Читайте поки не надрукували збірку по кіберпанку😅
Або чекайте й купуйте👀
Твір брав участь в авторському конкурсі під хештегом Код_майбутнього
Це оповідання — на сайті де проводився конкурс.
Аудіо формат — від спільноти “На!Читай”
Праця нагороджується грошима, іноді чесними, іноді кривавими. Чи вважається найманство шляхетною справою? Який клієнт — таке й завдання. Супроводження, пошук, крадіжка, привести живим або мертвим. Якщо платня достатня, більшість погодиться навіть не питаючи. Та у деяких є свої правила.
Цього разу троє мисливців за головами прямують до лігва своєї здобичі. Ціль озброєна й небезпечна, має власну групу підтримки. А раз є нагорода, значить, комусь перейшли дорогу — конкурентам чи закону.
— Он та покинута будівля. — Трой впізнав місце з отриманого фото.
Аби уникнути несподіванок, той розпочав сканування території, користуючись імплантами для нетранерів.
— Захисних систем не виявлено, патрулів також.
— Згадуючи брифінг, справи в них не дуже. — Бакстер кепкував, уявляючи загнаних звірів. — Мабуть, шарахаються від кожної тіні.
— Нема різниці, в якому вони стані. Головне, що після нас тут буде спокійніше.
Як і слід авангарду, Гаррет стійко зустріне кинутий виклик.
— Обов'язково, але спершу треба зайняти вигідну позицію. Хто знає які сюрпризи всередині.
Стримувати порив напарників і направляти туди, де це потрібніше — завдання, яке взяв на себе Трой від самого народження власної банди.
Якщо ти не обвішаний під зав'язку хромом, най хоч броньовими імплантами під шкірою, то схочеш непомітно ударити першим. Тому стратегія групи незмінна на стадії планування: розвідка, засідка, усунення. Слідкуючи за оточенням, вони проникли в покинуту будівлю.
На першому поверсі нікого не було, тільки зверху чутно гамір, від якого осипався пил зі стелі. Комунікацію опускали до мінімуму, але між ними завжди налагоджений зв’язок для нових команд і доповіді по ситуації. Гаррет знаходився попереду на підйомі сходами, поки Бакс і Трой підтримували ззаду, цілячись поверхом вище.
Галас за стінами не вщухав увесь цей час, з кожним кроком стаючи голосніше.
— Дідько! Кинути нас здумали?!
Джерело шуму долинало з кінця коридору. Одна з дверей по той бік вела до бажаної нагороди.
— Відносяться до нас як до непотребу!
Бакстер готувався приймати гостей. Востаннє перевірив перед боєм свою швидкострільну гвинтівку і посів позицію за рогом. А лідер, вмикав тактичні камери, сидячи коло нього, вони транслювалися від лиця напарників. Це необхідно для кращої координації бою. Коли все готово, Гаррета відправили до найгучніших дверей, щоб виманити найзухваліших на лінію вогню. Коли двері були вже поруч, буря серед ворогів досягла точки кипіння. Немає кращого часу для засідки.
— Треба валити звідси! — Зважився один із бандюг. — Доходу нема, все до копійки викидаємо на ту хрінь. Нам і так, і так кранти!
Після одкровення все затихло.
— Я відпускаю тебе...
Момент упущено... Один із противників вибив собою двері від пострілу дробовика. Бризки крові усіяли коридор відкриваючи вид на засідку. Стрільба поглядами почалась раніше, ніж кулями. Але їхня черга настала одразу, адже обидві сторони наповнялись адреналіном.
Коли все йде не за планом, спеціальність Троя підходить найліпше.
Прискорюючи своє мислення імплантом, у поєднанні з візуальними даними, дозволяє відправляти чіткі команди голосовим сповіщенням. Власний голос не встигне за темпом і кількістю задач на секунду. Інша річ — мозковий сигнал до вбудованого комп'ютера може відправити все в одну мить. Ціль полювання було відмічено в оптичному інтерфейсі Бакстера. Тож він не зволікав і відкрив вогонь великим калібром.
Тільки-но ватажок побачив найманців і наставлену в його бік зброю, він схопив найближчого лакея, прикриваючись ним, як щитом. Він намагався втекти з вузького сектору вогню у вигляді дверного отвору.
Ритмічні звуки потужних пострілів, створювали ехо по всьому приміщенні. Коли ця руйнівна сила зустрічалася з плоттю, то вибухала сплеском крові із відірваними шматками тіла. Штучні кінцівки не мали кращої долі, розлітаючись напівцілими деталями й градом осипалися на поверхню. Тому щит з людини зміг відхилити траєкторію кулі лише ціною власного життя. Це вберегло негідника від смерті, але не поранення в руку. Трансляція отримана Троєм, дозволила побачити можливість для прориву. Гаррет отримав сигнал на прямий контакт.
