. – Загрози життю Імператора більше немає.
– Чи живе його дух? – поцікавився інший, чий довгий гострий ніс стирчав з-під каптура. – Це не просто порожня оболонка?
– Ні, – підтвердив перший. – Імператор вознісся на інший рівень буття, але зв'язок між тілом та душею лишається міцним.
– Отже її можна повернути, – припустила третя, молода жінка, чиє довге та світле волосся спадало до пояса. – Імператор не повинен страждати від настільки жахливого безсмертя в смерті.
– Ми не можемо ризикувати! – засичав перший. – А що, як зв'язок розірветься? Що, як той, хто повернеться буде не тим, кого ми знали? Зміниться? Звістки про вознесіння Імператора вже широко розлетілися. Йому моляться як богові на сотнях світів. Він показав нам шлях. Тим паче, хто повірить, ніби він повернувся так швидко? Це спричинить громадянську війну ще страшнішу за розв'язану тим дурнем Гором. І це ми навіть не підрахували усі наслідки. Ні, хай ліпше це знання зостанеться у таємниці. Коли ми приєднаємось до Імператора, воно спочине з нами.
– Ви не маєте права позбавляти людства Імператора, – озвався твердо четвертий голос, низький та повільний. – Він та побудована ним імперія це єдина надія людства на виживання.
Жінка та власник низького голосу разом відійшли у тінь, а за мить двері зі скрипом розчинилися. Полум'я свічки лякливо зашурхотіло на холодному протязі.
– Моріано, Промеє, зачекайте! – крикнув перший чоловік, але у відповідь долинуло хіба грюкання дверей.
– Ми не можемо дозволити їм втілити задумане, – вирішив гостроносий.
– Так, не можемо, – погодився перший. – Нам слід діяти швидко, зібрати сили й перехопити ініціативу.
– Хай буде так, – підсумував інший.
КЛАСИФІКАЦІЯ: ТЕМНА ОМЕГА
ДАТА: 657.Т41
АВТОР: >Недійсний рівень допуску<
ТЕМА: Доповідь про сучасні панівні течії всередині Інквізиції
ОТРИМУВАЧ: Представник Інквізиції. Сенаторум Імперіаліс
Шановний представнику при Високих Лордах, на вашу вимогу я склав даний стислий огляд поточної політики та панівних течій в межах нашої величної організації. Детальніша інформація наявна за окремим запитом.
Від найдавніших часів, яких тільки сягають достовірні хроніки Орденів, поміж агентів нашої шляхетної установи переважали різні філософії та тлумачення нашого божественного завдання. Поширення розмаїтих бачень та вірувань змінюється із плином часу, тож наявність актуальної інформації щодо цих політичних структур просто надзвичайно важлива – ми повинні знати, яким чином вони впливають на дії наших агентів та досягнення наших цілей. Ніхто з нас не бажає повторення Донорійських Єресей чи Схизми Кактрікса, і ми не хотіли би знову вдаватися до методів доби Анти-походу Аполлока та Валанрінського погрому.
Наскільки вам відомо, інтерпретації Божої Волі Імператора неминуче сповнені розбіжностей, а наші агенти – хай віддані цілковито своїй справі, – не менш схильні до особистих тлумачень Мети Імператора, нашого обов'язку та методів, якими він може чи має виконуватися. Така вже людська природа: однодумці час від часу збираються на ґрунті спільних переконань. Достеменно невідомо, скільки подібних неформальних організацій (надалі я кликатиму їх “фракціями”) існують серед Орденів Священної Імператорської Інквізиції, але я зміг виокремити декілька тих, що нині користуються найбільшою прихильністю наших агентів та мають певний вплив на політику організації.
Як ви побачите, розбіжності між поглядами деяких фракцій до того істотні, що їх можна назвати цілковитими один одному протилежностями. Позаяк нікому не уникнути невсипущого ока інквізитора, трапляються випадки, коли агенти різних фракцій проводять один щодо одного розслідування та проголошують один одного Excommunicate Traitoris.
Бодай ми, вищі щаблі, повинні лишатися неупередженими, керувати чітко та послідовно й лишатися осторонь цих міжусобиць, іноді наше втручання просто необхідне (найвідомішим прикладом є, певне, Ласкарова Чистка). Між деяких наших оперативників ці розбіжності настільки глибокі, що призводять до конфліктів не лише моральних, а й фізичних.
Через секретність, з якою працює Інквізиція, ці випадки практично неможливо ані передбачити, ані запобігти. Ми ж мусимо завжди бути напоготові – мінімізувати їхню шкоду та наслідки. Водночас ми в жодному разі не повинні нав'язувати інші погляди чи доктрини нашим агентам. Саме на цій індивідуальності, силі волі та переконань, а також відчутті особистої відповідальності тримається їхня здатність виконувати покладені на них надскладні завдання. Інквізиції не потрібні бездушні машини. Їй потрібні свідомі люди з мужністю для захисту своїх переконань.
