Посилання до замовлення Антології "Кіберпанк: Код Майбутнього"
Твір брав участь в авторському конкурсі під хештегом Код_майбутнього
Це оповідання — на сайті де проводився конкурс.
Праця нагороджується грошима, іноді чесними, іноді кривавими. Чи вважається найманство шляхетною справою? Який клієнт — таке й завдання. Супроводження, пошук, крадіжка, привести живим або мертвим. Якщо платня достатня, більшість погодиться, навіть не питаючи. Та у деяких є свої правила. Цього разу троє мисливців за головами прямують до лігва своєї здобичі. Ціль — озброєна й небезпечна, має власну групу підтримки. А раз є нагорода, значить, комусь перейшли дорогу — конкурентам чи закону.
— Он та покинута будівля, — Трой впізнав місце з отриманого фото.
Аби уникнути несподіванок, розпочав сканування території, користуючись імплантами для нетранерів.
— Захисних систем не виявлено, патрулів також.
— Згадуючи брифінг, справи в них не дуже, — Бакстер кепкував, уявляючи загнаних звірів. — Мабуть, шарахаються від кожної тіні.
— Немає різниці, в якому вони стані. Головне, що після нас тут буде спокійніше, — як притаманно авангарду, Гаррет мав стійко зустріти кинутий виклик.
— Обов'язково, але спершу треба зайняти вигідну позицію. Хто знає, які сюрпризи всередині! — стримувати порив напарників і направляти туди, де це потрібніше — завдання, яке взяв на себе Трой від самого народження власної банди.
Якщо ти не обвішаний під зав'язку хромом, най хоч броньовими імплантами під шкірою, то схочеш непомітно ударити першим. Тому стратегія групи незмінна на стадії планування: розвідка, засідка, усунення. Слідкуючи за оточенням, вони проникли в покинуту будівлю.
На першому поверсі нікого не було, тільки вгорі чутно гамір, від якого осипався пил зі стелі. Комунікацію опускали до мінімуму, але між ними завжди налагоджений зв’язок для нових команд і доповіді по ситуації. Гаррет знаходився попереду на підйомі сходами, поки Бакс і Трой рухались за ним, цілячись поверхом вище.
Галас за стінами не вщухав увесь цей час, з кожним кроком стаючи гучнішим.
— Дідько! Кинути нас надумали?!
Джерело шуму долинало з кінця коридору. Одні з дверей по той бік вели до бажаної нагороди.
— Ставляться до нас, як до непотребу!
Бакстер готувався приймати гостей. Востаннє перевірив перед боєм свою швидкострільну гвинтівку і зайняв позицію за рогом. А лідер вмикав тактичні камери, які транслювалися від лиця напарників. Для кращої координації бою. Коли все було готове, Гаррета відправили до найгучніших дверей, щоб виманити найзухваліших на лінію вогню. Коли двері були вже поруч, буря серед ворогів досягла точки кипіння. Найкращій часу для засідки.
— Треба валити звідси! — зважився один із бандюг. — Доходу нема, все до копійки викидаємо на ту хрінь. Нам і так, і так кранти!
Після одкровення усе затихло.
— Я відпускаю тебе...
Момент упущено... Один із опонентів вибив собою двері від пострілу дробовика. Бризки крові усіяли коридор, відкриваючи вид на засідку. Стрільба поглядами почалась раніше, ніж кулями. Але їхня черга настала одразу, адже обидві сторони наповнились адреналіном.
Коли все йде не за планом, спеціальність Троя підходить найліпше.
Прискорюючи своє мислення імплантом, у поєднанні з візуальними даними, дозволяє відправляти чіткі команди голосовим сповіщенням. Власний голос не встигне за темпом і кількістю задач на секунду. Інша річ — мозковий сигнал до вбудованого комп'ютера може відправити все в одну мить. Ціль полювання було відмічено в оптичному інтерфейсі Бакстера. Тож він не зволікав і відкрив вогонь великим калібром.
Тільки-но ватажок побачив найманців і наставлену в його бік зброю, він схопив найближчого лакея, прикриваючись ним, як щитом. Намагався втекти з вузького сектора вогню у вигляді дверного отвору.
Ритмічні звуки потужних пострілів створювали відлуння по всьому приміщенні. Коли ця руйнівна сила зустрічалася із плоттю, то вибухала сплеском крові з відірваними шматками тіла. Штучні кінцівки не мали кращої долі, розлітаючись напівцілими деталями й градом осипаючись на поверхню. Тому щит із людини зміг відхилити траєкторію кулі лише ціною власного життя. Це вберегло негідника від смерті, але не поранення в руку. Трансляція, отримана Троєм, дозволила побачити можливість для прориву. Гаррет мав тепер сигнал на прямий контакт.