Від самого початку він стеріг прохід, якщо хтось ризикне прорватися крізь кулі. Настільки шаленого противника не знайшлось. Тож прийшов його час вступити до бою. Штучні м'язи накопичували нестримну міць, скорочувались до самої межі. У момент коли Бакс спинив свій залп, Гаррет увірватися до кімнати, вибуховою силою врізаючись у ворогів. Укріплені кулаки били наче кувалди по керамічному скелету, знищуючи саму можливість опору. Але реакція авангарду звичайна, людська, просто навчена багаторічним досвідом. Тому з більшою кількістю супротивників, десь оборона може підвести. Для таких крайнощів в ньому вбудовані датчики для миттєвого реагування на загрози. Це дозволяє блокувати небезпечні постріли й атаки. Втім, якщо користувач не справляється з тиском, йому слід відступити. Броньовані руки блискавично заслонили траєкторію помічених куль, сигналізуючи — час в укриття.
Команда перегрупувалась за стінами, що відокремлювали їх від противників. Зупинка в наступі дозволяє цілі зорієнтувати своїх підлеглих у бойовий формат, відступаючи за їхні спини. Та завдяки цьому, Бакстер отримав змогу перезарядити зброю і зайняти більш відкриту позицію для вогню. Більше не можна гаяти часу. Однак, Гаррету не прорватись спереду без зайвих пошкоджень. Йому довірено обійти ворогів зі сторони Троя.
Аби отримати мить переваги, найманці закинули гранату. Коли з того боку намагалися покинути зону ураження, Бакс знову відкрив вогонь на пригнічення. Не всі встигли знайти укриття після вибуху, тому вдалося вибити пару лакеїв.
Трой продовжив визначати цілі за пріоритетом загрози для свого напарника, та коригувати маршрут Гаррета. Обходити коридором займе багато часу, тому на думці був інший план. І потрібна для цього стіна була знайдена, саме вона й вела до флангу стрільців, що засіли в укритті. Остання картина трансляції — це ошелешений погляд бандитів, які зустріли Гаррета з пробитої стіни. Але довелося відірватися на власну реальність, а не з екрану. За спину Бакстера заходив ще один супротивник, поки той зосереджений на своєму завданні. Він не встигне зреагувати на 180 градусів, навіть скажи йому зараз, ще секунду його мозок буде обробляти інформацію.
Єдине правильне рішення — зайнятись цим особисто. Хоч з прискореним мисленням його тіло здається надзвичайно повільним, немов у в'язкій трясовині, він може чітко координувати свої рухи уникаючи зайвих. Насамперед взяти револьвер, встати у вогневу позицію, звірити інтерфейс прицілювання з головою противника. Постріл!
Бакстер лише краєм ока помітив, як стрімко рухався Трой і почув влучання по комусь на власному флангу. Вони довіряли одне одному, ризикували власним життям. А раз інших вказівок не було, значить, продовжуй свою справу.
Під натиском з усіх боків у ворогів не залишилось ніяких варіантів. Спробуй ближній бій, відстрілюйся або тікай і отримай постріл у спину, як не поглянь, ситуація патова. На жаль, серед них не знайшлося головного винуватця цієї гульні. Відчинені двері позаду кімнати свідчили про його втечу. Ні Бакс осипаючи ворогів свинцем, ні Гаррет під час штурму вже не бачили ватажка. Що означає, він залишив своїх людей ще під час перегрупування найманців. Всі разом не зможуть за ним угнатись. А відправити когось одного надто ризиковано — це підвищує ймовірність засідки чи потрапляння в пастку. Краще вже понадіятись на вдачу та обшукати підстрелену здобич та цю так звану кримінальну базу.
— Тільки своїх шісток і здатний косити. Бігає він певно краще.
Зірвана засідка, втрачена ціль, все діяло на нерви Гаррета. А ті на кому можна відігратись вже скінчились.
— Рано відпочивати, перевіряйте чи є хтось живий. Особливо буйним повторити.
Трой нагадав напарникам про вічну рутину після бою. Але все ж використане прискорення вимагає хвильку відпочити від зайвих думок.
— З такою різаниною, сумніваюсь, що хтось залишився. А як і будуть то позаздрять мертвим...
Бакстер добре усвідомлює, на що здатні його інструменти праці. Докори сумління його давно не хвилюють, лише власний страх і захват, що колись така зброя буде повернута в його бік.
Усіяні тіла по дерев'яній підлозі або покалічені від ударів Гаррета, або розірвані влучанням куль. Все залите кров'ю, мастилом з імплантів, частинами тіл, як органічних, так і синтетичних. Повітря сповнилось поєднанням смороду заліза та диму вогнепальної зброї. Обираючи між томливою смертю чи швидкою, милосердною, для багатьох вибір очевидний. Та обирати було вже нікому.