У доповіді нижче я поділив дані фракції на дві широкі групи. Ті, кого традиційно кличуть “пуританами” й ті, кого попередні звіти охрестили “радикалами”. Пуритани суворо дотримуються Письма та імператорських наказів – як будь-який інший громадянин, наскільки це можливо. Саме вони підтримують загальновизнані вірування, поширені всіма організаціями Імперіума та дотримуються традиційних цінностей, проповіданих Міністорумом й закарбованих Імперським Законом. Радикали, привілейовані своєю посадою, упевнені нібито на власний розсуд вільні вершити задум та волю Суду Імператора. Залучені методи, на тлі виконання обов'язків та досягнення цілей, грають для них роль другорядну. Переважність імперських громадян звинуватила би їх за такі дії у єресі, але нам, як спостерігачам освіченішим, зрозуміло, що на боці їхніх поглядів та методів стоять вагомі аргументи. В будь-якому разі, за кожним проявом екстремізму слід пильно стежити, щоб той не призвів до саморуйнівної манії.
ПУРИТАНСЬКІ ТЕЧІЇ
Торіани
Історія торіан сягає корінням Віку Апостасії та повалення Себастіаном Тором лорда Вандіра. Деякі інквізитори вбачали у діях Тора божественний замисел, неначе його сповнювала частина сили та харизми самого Володаря людства. На їхню думку, Імператор вже крокує поміж нас. Завдані Гором рани відтяли Його від фізичного світу, тож тепер Він знову має обрати носіїв, що продовжать Його труди прямо як під час Віку Розбрату. Збережена Золотим Престолом тлінна плоть – не справжній Імператор, оскільки Він мандрує поза цим світом, пильнує здійснення Своєї Божої Волі й наділяє обраних Своїми силами. Тіла їхні, однак, крихкі та смертні, здатні оволодіти лише часткою сил Імператора і приречені зрештою на смерть від ран чи старості. Та що як надати Імператору нетлінне, невмируще тіло, яке правитиме Йому посудиною на віки вічні? Торіани вірять, що це можливо: Імператор досі чекає на знайдення чи створення нового тіла. Посутньо, такий от новий Імператор поведе людство до його призначення та завоювання галактики.
Торіани досліджують шляхи взаємодії свідомості та енергії із Виром і переміщення їх один з одного. Намагаючись осягнути закони, за якими Вир та матеріальний всесвіт пов'язані між собою, вони занурюються у дослідження таємниць одержимостей і проявів демонів чи інших сутностей Виру. Їхня мрія – побачити той день, коли молитви та обряди скерують дух Імператора у нового носія, гідного Його величі, і Він знову ходитиме між Свого народу.
Найбільше торіан служать в лавах Ордо Маллеус, де вони досліджують здібності створінь Емпірей у матеріальному вимірі та здобувають знання про втілення Імператором Божої Волі у нашій галактиці. Чимало обирають також Ордо Єретикус – там обов'язки дозволяють вивчати спадщину Себастіана Тора й подібних йому обдарованих святих з довгої історії Міністорума. Крім того, поміж Еклезіархії є чимало культів Воскресителів, які для торіан слугують чудовою агентурною мережею та джерелом бійців.
Серед Ордо Ксенос торіан не надто багато, хоча деякі певні: ключ до здійснення їхньої мети ховається в незбагненних психотехнологіях ельдар та інших давніх рас.
Противники торіан стверджують: навіть якщо відродження Імператора в новому тілі мине успішно, воно спричинить схизму небезпечнішу за будь-які єресі та громадянські війни минулого. Віруючі та невіруючі у Його воскресіння неодмінно зійдуться в кривавому протистоянні, а значну частку Імперіума охопить полум'я війні віри. Ба навіть якщо цього уникнути, ніхто не знає, яким чином позначилось Вознесіння Імператора на Його силах та чи не втратить Він їх, коли знову матиме фізичне тіло. Найголовніше питання – як в таких умовах працюватиме Астрономікан?
Загрози саме цим підвалинам Держави Людей турбують опонентів торіан найсильніше – загрози, на думку багатьох, надто сильні. Торіани, між тим, наполягають далі: щоб привести людство в наступний етап еволюції, Імператор має бути поряд фізично та духовно водночас.
Монодомінанти
У третьому столітті 33-го тисячоліття такий собі інквізитор Ґолдо склав трактат “Монодомінація: Право Людини на Владарювання Галактикою Іменем Святого Імператора”. На сторінках цього об'ємного твору він зібрав безліч знань та коментарів, набутих за майже чотириста років служби Імперіуму. Його остаточний висновок полягав у тім, що єдиний шанс вірнопідданих Імператора на виживання у галактиці – тотальне винищення решти її населення. За часи публікації настільки песимістичне бачення не отримало значної підтримки; його пояснювали кризою віри у побожного, але немолодого вже автора. Кількома століттями потому, втім, інквізитор Єрімін Пелутський відродив рух монодомінації та заприсягся реалізувати бачення Ґолдо. Звідтоді серед інквізиторів воно має деякий, бодай непостійний, ступінь підтримки.