Від самого початку він стеріг прохід, якщо хтось ризикне прорватися крізь кулі. Настільки шаленого супротивника не знайшлось. Тож прийшов його час вступити до бою. Штучні м'язи накопичували нестримну міць, скорочувались до самої межі. У момент, коли Бакс спинив свій залп, Гаррет увірвався до кімнати, вибуховою силою врізаючись у ворогів. Укріплені кулаки били, наче кувалди по керамічному скелету, знищуючи саму можливість опору.
Але реакція авангарду звичайна, людська, просто навчена багаторічним досвідом. Тому з численими супротивниками оборона може підвести. Для таких крайнощів у ньому вбудовані датчики для миттєвого реагування на загрози. Щоб блокувати небезпечні постріли й атаки. Втім, якщо користувач не справляється з тиском, йому слід відступити. Броньовані руки блискавично перехопили траєкторію помічених куль, сигналізуючи — час в укриття.
Команда перегрупувалась за стінами, що відокремлювали їх від супротивників. Зупинка в наступі дозволяє цілі зорієнтувати своїх підлеглих у бойовий формат, відступаючи за їхні спини. Та завдяки цьому Бакстер отримав змогу перезарядити зброю і зайняти більш відкриту позицію для вогню. Більше не можна гаяти часу. Однак, Гаррету не прорватись спереду без зайвих пошкоджень. Йому довірено обійти ворогів зі сторони Троя.
Аби отримати мить переваги, найманці закинули гранату. Коли з того боку намагалися покинути зону ураження, Бакс знову відкрив вогонь. Не всі встигли знайти укриття після вибуху, тому вдалося вибити пару лакеїв.
Трой продовжив визначати цілі за пріоритетом загрози для свого напарника та коригувати маршрут Гаррета. Обходити коридором — занадто довго, тому на думці був інший план. І потрібна для цього стіна була знайдена. Саме вона й вела до флангу стрільців, що засіли в укритті. Остання картина трансляції — це ошелешений погляд бандитів, які зустріли Гаррета з пробитої стіни.
Але довелося відірватися на власну реальність, а не з екрану. За спину Бакстера заходив ще один супротивник, поки той був зосереджений на своєму завданні. Він не встиг би зреагувати і розвернутись на 180 градусів, навіть скажи йому зараз, ще секунду його мозок буде обробляти інформацію.
Єдине правильне рішення — зайнятись цим особисто. Хоч з прискореним мисленням його тіло здається надзвичайно повільним, немов у в'язкій трясовині, він може чітко координувати свої рухи, уникаючи зайвих. Насамперед — взяти револьвер, стати у вогневу позицію, звірити інтерфейс прицілювання з головою противника. Постріл!
Бакстер лише краєм ока помітив, як стрімко рухався Трой, і почув влучання по комусь на власному фланзі. Вони довіряли одне одному, ризикували своїми життями. А якщо інших вказівок не було, значить, треба продовжувати справу.
Під натиском із усіх боків у ворогів не залишилось жодних варіантів. Спробуй ближній бій, відстрілюйся або тікай і отримай постріл у спину, — як не поглянь, та ситуація патова. На жаль, серед них не знайшлося головного винуватця цієї гульні. Відчинені двері позаду кімнати свідчили про його втечу. Ні Бакс, засипаючи ворогів свинцем, ні Гаррет під час штурму — вже не бачили ватажка.
Значить, він залишив своїх людей ще під час перегрупування найманців. Всі разом не зможуть за ним угнатись. А відправити когось одного — надто ризиковано: це підвищує ймовірність засідки чи потрапляння в пастку. Краще вже понадіятись на успіх, обшукати підстрелену здобич та цю так звану кримінальну базу.
— Тільки своїх шісток і здатний косити. Бігає він, певно, краще.
Зірвана засідка, втрачена ціль — все діяло на нерви Гаррета. А ті, на кому можна відігратись, уже скінчились.
— Рано відпочивати! Перевіряйте, чи є хтось живий. Особливо буйним — повторити.
Трой нагадав напарникам про вічну рутину після бою. Використане прискорення вимагає відпочинку від зайвих думок.
— З такою різаниною, сумніваюсь, що хтось залишився. А як і будуть такі, то позаздрять мертвим...
Бакстер добре усвідомлював, на що здатні його інструменти праці. Докори сумління давно не хвилювали, лише власний страх, що колись така зброя буде повернута проти нього. Тіла на дерев'яній підлозі — або покалічені від ударів Гаррета, або розірвані влучанням куль. Усе залите кров'ю, мастилом з імплантів, частинами тіл — як органічних, так і синтетичних.
Повітря наповнилось смородом заліза та диму вогнепальної зброї. Обираючи між повільною смертю чи швидкою, милосердною, — для багатьох вибір очевидний. Та обирати було вже нікому.
— Шукайте, чим компенсувати витрати, бо і до цього вже було туго.
Лідеру доводилося планувати все заздалегідь. І план був у тому, щоб залатати дірявий бюджет виконанням місії.
— Пощастить, якщо знайдуться патрони до моїх діточок, — любов Бакстера до своєї колекції зброї можна було порівняти лише з його мрією розбагатіти.