— Шукайте чим вбавити збитків, і до цього вже було туго.
Лідеру доводиться планувати на перед. І план був у тому, щоб залатати дірявий бюджет із виконанням місії.
— Пощастить, якщо знайдуться патрони до моїх діточок.
Любов Бакстера до своєї колекції зброї можна порівняти лише з його мрією розбагатіти.
Супротив, який зустріли найманці, не назвати серйозним. І роздивляючись спорядження полеглих, стає зрозуміло чому. У них не залишилось ресурсів чинити опір. Жодної броні, застарілі моделі зброї та мала кількістю амуніції. Не сьогодні, так з дня на день їх прикінчили б інші. Дивно, що вони не розбрелися самі по собі. Страх перед босом міг утримати одного-двох, але — це просто вада кримінальної дрібноти, наївність та жадоба.
З трупів більше нема чого взяти. Залишилась надія на існування схрону десь у будівлі. Проте, ситуація виглядала, наче минулі власники не використовували всі кімнати. Хіба що оглядалися, судячи по стертому пилу. Лише в одному із приміщень було чистіше, бо заносились новіші контейнери. Немов підказки, які з предметів можна ігнорувати. Харчі, патрони, якісь медикаменти. Навіть дивно, що серед них хтось самостійно дбав про здоров'я. Втім, не варто брати останнє із невідомим походженням.
Коли найманці проходили углиб кімнати з барахлом, чиясь нога стирчала за ящиком, точніше протез. Саме Бакстер помітив першим. Він одразу ввімкнувши обережність, мовчки написав повідомлення іншим. *Можливо добили не всіх. Йду на контакт, прикрийте.* Їх не потрібно просити двічі. Трійця намагалась уникати зайвого шуму, затамували подих і наближались до невідомого. Кімната повнилась тишиною, бо й від можливого ворога не лунало жодного звуку. Якщо він озброєний, краще схопити його зненацька, осліпивши світлом, аніж дозволити йому стріляти з укриття. Попередивши напарників, той ринув уперед, виконуючи свій задум.
— Якого?
Натомість той отримав лише подив від побаченого. Це не протез ноги, а цілий робот людської подоби, лежить у кутку.
— Мій вихід.
Споглядаючи теж саме з трансляції, Трой узяв ініціативу на себе.
Якщо механізм підключений до мережі та ввімкнене бойове чергування, його ще можна деактивувати. Але в такому разі чому його не знайшли при скануванні. Та й не схоже, що ним користувалися для захисту. Просто лежить, припадає пилом, як нікому непотрібне сміття. Жодних підключень поблизу, окрім самих найманців. Принаймні можна спокійно оглянути знахідку.
— Що за мотлох? Конструктор для гіків?
Бакс трохи роздратований, що якийсь металобрухт змусив його понервувати.
— Нагадує боксерську модель.
З цікавістю роздивлявся Гаррет.
— Замалий для такого спорту, хіба що категорію легкої ваги не ображатиме розмірами.
Трой теж не проти розбавити свої сірі будні простою бесідою. Не одними ж перестрілками й стресом існувати.
— Як вважаєте, за нього щось можна отримати?
Але Бакстер ніколи не проґавить свій шанс помріяти за життя у розкоші.
— От і перевіримо. Гаррет, зваж його.
— Легко.
При всій залізній конструкції, авангарду дійсно не склало труднощів обережно підняти його обома руками. Але не вага викликала подив, а те, що в процесі почувся буркіт рідини. Якщо робот і зламаний, то на щастя тільки всередині, бо зовнішня обшивка така сама на вигляд. Однак, можливість бути вимазаним при витоку, Гаррета зовсім не тішила. Легкість скарбу викликає сумнів щодо вартості, втім так буде простіше забрати з собою.
Полишаючи місце, яке стало братською могилою для бандюг, трійця прямувала до свого транспорту, завантажити єдину знахідку. Перед бажаним відпочинком їм залишилось відвідати ще одне місце. Операційну знайомого патрача, але для них звичайніше просто — Док. За грізною назвою спеціальності ховається майстер із вилучення цінних імплантів у "випадково" знайдених частин тіл. За таким же збігом обставин він має достатню кваліфікацію модифікувати на запит клієнта, щоправда, без анестезії. Ті, хто може дозволити собі таку розкіш, можуть знайти кращі місця. Проте тут зберігають анонімність і не забувають про свою частку від прибутку, коли модифікації продаються поза майстерні. Механізми, звичайно, далеко не профільна сировина для патрачів, проте зараз найманці можуть покластися лише на цю можливість. От тільки, з їхніми боргами й характером Дока весь план може зостатись на порозі разом із ними. Успіх залежить від цінності знахідки. А там і до наступної виплати недалеко.