Мета монодомінантів проста – назавжди знищити ворогів Імператора. Для них не існує жодних винятків та пом'якшень. Скоєння єресі, роздуми про єресь чи пособництво єресі не мають виправдань. Єресь в їхньому розумінні це: мутації, відхилення від догми, чужинці, псайкери та будь-хто, хто бодай трохи не підпадає під їхнє уявлення про відданого слугу Імператора. Єдина кара за єресь відповідно філософії монодомінантів – смерть. Вони переконані, що людство веде війну за виживання раси, тож коли уб'ють достатньо чужинців, псайкерів, мутантів та єретиків, то спрацює природний добір і наш рід здобуде абсолютне панування.
Монодомінанти дуже войовничі та частіше за решту інквізиторів вдаються до крайньої міри Екстермінатуса. Вони діють відкрито, користуються своїм ім'ям для розпалення повсюдної ксенофобії та ненависті – збурюють оскаженілі натовпи до чисток серед власних громад, де нібито засіли мерзотні, брудні єретики, які зазіхають на їхнє майбутнє. Вони безжальні, невблаганні, непримиренні та нетерпимі. Зазвичай ними стають наймолодші та найпалкіші інквізитори, які звикли стрімголовити Імперіумом й лишати по собі тільки руїни. Їхня впевненість у власній доктрині практично непохитна. Також немає рівних їхній готовності битися за першої ж нагоди з тими інквізиторами, чиї погляди бодай на йоту розходяться з їхніми власними. В очах монодомінантів – і цілком слушно, – сам факт належності до Інквізиції не виправдовує єресь.
Монодомінанти трапляються в усіх Ордо, але часто навіть не тримаються жодного, адже кожну єресь вбачають однаково небезпечною. Прибічники цієї філософії тяжіють до найжорстокіших культів та вчень Імперіума, як-от спокутників, і радо користуються ресурсами Міністорума у своїх інтересах.
Безперечно, на думку багатьох інквізиторів монодомінанти – надзвичайно вузькочолі та суворі, а їхні надмірні чистки завдають більше лиха ніж користі. Ті агенти Ордо, які прихильні до користування чужинськими технологіями, артефактами Виру чи схожими нібито єретичними засобами порівнюють радикалізм монодомінантів з кайданами, що ті самовільно на себе вдягають.
Амалатіани
Початок 41-го тисячоліття для Імперіума минув як доба матеріального й духовного відродження. На горі Амалат, що на Ґалатаморі зібрався великий конклав, де безліч військових, релігійних та політичних лідерів й високопосадців поновили свої присяги Імператору і людству. Саме ці збори спонукали Махарія згодом на завоювання понад тисячі планет. Між Інквізиції тим часом панував оптимізм: здавалося, ніби все знову йде за Імператоровим планом – на противагу суцільному песимізму часів Кривавого Правління та Чуми Невіри.
Чимало інквізиторів доєдналися амалатіанського руху із переконання, що їхній священний обов'язок це захищати Імперіум, який от-от почав відродження, від потенційних загроз. Амалатіани щосили намагаються зберігати статус-кво – у їхньому прицілі кожна особа чи організація, що може підірвати стабільність Імперіума зсередини та ззовні. Їх не надто цікавлять буденні злочини – мутації, чаклунства, або єресі, – хіба що ті загрожують самим інституціям Імперії Людства. Вони спрямовують зусилля на мінімізацію усобиць та інтриг серед різних імперських організацій, адже дотримуються первісного кредо Інквізиції – сила в єдності. Небезпекою номер один для них є всяка зміна, бо від неї лише крок до катастрофи. Деякі агенти Ордо, щоб вивести людство із кризи у новий золотий вік, ладні учиняти великі зрушення та одкровення – амалатіани натомість рухаються вперед повільно, якщо рухаються узагалі. Інквізитори решти філософій, на їхню думку, вкрай пихаті, раз претендують на знання Божої Волі. Самі амалатіани вірять, що Імператор незмінно чинить Свій замисел, а місія Інквізиції – підтримувати Державу Людей, щоб так тривало й надалі. Смертним не дано осягнути Його думок. Імперіум, посутньо, є втіленням Імператора, тож боронити Імперіум – боронити самого Імператора.
Амалатіани невтомно трудяться над винищенням фракцій та організацій, які потенційно здатні дестабілізувати чи підважити владу імперських структур, командирів, полководців тощо. Вони активно й відкрито підтримують вищеназваних і дозволяють їм неабияку свободу самозахисту – доки це не загрожує іншим особам чи інституціям. Члени цього руху вкрай обережно ставляться до будь-яких змін та суворо дотримуються панівних у суспільстві догм.
