Сьогодні 26 жовтня – день заснування мого Адвокатського бюро. Пам'ять тримає цю дату, а це означає, що вона для мене важлива. Йому сьогодні 5 років. Ну зовсім юне.
І.
Я заснував Бюро у дуже важкі для себе часи. Ви не повірите, але я був дуже наївним та довірливим адвокатом. Моя довірливість обернулася для мене тим, що я став на межі власного морального і матеріального банкрутства. Я був абсолютно виснажений емоційно і зрозумів, що так далі жити не можна. Треба перезавантажити свою адвокатську практику і своє життя. Так у муках з’явилося Адвокатське бюро Олександра Курінського. Бюро отримало моє ім’я та прізвище. Навіть більше, ніж дружина, бо дружина отримала лише прізвище.
Я проводив там майже весь свій час. Часто працював і вночі, і на вихідних. Тут же працював над науковими статтями та дисертацією.
Бюро повністю поглинуло мене і стало для мене справжнім символом трансформації, перевтілення та розвитку.
Я так захопився роботою, що навіть не помітив, як настав локдаун. Навкруги все зупинилося, а в Бюро — навпаки.
Тоді, під час карантину, у Бюро з’явилося власне лого – метелик. В основі була ідея «ефекту метелика»: незначний вплив на систему може мати великі наслідки. А зовсім недавно штучний інтелект мене просвітив, що метелик – символ трансформації, перевтілення та розвитку. Це було справжньою несподіванкою.
Тоді ми ще не знали, що найбільше випробування попереду, і жалілися на життя.
ІІ.
Коли почалася війна, рано-вранці я разом із родиною поспіхом під’їхав до офісу. Вони залишилися чекати мене в машині, а я забіг до свого Бюро. Мені треба було забрати гроші і документи.
На вахті сидів літній охоронець із дружиною. Вони були явно розгублені і дуже здивувалися, коли побачили мене.
— Синку, сьогодні, напевно, роботи не буде, — дуже доброзичливо сказав мені охоронець. Його очі були добрі та глибокі. На койці лежали їхні невеличкі сумочки. Вони їх зібрали і ще не розуміли, що робити далі.
— Ти ж знаєш, що почалося… — продовжив він.
— Знаю! — твердо та нетерпляче відповів я. — Саме тому я зараз тут. Мені потрібно забрати речі і документи. Дайте, будь ласка, ключі.
Охоронець негайно передав мені ключі.
Мій забіг по сходах був як у найкращого спринтера. У Бюро я відкрив сейф. Там лежав мій диплом кандидата юридичних наук, пістолет під патрон Флобера, якісь гроші. Сподівання знайти моє посвідчення офіцера запасу, на жаль, не справдилося.
Пройшовшись по всьому офісу, я побачив на підвіконні мій апельсин і лимон. Колись ми посадили з доньками кісточки, і вони виросли. Серед інших рослин ці були найцінніші.
Я прощався з Бюро, наче назавжди, бо не мав жодного уявлення про своє майбутнє. Війна нам залишила лише теперішнє.
Коли вийшов на вулицю і попрямував до машини, вперше увімкнулася повітряна тривога. Зараз це для нас звично, але тоді мене це дуже налякало — я страшенно боявся за дітей.
ІІІ.
Наступного разу я потрапив до свого Бюро аж через чотири місяці. У мене було коротеньке відрядження до Києва, і я забіг в офіс на декілька хвилин. Я так хотів знову потрапити до мого Бюро. Це був мій зв'язок із минулим, мій портал у щасливе життя, де не все було добре, не все подобалося і не все виходило так, як хотілося б, але було спокійне, мирне життя. Ми не боялися за себе і мріяли про майбутнє. А зараз мріємо повернутися до минулого. Ми не цінували цього тоді, а тепер, коли втратили, прагнемо до нього, наче спраглі до джерела прохолодної води.
Тут я проводив більшість свого часу, а зараз маю всього кілька хвилин. Це було моє місце сили. А тепер — музей минулого життя.
В офісі наче застиг час. На столі лежали матеріали судової справи і мої записи. Тут 23 лютого було судове засідання в режимі відеоконференції. Здавалося, що я піднявся зі свого місця лише кілька хвилин тому.
А ось мої нотатки, зроблені під час телефонної розмови. Розкриті кодекси.
У шафі — дипломи й грамоти. Війна усе це знівелювала. Вони стали пам’ятником минулому.
На календарі застигла дата — 23 лютого 2022 року. Я підійшов, щоб пересунути повзунок на наступний день, але щось мене зупинило. Ні! Нехай тут застигне цей час. І я хоч іноді зможу повертатись у 23 лютого 2022 року — день, коли все ще було добре, коли я був просто адвокатом і керівником свого Бюро.
А там, за дверима, я перетворююся на капітана ЗСУ. Дива трапляються — навіть такі. Там, у моєму кабінеті, час і досі зупинився. І я пообіцяв собі, що зміню дату лише після закінчення війни, коли буду демобілізований.
Мій апельсин повністю засох, а лимон ще подавав ознаки життя. Мені було дуже шкода апельсин, бо він ріс разом із моїми дітьми й раптом повністю висох.
Я набрав води і полив його. Земля була скам’яніла, але потроху почала поглинати воду. Я собі сказав: корінь ще живий. І це виявилося правдою.
Мені треба було бігти далі у службових справах, і я знову попрощався з Бюро.
IV.
Наступного разу я був відряджений до Києва вже взимку. Мій апельсин пустив маленький зелений паросток, і це було дуже круто та обнадійливо. Бюро відновило свою роботу. Це був уже не той обсяг, як раніше, але мій колега продовжив вести справи Бюро. І нібито все потроху почало відновлюватися.
Аж раптом почалися ракетні обстріли енергосистеми України, і Київ занурився в темряву та холод. У Бюро не було ані світла, ані тепла. Робота там стала неможливою. Я подумав, що мій апельсин і лимон вимерзнуть. Але вони витримали. Не витримав мій колега — він прийняв рішення поїхати туди, де безпечно. І Бюро зовсім осиротіло.
V.
Зараз у Бюро є тільки я — але номінально, бо не маю права займатися адвокатською практикою, тому не можу вдихнути у нього життя. А у мене є Бюро, але також номінально. Бо форма без змісту існувати не може. Так і живемо ми у напівбутті — форма і зміст окремо. Прагнемо один до одного і не можемо возз’єднатися, бо йде війна: я потрібен державі, а держава потрібна мені.
Вже майже три тижні я в Києві, на новому місці служби, але ще жодного разу не був у Бюро. Немає часу. Але сьогодні, повертаючись додому, я зміню свій маршрут, проїду повз нього і подумки привітаю.
Отже, вітаю тебе з Днем народження, моє любе Бюро.
Сумую за тобою і обов’язково повернуся.
Повернуся кращим, бо ці важкі часи змінили та загартували мене.
Я вже не той — і ти будеш іншим.
Обіцяю! Все буде добре.
До нових зустрічей.
І бережи мій апельсин і лимон, бо вони для мене безцінні.
м. Київ, 26.10.2023 р.