Що може бути гірше ніж довгий шлях після роботи? Тільки бути водієм, споглядати за відпочинком інших... Але Трой цього разу був не проти. Допомагає відволіктися від зайвих думок, тільки він і дорога.
Точка призначення задавалась пересічним будинком. Ні тобі вивіски, ні брошурок чи персоналу. Місце куди зарання розуміють нащо йдуть, а власник їх добре знає.
— Доку, приймай гостей!
Вдерся Бакстер, як до себе в хату. У відповідь була тиша, втім, це звична справа, якщо господар занурений у роботу. Залишається тільки пройти усередину. Там і знаходилась потрібна людина, яка налаштовує свої інструменти над операційним столом.
— Приперлись, як стадо слонів й гостями зватися хочуть. — Не відвертаючись од роботи "привітав" Док. — Вітаю тільки тих, хто при грошах, а у вас їх зроду не буває.
— Ми не забули, що завинили тобі — як тільки так одразу...
Виправдовувався Трой.
— Чув уже сто разів. Що цього разу?
— Ось що.
Гаррет виставив перед собою робота, ніби сподіваючись здихатись товару як тільки його помітять.
Здогадуючись, що від нього прагнуть уваги, майстер тяжко зітхнув і відклав калібрування на потім. Та коли побачив не прибутковий імплант, а якусь залізну бляшанку в руках здоровили, його розчарування тільки побільшало.
— Іграшку купили? А я тут до чого?
— Знайшли серед бру...
Перш ніж Бакс встиг ще глибше закопати інтерес Дока, лідер банди перехопив ініціативу.
— Здобули на завданні, та на жаль, сама ціль втекла.
— Тобто, кожного разу, як приходите, ви ще бідніші аніж були? От так обнадіяли побачити свої грошики.
— Якщо знайдеш щось цінне серед запчастин цієї залізяки, ми зможемо швидше взятись за нове завдання.
Продовжив схиляти до співпраці Бакстер.
— Будуть гроші, буде й сервіс…
Бізнес є бізнес.
— Тільки по старій дружбі додам на ваш рахунок, знову. Однак, місця для записів скоро не стане!
— Звісно, ми не полишимо тебе працювати задарма. — Запевняв Трой.
У цій операційній звикли поратись з плоттю, а точніше від'єднувати та приєднувати різні пристрої. Без самих модифікацій тіла, мало що придумаєш, з повітря нічого не візьметься просто так. Рівно як і бажання працювати без доходу. Але скільки людей на землі, то ще більше різновиду імплантів. Хочеш чи ні, почнеш розбиратися не лише в анатомії, а й у механіці. І вчитись доведеться, якщо потрібно налагодити власне обладнання без втручання людей з зовні.
Насамперед необхідно відсканувати корпус робота — це покаже його матеріал та сполуки. Щоб зберегти, ймовірно, вразливу та цінну електроніку, вирішено обійтися без рентгена, а оглянути вручну, знявши зовнішню обшивку. Тепер і майстру чулися сплески рідини, при розхитуванні конструкції, але справа йшла далі.
— Ха-ай йому-у грець.
Док смакував своє невдоволення, що зростає кожної секунди. Це легко привернуло увагу і без того стурбованих клієнтів.
У своєму володінні майстер відчував себе як правитель маленького царства. Завжди працюючи лише на своїх умовах і ніяк інакше. Але зараз йому картина вимальовується інакшою.
— То ви так мені відплачуєте за дружбу? Ви що придурки мені принесли?
Той погрозливо наводив свій інструмент на трійцю.
— Спочатку впихаєте мені мотлох зі смітника, а воно ще й з тухлою начинкою!
— Стривай! Ми уявлення не маємо про що ти!
Від різкої зміни атмосфери в кімнаті, Трой ледь не включив прискорене мислення.
— Якого в біса робота?! Ти про цю консерву тушонки?
За його активними жестикуляціями вони нарешті побачили такий знайомий краєвид — досі функціонуючі людські органи.. Вони зберігалися під захистом капсули із прозорого пластику. Явно не той скарб, на який розраховували найманці. Анатомія людини у розібраному вигляді, для них давно вивчений матеріал, тож відмінність тут не велика. Однак те, що вони досі в робочому стані, означає, що їх надійно зберігали. Та й пасажир цієї конструкції досі не відгукнувся, що одразу веде до першої очевидної здогадки — продаж органів на чорному ринку. Лідер найманців активно розмірковував, як повернути віру майстра, поки Бакс вираховував можливий зиск. Гаррет же похмуро дивився на живі рештки людини, міцно стискаючи кулаки.
— Ти же знаєш, що ми не колупаймо товар до оцінника…
Трой намагався логікою пробитися крізь міцну й вперту фортецю, яку побудував Док.
— Я!...
Емоції брали гору над майстром, підозра і злість на проблемних клієнтів змушували жадібно поглинати повітря.