Амалатіани зустрічаються у всіх Ордосах. Кожен старається оберігати Імперіум від нищівних дій чужинців, культів, релігійних схизм та мутації. Вони добре працюють опліч з представниками інших імперських установ, адже інтереси Адептус Механікус, Міністорума, вищого командування та їм подібних – також інтереси Інквізиції. Зокрема тісно взаємодіють амалатіани з Адептус Арбітес та місцевими силами безпеки, чий обов'язок це пильнувати дотримання Імперського та місцевого законів – тобто захищати владу самого Імперіума.
РАДИКАЛЬНІ ТЕЧІЇ
Ксантити
Ксантизм – одна з найдавніших філософій Інквізиції, названа на честь магістра-інквізитора Заранчека Ксанта, страченого як єретика на початку 32-го тисячоліття. Тоді колеги-інквізитори звинуватили Ксанта в поклонінні Хаосу та, попри рішучі заперечення провини, зрештою спалили його живцем. Протягом усього процесу Ксант відстоював свою чистоту, хоча зізнався у користуванні силами Виру та Хаосу заради власних цілей. Саме це його тверде переконання у здатності контролювати їх без духовного розтління згодом перейняли інші інквізитори. Кінцева мета ксантитів – приборкати силу Хаосу заради блага людства. Хаос, на їхню думку, нереально перемогти, адже він тільки відображає нас самих. Народжені ним енергії не слід сприймати вороже, натомість їх можна обернути на нашу користь. Це не означає, що Хаосу треба здатися, радше оволодіти його сутністю та підкорити її цілям корисним замість руйнівних. Дякуючи Виру людство вже користується міжзоряними подорожами, астротелепатією та псайкерством – настав час опанувати інші аспекти Хаосу, скорити їх Імператоровій Волі завдяки, авжеж, ксантитам.
Ксантити досліджують усі грані Хаосу: радо приймають його сили, знищують лише за крайньої потреби. У арсеналах вони тримають заражені Хаосом артефакти, демонічні знаряддя, заборонені фоліанти й речі подібного ґатунку, готові дати відсіч єретикам, чужинцям та самому Хаосу його ж зброєю.
У лавах ксантитів трапляються ті, чиї погляди заходять ще далі – так звані горіани. Загибель примарха Гора, могутнього носія безмежної сили Хаосу, вони розглядають як згаяне вікно можливостей для людства. Горіани мріють створити нового Луперкаля та наділити його енергіями Виру, щоправда скерувати їх не на поневолення, а об'єднання й відродження цивілізації. На думку більшості інквізиторів ксантити та, зокрема, горіани вже однією ногою в безодні. Зарозумілі, небезпечні, бавляться з силами, яких навіть не здатні осягнути – такими словами про них здебільшого відгукуються. Особливо горіан ненавидять пуритани, які таврують найтяжчою єрессю ідею нового Імператора. Водночас слід пам'ятати, що течія ксантитів одна з найстаріших в організації, а серед її прихильників чимало інквізиторів незрівнянного досвіду та сили. Рішення протистояти їм наодинці або вкрай сміливе, або геть необачне. Переважно викрити та покарати гіпотетичні “єресі” конкретного ксантита у змозі тільки ціла група інквізиторів. Така доля колись спіткала самого Ксанта.
Через контакти із демонами й Виром багато ксантитів та горіан приєднуються до Ордо Маллеус, або ведуть справи з культами Хаосу. Вони не гребують навіть заснуванням власних сект, присвячених розгадці таємниць давнини і вивченню потайних знань.
Реконгрегатори
Згідно філософській течії реконгрегації, Імперіум занепадає та гниє. Він більше не відповідає меті свого існування та працює не завдяки, а всупереч власним колосальним структурам. З часом усе політичне, фракційне, інституційне та бюрократичне нагромадження Імперіума слід розібрати та зібрати наново, інакше воно не служитиме людству ефективно. Якщо ж надалі ігнорувати застій Держави Людей, то вона неминуче розпадеться, а цивілізація опиниться сам на сам з незліченними загрозами галактики. Реконгрегатори розхитують імперські організації зсередини: усувають корумпованих чи консервативних керманичів та зводять на їхнє місце радикальніших, готових будувати нову систему. Проте більшість остерігається занадто різких кроків та не наважується вщент рубати інституції, а натомість потайки змінює їх на свій лад. Аж надто активні дії призведуть лише до передчасного знищення Імперіума та неодмінної по цьому катастрофи.
Як можна очікувати, переважно реконгрегатори носять розету Ордо Єретикус, з якою найлегше вишукувати для себе корисних пішаків. Вони часто підтримують антиімперські секти та ковени, за можливості ще й підміняють їхні віровчення власними. Вони не цураються крайніх засобів – якщо результат їх виправдовує.
Як можна здогадатись, реконгрегатори нерідко сперечаються з амалатіанами, діаметрально протилежними за поглядами. Іноді це навіть виливається у прямий конфлікт: один інквізитор намагається послабити владу якоїсь інституції чи особи, а інший – її зберегти.