— Знаю, що мене це тепер не стосується! Тут вам не м'ясна крамниця!
— Ми б тебе не турбували без причини! Але нам зараз конче потрібні кошти.
— Наче в мене їх валом!
— От бачиш, у нас є спільний інтерес!
Бакс підхопив розмову єхидно посміхаючись, плануючи прослизнути жадобою у думки патрача.
— Свій інтерес я можу взяти й з ваших трупів, коли мені їх притягнуть.
— Ну-ну, чого псувати наші пречудові бізнес-відносини… До того ж це буде не скоро.
Але Док виявився горішком по твердіше, доведеться розхитати по іншому.
— Та й взагалі, чого так нервуєш? Скільки разів тягли тобі матеріал на розтин, ти мало не слиною давився.
— Дохлих! Їхні імпланти! Але не живий шматень! Раптом йому не відключили біомоніторинг?
— Та годі тобі. — Сміявся Бакстер. — Думаєш, "це", досі можна звати їхнім клієнтом?
— На відміну од вас, якраз думаю. Мені не потрібні проблеми із травм-бригадою!
Сама наявність біочіпа, який зчитує медичні показники власника, не означає, що він знаходиться під захистом. Це доволі розповсюджена модифікація серед населення. Але ніколи не знаєш, коли натрапиш на ВІП-клієнта, який розщедриться на приватну швидку допомогу зі зброєю. Кілька зустрічей і бажання вставати на їхньому шляху відпадає. Послуга гарантує швидкий і безжальний порятунок. Тому вони не церемоняться з тими, хто заважає бізнесу.
— Послухай, якщо все дійсно так, як ти побоюєшся, тоді чому вони не прибули за тілом ще до нашого приїзду? — Шукав лазівку Трой. — Хіба йому залишили б доступ для передачі даних?
Як мінімум, це змусило патрача задуматись. Напруга відчувалася у кожному з присутніх. Шум приладів, глухе биття серця невідомого, заважало майстру зосередитись. Але питання було не такою загадкою, як недбалістю з його боку. Що може змусити звалити цих відчайдушних жебраків?
— Спосіб, заглушити сигнал, не пошкоджуючи вбудований передавач є.
Вправа для мозку витіснила його запал на другий ряд.
— Але питання залишилось, нащо це вам і найголовніше, в чому вигода мені?
— Має бути причина, чому його тримають у такому вигляді.
Міркував у голос Трой.
— Звичайно є! Іграшка для садистів, боржник, покараний лакей або...
Насмішка Дока швидко перервалася черговою здогадкою, що вже не так його веселить.
— Заручник?
Вгадував Бакстер наче в шоу із питаннями.
— Ще одна причина мені в це не лізти.
Док ще глибше абстрагувався від своїх клієнтів.
— Але якщо він виявиться одним із заможних, хіба його родина не захоче нам віддячити?
Бакс побачив в цьому їхній шанс у кращий світ.
— Звісно віддячать, кулею між очима, як винуватцям.
— Поки сигнал на нулі, боятися нічого, чи не так? Весь ризик дістанеться нам, тільки допоможи витягти з нього будь-яку інформацію.
Трой пропонував нову угоду.
Доку сильно не подобаються такі азартні ігри з долею. Та розумів, що ці дурні швидше перестрибнуть через ущелину, ніж знайдуть безпечний шлях. Один хрін їм кінець без допомоги й тоді прощайся з усіма їхніми боргами. А якщо судилося зірвати джекпот, залишаючись у тіні, то йому це тільки на руку.
— Я відкриваю вам доступ. Що відбудеться далі, стосується виключно вас.
— Хто як не ми, надриваємося наче прокляті в цій дірі.
Влаштовував браваду Бакстер.
— Залиш це для клієнтів. А тепер пшли від столу, заслоняєте світло.
Для нього це не складне завдання, тим паче, працювати майже нема з чим. Все потрібне може бути тільки в металевій черепній коробці. Там мають залишитися базові ячейки взаємодії з імплантами. Оболонка конструювалась явно не для "пасажира", тому доступ зручніший чужим рукам. Прибравши від'єднанні пластини убік, для очей відкрилися кілька роз'ємів. Один із них має постачати поживні речовини. Важко уявити бандитів, що годували б ув'язненого "з ложечки" якоюсь перемеленою сумішшю. Тут могла бути лише подача дешевого коктейлю корисних речовин до потилиці. Серед іншого знайшовся і сам біочіп. На щастя чи ні, його вирішили залишити, коли розбирали людину по деталях. Тепер можна хоч перевірити його особистість і водночас цінність заручника.
З вуст Дока пролунав здивований свист, навіть не намагаючись приховати ймовірно коштовну знахідку.
— Так ось як цей кіборг відшкодовували своїм катам витрати на утримання.