Ісстваніани
Наймасштабнішим конфліктом за усю людську історію є, безумовно, Велика Єресь, розпочата вірусним бомбардуванням Ісствана III за наказом примарха Гора. Попри те, що вона призвела до знищення цілих світів та руйнувань небачених масштабів, окремі інквізитори вважають її визначальною для Імперіума та його народу подією. Саме з попелу Єресі Гора зродилися ключові засади Імперіума сьогодення: розпуск легіонів космічного десанту, поділ Флоту та Гвардії, Вознесіння Імператора, створення Міністорума і так далі.
Ісстваніани переконані – людство найсильніше саме під час конфліктів та колотнеч. Своєю метою вони проголошують загартувати його у незгодах. Не дарма після найтемнішої доби завжди ставали найвеличніші прориви науки, віри, галактичного панування. Хіба Єресь Гора не очистила лави Астартес від невірних Імператору? Хіба Вік Апостасії не проклав шлях Себастіану Тору та реформації Еклезіархії? Хіба величні битви армій Махарія не освітили сяйним смолоскипом темряву раннього 41-го тисячоліття! Ось їхні головні аргументи. Ісстваніани стверджують, що справжню силу людство показує лише перед лицем найважчих випробувань. Задля кращого майбутнього цивілізації вони готові сіяти розбрат та конфлікти, роздмухувати полум'я війни та ненависті. Таким чином людство зберігатиме пильність, його вої готовність до бою, а сказати “ми зробили все можливе” не наважиться ніхто. Гонорні та відверті, ісстваніани не приховують войовничих намірів: збурене їхнє оточення ладне кидатися на ворожі штики заради них самих та людського роду. Фракція проти фракції, світ проти світу – ці інквізитори зіштовхнуть будь-кого, щоб вціліли тільки найсильніші.
Де тільки стане нога ісстваніан вони одразу підігрівають заворушення. Грають на страхах й упередженнях імперських командирів, офіцерів та пересічних громадян – благодатному ґрунті для забобонів, недовіри чи насильства. Вони вміло співпрацюють з підривними та терористичними культами, а також підтримують радикальні проімперські секти. Потрібної миті ісстваніани демонструють їх владі та підіймають вірян на боротьбу. Ісстваніани присутні в усіх Ордо Інквізиції, проте кожен звеличує передовсім ті жахи й небезпеки, з якими стикається сам.
Інші члени Інквізиції не довіряють їм та завжди ставлять їхні мотиви і плани під сумнів. Опоненти закидають ісстваніанам: їхня руйнівна діяльність не зміцнює, а ще дужче послаблює та дестабілізує Імперіум, чим становить загрозу виживанню людства. Аж зачасто при розслідуванні дій єретичного культу чи особи інквізитор зрештою виходить на ісстваніанина, який підтримує чи навіть очолює бунтівників з-за лаштунків. Чимало таких зіткнень закінчуються фізичним конфліктом – ані жорстокості, ані жаги крові ісстваніанам не бракує.
Ключові висновки
Як ви можете уявити, напружені ситуації та навіть відкриті сутички виникають щоразу, коли перетинаються члени протилежних за поглядами фракцій. Потайна діяльність наших агентів унеможливлює будь-які судження крім узагальнених. Раніше війни спалахували навіть всередині самої Інквізиції – на щастя, нечасто та подалі від широкого загалу. Проте, як доведе будь-яка школа думки, жодну ідею неможливо вбити остаточно. Тому деякі колеги вдаються до найрадикальніших заходів, щоб тільки викорінити єресь – справжню чи ні, – у наших лавах.
Загалом, така відданість заслуговує на схвалення. Розмаїття думок та ініціатив наша організація завжди цінувала вище за дотримання писаних догм чи правил. Бажано продовжити обережні маніпуляції агентами та інформацією стосовно фракцій. Нам слід спостерігати, а не наказувати – як у всякій подібній справі.
Я незмінно лишаюся вашим найвідданішим слугою та Охоронцем.
ІМ'Я ВИДАЛЕНО.. НЕДОСТАТНІЙ РІВЕНЬ ДОПУСКУ... НЕ ПОКИДАЙТЕ ТЕРМІНАЛ ДО ПЕРЕВІРКИ..............
Інквізитор Квіксос
На сто сімдесят шостому році життя інквізитор Квіксос мав за плечима понад 1,800 впольованих і покараних єретиків, мутантів та чужинців. Під час виконання обов'язків на Лакані XV Квіксоса поранив демон, лишивши шматочок пазура у його серці. Демона інквізитор вигнав, проте згодом виявив – будь-яка спроба прибрати шматок стане смертельною. З часом він збагнув, що пазур слугує каналом із Виром та підсилює його психічний потенціал, щоправда ціною поступового руйнування тіла. Зацікавлений, Квіксос вирішив особисто дослідити переваги від використання енергії Хаосу, за що поміж колег здобув славу небезпечного свавільця.