Така заява не могла полишити групу байдужою. Фантазія намалювала б гору скарбів, що вивалюється з тої голови, проте увагу прикувала ячейка, у яку вмістився б дата-чіп.
*Що в цьому незвичного? Певно, звичайне сховище даних. Може там залишилась цінна інформація?* Щось подібне крутилося в головах найманців. Втім, ця модифікація, відома далеко не всім. Звичайний люд знає тільки товар, який виходить з цього пристрою.
Знахідкою виявився МГ рекордер, імплант для створення мозкограїв. Щось на кшталт віртуальної реальності на рівень вище. Адже записуються всі нейро-дані мозку, котрі дозволяють після редагування відчути на собі все, що відчув колись носій імпланту.
Ким би він не був до операції, на його стражданнях відкрили новий продаж нелегальних мозкограїв. А подібний жанр, при певних умовах, небезпечний для користувача. Смерть у симуляції — може спричинити її від пережитого шоку. Але що гірше, пізнати віртуальну смерть чи страждання бути розібраним живцем? Залежить від того, як відредагують сирий матеріал. Одне ясно, ніхто в здоровому глузді не піде на таке добровільно. На цю в'язницю для тортур. Подібну долю важко назвати людською.
— Кому таке взагалі здалося?
Навіть мріючи про безбідне життя, Бакс не уявляв, як така мерзота може бути цінною. А от сам рекордер інша справа...
— Хворим мазохістам? Тортурним? Колекціонерам? Де попит там і товар.
Док бачив не мало дивних клієнтів.
— До біса такий товар!
Врешті прогримів Гаррет. Від самого моменту як побачив обережно зібрані органи, його поглинули спогади минулого.
— Так-так, це все жахливо, але може ти імплантик то викупиш у нас? Раптом хтось зацікавиться потім.
Бакстер не полишав спроб втюхати здобич.
— Ти вуха то прочисть чи мізки вправ. В умові було, що я надаю вам доступ, а з цим лайном пораєтесь самі.
Після чергового провалу всучити товар, лише цокнув язиком і пішов чистити спорядження до наступних сутичок.
— Більше нічого цінного не видно?
Трой намагався знайти хоч якусь лазівку в цій загадці, не торкаючись біочіпа.
— Було б на що дивитись. Органи хіба що...
Буденно запропонував Док, знаючи, як йдуть справи по той бік закону.
— Жодних органів ми не...!
— Спокійно Гаррете, він просто каже, що бачить.
Рівним голосом, Трой заспокоював Гаррета і водночас запевняючи видом Дока, що ситуація контрольована. На що їх не сильно мотивований помічник лише роздратовано хмикнув.
Гаррет ненавидів все, що пов'язано з торгівлею невинними людьми, цілих або частинами. Він досі пригадує за пляшкою притони, які вони колись штурмували. Де людське життя вимірюється грошима та якістю. Його очі наливались кров'ю, поки обличчя спотворювалось гнівом. Серед них немає лицарів і героїв, лише відчайдушні вояки з межею, яку не переступають.
— То що тепер? Працюємо з біочипом?
Майстер, хотів уже якнайшвидше покінчити з цирком в його операційній.
— Як варіант, але останній.
Сумніви гризли Троя, але важливіше було знайти вихід.
— Скоріш єдиний, якщо на те пішло.
Бакстер був готовий прийняти будь-який результат, цілячись гвинтівкою у порожнечу.
— Думаю, залишився ще один варіант дізнатися про цього бідолаху.
Без впевненості у голосі, але з надією в очах заявляв лідер найманців.
— Якщо він досі притомний і спроможний мислити, ми ще зможемо під'єднати синтезатор мовлення. Док, у тебе має бути такий.
— Все вам не терпиться погратися з живим трупом... Є… Але на цьому моя доброта вичерпується!
Покопавшись серед далеко не заводських імплантів, знайшовся один, що не так шкода віддати на експеримент. Під'єднавши до тіла, першим з'явився білий шум — як неналаштована частота. Мов торкаючись ниточки душі людини, ув'язнений теж відчував сторонній вплив. Йому було лячно. Лячно, бо він досі при владі чужих рук, чужої волі. Звуки, що поодиноко проривалися з синтезатора, важко зрозуміти через щільність перешкод. Можливо, він і сам не вірив навіть можливість, знову керувати хоч чимось, діяти за власною волею. Він не чув свої потуги або навколишній світ, але відчував імпульс, який надходив кудись за межі його свідомості. Далі ніж темрява, що оточила його розум. З кожною новою спробою зв'язок ставав чіткішим, ніби його розбите его збиралося по уламку. Гучність підвищили, намагаючись почути будь-яке слово. І врешті, з синтезатора пролунав... Крик, болючий, різкий, обмеженим лише потужністю синтезатора. Повітря для цього не потрібне, голосові зв'язки не болять від надриву. Допоки свідомість знову не поринула до безнадійної темряви, йому хотілося почути свій голос, але слух недосяжний. Тож нехай світ почує, пізнає його...
Звукова хвиля приголомшила усіх присутніх, але майстру дісталось найбільше. Йому вдалося дотягнутися до керування звуком. Від чого "голос" знову замовк.
— Ну що, головорізи? — Видихав напругу Док, досі відходячи від гулу, що не покидав вуха. — Подобається, ваш скарб?
— Трясця!
Гаррет закипав все більше, гостре бажання щось рознести не дозволяло йому тихо стояти на місці.
— Не накручуйся так.
Бакстер намагався вгамувати партнера, розраховуючи, що вони думають в одному напрямку.
— Ми ще можемо щось на цьому заробити.
— Ти окрім грошей більше ні про що не думаєш?! Це вже нічим не відрізняється від работоргівлі!
— А кому ти продавати зібрався? Лише повернемо чоловічка до сім'ї та отримаємо нагороду.
Швидко змінив маршрут "бізнесмен."
— Це якщо він справді такий важливий, як ми сподіваємось.
Похмуро припустив Трой.
Погляд знову прикувало місце де зберігався біочіп. Така звична для життя річ, що без неї живуть лише люди з фобією до модифікації, релігійні персони або ж біднуваті. Зараз ця найпростіша деталь вирішувала, як пройде найближче майбутнє трійці.
— Гадаю, більше геніальних ідей не знайдеться?
Відчуваючи скоре прощання з проблемними клієнтами, Док був у трохи піднесеному настрої.
— Лишився останній варіант...
Приймаючи реальність, як вона є, Трой морально готувався до наслідків.
— Тільки переконайся, щоб сигнал не вийшов за межі цих стін.
— Кому ти це розповідатимеш?
Відмахнувшись від очевидного, він через ручний термінал управління поставив власний глушник сигналів. ВІП чи ні, наражати власний бізнес на зайву небезпеку Док не збирався. А далі залишилась справжня дрібниця. Приєднатися до біомоніторингу користувача. У польових умовах довелося б пропускати через власні імпланти чи прилади під рукою. Але в операційній можна вивести через тутешній комп'ютер.
Необхідно трохи часу, аби запустилися процеси аналізу. І першим ділом система оголосила критичний стан тіла, після чого відразу подались сигнали травм-бригаді. Дійсно ВІП, добре, що заздалегідь підготувались до такого результату. Ось тільки особистість виявилась не загальновідома для присутніх, а може й малозначною. Ясно тільки одне — гроші в нього є.
— Вітаю, з вашим новим клопотом...
Один головний біль, а не прибуток. Єдина нагорода за цю "благодійність" для найманців — запалена цигарка. Прикривши нутро ВІПа знятими деталями, Док більше не мав до цього жодного відношення. Цікавила лише своя безпрограшна ставка на можливий прибуток. Їм залишилось винести потерпілого за межі будівлі й з радіусу глушника сигналу, аби рятувальники одразу примчали.
— Інакше в нас, мабуть, не буває.
Трой оглядав своїх напарників, у них була така сама рішучість досягти свого.
— Тим хто без гроша, обирати не доводиться, тож ухопимося за можливість і витрусимо з них усе що зможемо!
Бакс завжди готовий ухватити долю за хвіст.
— А потім візьмемось за того втікача, нічого псувати собі репутацію!
Гаррету не подобалося залишати роботу не доробленою.
Більше тут нічого робити. Зібрались із думками і речами, недоробота знову поклали на плече авангарду та покинули тиху гавань.
— Якщо залишитесь живі й розбагатієте, не зволікайте з виплатою!
Тільки прощаючись, можна було почути нотки радості патрача.
Щоб заблокувати сигнал, багато потужності не треба, а просунуті версії відрізняються лише більшою зоною впливу. Те, що допомагало зберігати непомітність досі, навряд чи виходить за межі будівлі. Тому, відходячи до сусіднього будинку, прилади команди вже повернули доступ до мережі, а отже, і вбудований датчик знову працює. Зазвичай, у таких випадках могла пролунати сигналізація, аби налякати зловмисників до прибуття рятівників.
— Тепер шляху назад немає, травм-бригада буде за 10 хвилин, якщо не раніше.
Дивився на віртуальний годинник Трой.
— Хотілося б побачити обличчя оператора, коли побачить сигнал від давньої пропажі.
Фантазував собі Бакстер з нетерпінням.
— А мені краще розважливих бізнес-партнерів, а не скуйовджених і небезпечних. Вистачило на сьогодні емоцій...
За цей короткий час їм далеко не відбігти, але точно не поряд із Доком стояти. Хоча б на кілька будинків далі їм довелося пройти.