На початку вже другого століття життя Квіксос натрапив на Магічний Шлях – організацію купців та шляхтичів з Маґінору, які ширили свої вплив та попит на товари завдяки деяким Вир-артефактам. Квіксос не знищив картель; натомість, зацікавлений їхніми спадковими практиками, він почав спостерігати. Це ще дужче зміцнило його переконання в тім, що силу Хаосу можна приборкати і вона не лиха від природи, а лише знаряддя в лихих руках. Упродовж кількох років Квіксос вибудовував співпрацю з Магічним Шляхом, передаючи їм на дослідження нові артефакти. Саме ці експерименти вперше призвели його до конфлікту з іншим інквізитором.
Інквізитор Гельґранд присвятив перші три десятиліття своєї діяльності пошукам давнього гримуару на ім'я Малус Кодиціум. Дізнавшись, що його зберігають в глибинах бібліотеки Отелли на Зандрині Прайм інквізитор думав, ніби пошуки зрештою добігають кінця. Та його спіткало хіба розчарування: загадковий незнайомець виніс Малус Кодиціум зі сховища лише кілька місяців тому. Позаяк у тексті йшлося про виклик істот з Вир-простору, ревний Гельґранд твердо вирішив його спопелити. Якби книга потрапила до рук слуг Темних Богів, її таємниці могли знищити цілий світ. Подальші місяці невтомних пошуків привели Гельґранда на Маґінор – та до Магічного Шляху.
Тамтешні знахідки шокували Гельґранда. Секта безсоромно користувалася проклятими артефактами та пишалася власним падінням. Інквізитор не сумнівався – саме вони викрали Малус Кодиціум. Охоплений праведним гнівом, Гельґранд пішов війною на Магічний Шлях: крок за кроком, закатований єретик за єретиком, він йшов слідами скверни. Після тижня кривавих чисток агент Ордо натрапив на справді моторошних противників. Він бився з напіводержимими демонами створіннями та культистами, озброєними химерними снарядами-мутагенами, що при влучанні роз'їдали плоть.
Гельґранд з прибічниками прорвалися до нечестивого святилища Магічного Шляху. Зусібіч їх оточили мутанти, псайкери та інші огидні Імператору почвари. Інквізитор заприсягся вогнем та мечем очистити гірську фортецю Магічного Шляху – на допомогу йому стали декілька жерців-спокутників та арко-флагелянт, наданий кардиналом Маґінору. Знайдене в її серці нажахало Гельґранда: там стояв колега-інквізитор, спотворений тілом та душею принадами Хаосу. Гельґранд заприсягнувся позбавити галактику такого збезчещеного вартового та кинувся в безжальну атаку.
Квіксоса вразив напад настільки недосвідченого інквізитора – нахабного випанка, як він думав. Його ж величні труди вже принесли плоди, зокрема двох демоновмісників у почеті: один для демона Херубаеля, інший для досі невідомої істоти, знаної як Хула. Вони допомогли йому знищити численні антиімперські культи сектора, в бою їхні демонічні здібності не знали ціни. Квіксос також оволодів мистецтвом створення парій – психічно порожніх осіб, здатних поглинати магію та оберігати людей довкола від згубних енергій Хаосу.
Розпочалася жорстока битва, то один, то інший здобував гору, аж доки зрештою Квіксос та Гельґранд не зіткнулися сам на сам. Гельґранд бився могутнім, освяченим вірою та чистотою силовим молотом, а демонічний клинок Квіксоса містив лютий дух Кхарнаґара Смертоносного – істоти, подоланої десятиліттями тому та прив'язаної до меча під час дослідів. Билися вони довго й запекло; деякі інквізитори згодом порівнювали ту дуель із боєм між Гором та Імператором.
Вони обмінювались лютими ударами, атакували один одного психічними блискавками, які шматували свідомості усіх навколо. Гельґранд здійняв молитву до Імператора і відчайдушно сунув на супротивника, молотом розбиваючи його психічні щити та Вир-обереги. Проте Квіксос не здався, натомість прикликав усю могуть Кхарнаґара й загнав демонічного меча у живіт Гельґранда – інквізитор спалахнув та за мить обернувся попелом.
Ще століття Квіксос продовжував дослідження, його нові відкриття неабияк допомагали протистояти ворогам Імператора. На Данакині II силами демона Діаболана він пробив оборону оркської фортеці Мекрок, а безліч демонічних істот, невразливих до смертних клинків, пали жертвами Кхарнаґара. Зрештою проти нього об'єдналися супротивники всередині Інквізиції – у 342.Т35 інквізитор Ґреґор Айзенгорн оголосив Квіксоса зі всіма трудами його єретичними та Extremis Diabolus. Трьома роками потому його вистежив та стратив загін із п'ятьох інквізиторів на чолі з Айзенгорном.
Та й досі знайдуться ті, хто скажуть, що Квіксос мав рацію, адже убив чимало демонів та єретиків, обернувши силу Хаосу проти нього самого. Водночас інші заперечать: Хаос не несе нічого святого чи доброго, а Квіксос став лише пішаком у забавках Темних Богів. Він був проклятий від самого початку, ще на Лакані XV, і змови з демонами та мутантами – доказ його падіння.