Гаррет спустив на землю залізне тіло. При передачі заручників сторонам бажано тримати дистанцію. Але нічого кримінального вони не планують тому немає причини тримати його під рукою. Достатньо постерегти, щоб волоцюги не наважилися зробити свою найгіршу помилку.
— Спокійні чи ні, до стрілянини їм не звикати.
Розминаючи свої плечі після зайвої ноші, Гаррет ще й розігрівався до можливих проблем від сторонніх.
— Та тільки в колотнечу ми потрапляємо частіше.
— Тихіше друже, а то перелякаєш всіх клієнтів.
А от Бакс був упевнений, що фортуна в угодах й в бізнесі тепер буде на їхньому боці.
За шість хвилин, трійця вже бачила, як підлітав Ай-Ві травм-бригади, маневруючи між численними забудовами. Немов паруючий бронемобіль, якому байдуже на камінці та малий калібр. Під яскравим світлом міні прожекторів замість фар, висвітлювалася область навколо найманців та ВІП-клієнта.
— Негайно звільніть простір! У разі відмови чи агресивних дій стріляємо на ураження!
З транспорту лунало чітке послання бойових медиків. І таке гучне, що навіть люди в будівлях могли подумати — це адресувалося їм.
Найманці розуміли необхідні дії ще до початку авантюри. Піднімаючи руки вони повільно одходили від основної фігури угоди. Головне, між ділом передати свої контакти для зацікавлених у подальшій інформації. Тільки б не викликати помилкових вражень про свої наміри. Хоч це і важко, враховуючи, що на вигляд вони звичайні троє озброєних мужиків, в голові котрих може бути все що завгодно
Ай-Ві приземлився неподалік тіла, розкидаючи безперервним потоком повітря тутешнє сміття. Двигун не збирались глушити, плануючи відлетіти ще швидше ніж прибули. Поки відчинялися двері, червоні лазери вимальовували прямокутний периметр землі. Це останнє попередження, що далі за лінією розпочинаються проблеми у всіх зайвих осіб. Загін бойових медиків моментально вийшли строєм, спинами до бронетранспорту, що дозволяло тримати огляд на 180 градусів. Кожен зі свого боку мало не криком оголошували своє "Чисто!" Тільки після цього, двоє залишились прикривати вхід, доки інші підходили в сторону найманців. Спочатку бригада з підозрою оглядали залізне тіло на землі, не відводячи приціл автомата. Але коли збиралися просуватися далі в пошуках клієнта, який має бути зробленим із плоті, один із бригади зупинив командира — *Ціль прямо тут і не кроком далі.*
Подив командира встромився у так званого робота ще кілька секунд, доки не перейшов рішучим поглядом на трійцю. Вони тільки й чекали свого шансу.
— Де тіло? Ви маєте пів хвилини на пояснення.
Під прицілом рекомендував кооперацію рятувальник.
— Це воно і є, — спокійно відповів Трой, кивком вказуючи на залізну конструкцію. — Відбили у бариг мозкограїв.
Вже вдруге командира спантеличують, змусивши втрачати дорогоцінний час на місію. Одному з підлеглих було наказано оглянути, що знаходиться всередині. Відкриття здивувало того не менше за Дока, який колупав це до нього.
— Органи, сер!
Але швидке виконання наказів важливіше за власні переживання.
— Заносьте всередину, більше часу гаяти не можна!
А отже, операція згортується.
— Якщо потрібна інформація на викрадачів! — Перекрикуючи гамір двигунів, Трой закидав наживку. — Зв'яжіться з нами, буде що обговорити!
Послання з контактом було передано на особистий термінал командира, який вже стояв до них спиною, під захистом підлеглих. Він рішив не пред'являти щодо взлому своєї власності. Можливо, це краще аніж гаяти час на розмови. Коли останній із бригади піднявся на борт, бронетранспортер розвертався в повітрі, прямуючи у бік бази.
Сховатись серед будівель не дозволив вибух, який скасував усі майбутні плани. За кілька секунд до зіткнення пролунало згоряння горючих елементів, що й запустили руйнівний снаряд у бік Ай-Ві. За яскравим спалахом і димом зникав сам транспорт із втраченим управлінням.
Транспорт однієї з найбільших корпорацій, яка може зрівнятися із впливом Мілітех, зосереджених на військових розробках. Хто б не затіяв цю авантюру, вони мають бути готові пустити в дію усі свої сили.
Та це вже зовсім інший рівень, на який не підписувались трійця свідків у перших рядах.
— В дупу все це...
Бакстер першим порушив мовчанку.
— Воно того не варто...
— Правду кажуть — не буває легких грошей. — сказав Трой, спостерігаючи за вогнищем.
— Покидьків з винагородою за їхню голову, нам завжди вистачить. Передчуваю нові битви! — резюмував Гаррет.
© DeadNeko 2025