Далеке світло, мов блимавка, плелося поміж стосами книг. Ледь стривоживши одежами щільно забиті шкіряними фоліантами полиці, услід йому обережно крокував інквізитор Блейд. Хисткий вогник завмер неподалік, і гострий слух інквізитора вловив шипляче бурмотіння, а за мить – глухий удар важкої книги об дерево. Він заспішив уперед, аж доки не досяг світла.
Лампа стояла на краю пощербленого дерев'яного стола, обабіч відкритої книги. Здобич інквізитора схилилася над гримуаром, обличчя її ховалося під глибоким червоним каптуром. Блідий мертвотний палець ковзав плетивом рядків, губи ледь чутно вимовляли слова.
– Одержимісссть є брамою в один кінець. Гммм. – шипів сам до себе незнайомець.
– Це заборонений текст, – заявив Блейд та, ступивши в ореол світла, вказав мечем прямісінько на розгорнуті сторінки.
– Заборонений кому? – відказала фігура та підняла в зморщених пальцях золотий сигіл Інквізиції.
– Тобі немає віри. Ти... Відступився.
Постать випросталася, від чого каптур сповз на плечі та явив пошрамоване обличчя. Зіниці виблискували багряним, а увесь правий бік вкривало суцільне полотнище напнутих судин та гнійних виразок.
– Відссступився? – глузливо засичав потворний інквізитор крізь вишкірені ікла. – Ти надто молодий, щоб бодай зрозуміти цей шлях. Сссудити когосссь тобі тим паче ще рано.
– Ти продав свою душу, – відповів Блейд та здійняв меча у захисній стійці. – Зайшов надто далеко, піддався тому, що ми поклялися знищити.
– Моя відданісссть непохитна, юний адепте, – запевнив інквізитор, махнувши рукою. – Імператор береже мене від ссскверни. Я убиваю його ворогів їхньою ж зброєю. Вона лише допомагає мені в боротьбі.
– Що Хаос торкається, те псує, – стояв на своєму Блейд. – Якою ж нікчемою ти став... Сліпець, зрадник Інквізиції.
– Зрадник Інквізиції? Я не сссподіваюсь на розуміння моєї жертви від когосссь нассстільки юного. Хто з нассс двох ліпше знається на загрозах Хаосссу? Ти, який жодного разу не пізнав його принад та не протиссстояв спокусссам? Чи я, той, хто б'єтьссся з ним щодня? Тобі не збагнути сссили мені підвладної. Сссили, яка ссслужить Імператорові.
– Тобі не приборкати Хаос, – заперечив Блейд з перекошеним відразою лицем. – Скільки тобою страчених починали з таких же марень?
– Їх Імператор не захищав, – упевнено сказав незнайомець і його гордовитий, кривавий погляд зустрівся з Блейдовим. – Зброю не робить лихою те, що людина вирішила когось нею вбити. Сссили Виру можна ссспрямувати Імператору та людству на благо. Якщо ми хочемо перемогти – цього не минути. Сенссс битиссся лише однією рукою?
– Ти більше не людина, – звинуватив Блейд колегу. – Як тобі стає нахабства говорити про захист людства, яке сам зрадив!
– Сссправді, більше я не проссста людина. Якщо моя жертва допоможе захиссстити людссство, я без вагань на неї піду. Так вчив сссам Імператор.
– Ти переступив межу! – процідив Блейд та змінив стійку для атаки, націливши вістря меча на жаске обличчя супротивника.
– Хай Імператор розсссудить насс! – гаркнув той, вихопив з піхов рапіру та кинувся на Блейда.
Бойові групи Інквізиції
Інквізитор, попри всю могуть та досвід, лишається смертною людиною з людськими обмеженням. Незліченні вороги його, незвідані перепони та небезпеки на шляху його. Відтак часто звертається він по допомогу зі сторони. Причин цьому стільки, скільки ж самих інквізиторів. Одні мають свою команду за звичайні інструменти, здатні на те, що їм самим не під силу. Для інших супутники – справжні побратими, хоробрі душі, які розділяють важкий тягар захисту Імператора та людства. Декому просто потрібне розуміння – щоб бодай хтось знав про їхні великі, але неоспівані та невдячні діяння. Зрештою, комусь спілкування з тими самими людьми, яких вони присяглися захищати, нагадує про обов'язок та людяність, покладену на вівтар тріумфу. Теоретично, інквізитору підвладний увесь рід людський, але на практиці йому здебільшого доводиться покладатися лише на власні засоби й ресурси. Якщо він підозрює планетарного губернатора у служінні мерзенним бісам Хаосу, до кого звертатися по допомогу? Якщо населення планети здійняло повстання проти Імператора, хто стане опліч? Діє інквізитор переважно у тінях, подалі від слави чи визнання. Йому та його бойовій групі чудового відомо: супроти жахіть галактики стоятимуть вони сам на сам, адже віри не йме ніхто.
Як тільки не перетиналися шляхи смертних з інквізиторами, як тільки не спліталися їхні долі. Когось повелитель врятував від тортур та смерті, з рук сил зла чи огидних чужинців. Хтось спочатку протистояв йому, але збагнувши похмуре завдання й важкий обов'язок прозрів та прагне службою спокутувати гріх. Будь-який чоловік чи жінка стануть в пригоді інквізиторові – Ордо дарують призначення навіть тим, кого ненавидить й цькує власний народ. Найвідданіших та найкращих слуг Інквізиція, бува, вербує чи навіть створює власноруч. Спільний інтерес також стає підґрунтям для співпраці між інквізитором та іншими людьми. Вкрай рідко, але трапляється коли вище керівництво саме призначає інквізитору оперативника – на певне завдання, або ж з окремою місією. Зрештою, удосталь ще цілої породи плазунів та підлабузників, яка прибивається в почет до знаних інквізиторів. Часом користь від них є, та переважно крім зневаги нічого вони не мають. Якщо по загибелі одного інквізитора інший береться продовжити його справу, то за бажання приймає на службу і компаньйонів попередника.
Сплутані нитки долі та задумів поєднують інквізиторів з побратимами й товаришами – вчинки кожного диктують власні особистість та мораль.
Тебе визнано винним у п'ятнадцяти випадках єресі, тридцяти двох випадках богохульства, трьох випадках підбурювання до заколоту та двадцяти семи випадках блюзнірства. Ти скоїв ції злочини супроти Імператора та Міністорума із лихим умислом й себелюбною зневагою до віри та святості ближніх. Ти не виявив ані каяття, ані жалю за здійснене і власними свідченнями підписав собі вирок. Відтак я постановляю: тебе виведуть з каплиці та передадуть до рук Адептус Механікус, які – уповноважені Еклезіархальним Законом та за повної згоди даного суду, – здійснять над тобою обряди Арко-Флагеляції. Нехай твоя смерть послужить Імператору краще, ніж життя.
Вирок кардинала-магістра Філімаса, оголошений під час процесу Веллана.
Убраною в оксамитову рукавицю долонею Корон провів по яйцеподібному кристалу, зачарований його білосніжною поверхнею. Глибоко зітхнувши, він помістив предмет у центральне гніздо пси-констрикатора. Клубок сплутаних дротів відповів задовільним клацанням. Щойно він під'єднав перші щупи, білинь кристала обернулася цілою веселкою барв – сяйво їхнє йшло зсередини. Аж раптом подвійні двері за спиною Корона розчинилися, грюкнувши по занедбаних стінах храму Механікус.
– Негайно припиніть цю єресь! – загримів, наче сирена, голос. Металеві інтонації луною відбилися від високих склепінь.
Корон повільно обернувся. У сяйві, що линуло крізь відкритий прохід, він намагався роздивитися постать. Та закрокувала уперед і коли очі Корона звикли, він зрозумів – навпроти знаходиться техножрець.
– Зупиніть ваше святотатство та постаньте перед судом Бога-Машини!
Слова линули з кола вбудованих у тулуб адепта гучномовців. Прилад не даремний, адже обличчя техножерця пронизували чотири трубки: дві у роті та по одній над очима. Крізь сплетіння трубок та шрамів безлічі операцій, Корона оцінював холодний погляд адепта – із химерним сріблястим блиском.
– Я – інквізитор Корон, – оголосив він та дістав з жилета воскову печатку. – Не смійте перешкоджати моїй діяльності.
– Ваша зрада не лишиться непокараною! Навіть вам не дозволено паплюжити творіння Бога-Машини чужинською скверною!
Різкий голос жерця громом лунав між сталевими стінами та викарбуваними рунами й знаками Механікус. Зі скреготом шестерень він здійняв правицю, замінену – помітив Корон, – багатоствольною гарматою. Прицільний лазер спалахнув та червоною цяткою забігав грудьми інквізитора.
– Я – член Інквізиції! – палко відповів Корон. – Мої повноваження абсолютні.
Подумки він надіслав психічний сигнал і вже за мить з тіней постала пара гнучких фігур. Обидві носили щільні стелс-костюми та тримали довгі мечі.
– Це – світ-кузня Бога-Машини! Якщо ви чинитемете опір, я буду змушений вас знешкодити! Я не вагатимуся перед завданням фатальних ушкоджень.
Крізь двері протупотіли двійко велетенських потвор з плоті та металу – бойові сервітори, на голову вищі за Корона й обвішані клинками та вогнепальною зброєю.
Інквізитор кинув погляд на убивць обабіч. Водночас жрець з кіборгами рушили вперед не спускаючи зброї.
– Кровотеча!
Корон рикнув кодове слово та стрибнув убік. Водночас, під акомпанемент спалахів та страшного гуркоту, техножрець відкрив вогонь. Асасини стисли блискучі клинки та кинулися вперед, гнані ментальним наказом убивати. Півмашини Механікус заревіли нелюдськими голосами та метнулися назустріч, їхні сталеві ноги загупали золотавою храмовою плиткою.