Супротив, який зустріли найманці, не назвати серйозним. І роздивляючись спорядження полеглих, було зрозуміло чому. У них не залишилось ресурсів чинити опір. Жодної броні, застарілі моделі зброї та мала кількістю амуніції. Не сьогодні, так з дня на день їх прикінчили б інші. Дивно, що вони досі не розбрелися поодинці. Страх перед босом міг утримати одного-двох, але — це просто вада кримінальної дрібноти, наївність та жадоба.
Із трупів більше не було чого взяти. Залишилась надія на існування схрону десь у будівлі. Проте ситуація виглядала, наче попередні власники не використовували всіх кімнат. Хіба що періодично доглядали, судячи за стертим пилом.
Лише в одному із приміщень було чистіше, бо заносились новіші контейнери. Немов підказки, які з предметів можна ігнорувати. Харчі, патрони, якісь медикаменти. Навіть дивно, що серед них хтось іще дбав про здоров'я. Втім, не варто ризикувати і брати ліки невідомого походження.
Коли найманці проходили углиб кімнати з барахлом, чиясь нога стирчала за ящиком, точніше — протез. Бакстер помітив першим. Ввімкнув обережність, мовчки написав повідомлення іншим:
«Можливо, добили не всіх. Іду на контакт! Прикрийте!»
Не потрібно просити двічі. Трійця намагалась уникати зайвого шуму, тож всі затамували подих і наближались до невідомого. Кімната повнилась тишею, бо й від можливого ворога не лунало жодного звуку. Якщо він озброєний, краще схопити його зненацька, осліпивши світлом, аніж дозволити стріляти з укриття. Попередивши напарників, Бакстер кинувся уперед, виконуючи свій задум.
— Якого біса?!
Натомість отримав подив від побаченого. Не протез ноги, а цілий робот людської подоби, лежить у кутку.
— Мій вихід, — споглядаючи теж саме з трансляції, Трой узяв ініціативу.
Якщо механізм підключений до мережі та ввімкнене бойове чергування, його ще можна деактивувати. Але в такому разі його б знайшли при скануванні. Та й не схоже, що ним користувалися для захисту. Просто лежить, припадає пилом, як непотрібне сміття. Жодних підключень поблизу, окрім самих найманців. Принаймні можна спокійно оглянути знахідку.
— Що за мотлох? Конструктор для гіків? — Бакс трохи роздратований, що якийсь металобрухт змусив понервувати.
— Нагадує боксерську модель, — з цікавістю роздивлявся Гаррет.
— Замалий для такого спорту, хіба що категорію легкої ваги не ображатиме розмірами, — Трой теж не проти присмачити сірі будні простою бесідою. Не одними ж перестрілками й стресом існувати.
— Як вважаєте, за нього щось можна отримати? — Бакстер ніколи не проґавить шанс помріяти про життя у розкоші.
— От і перевіримо. Гаррете, зваж його!
— Легко.
При всій залізній конструкції, дійсно не склало труднощів обережно підняти обома руками. Але не вага викликала подив, а те, що несподівано почулося булькання рідини. Якщо робот і зламаний, то, на щастя, тільки всередині, бо зовнішня обшивка трималася купи. Однак, можливість вимазитись при витоку Гаррета зовсім не тішила. Легкість скарбу викликає сумнів щодо вартості, втім, буде простіше забрати з собою.
Полишаючи місце, яке стало братською могилою для бандюг, трійця прямувала до транспорту, аби завантажити знахідку. Перед бажаним відпочинком залишилось відвідати ще одне місце. Операційну знайомого патрача, або просто Дока. За грізною назвою спеціальності ховався майстер із вилучення цінних імплантів у «випадково» знайдених частин тіл. За таким же збігом обставин він має достатню кваліфікацію модифікувати на запит клієнта, щоправда, без анестезії. Ті, хто може дозволити собі таку розкіш, здатні знайти кращі місця. Проте тут зберігають анонімність і не забувають про свою частку від прибутку, коли модифікації продаються поза майстернею. Механізми, звичайно, далеко не профільна сировина для патрачів, проте зараз найманці можуть покластися лише на цю можливість.
От тільки з їхніми боргами й характером Дока весь план може зостатись на порозі разом із ними. Успіх залежить від цінності знахідки. А там і до наступної виплати недалеко.
Точка призначення задавалась пересічним будинком. Ні тобі вивіски, ні брошурок чи персоналу. Місце, куди завчасно розуміють, навіщо йдуть, а власник їх добре знає.
— Доку, приймай гостей! — вдерся Бакстер, як до себе в хату.
У відповідь була тиша, втім, це звична справа, якщо господар занурений у роботу. Залишається пройти усередину. Там і знаходилась потрібна людина, яка налаштовує інструменти над операційним столом.
— Приперлись, як стадо слонів, і гостями зватися хочуть, — не відволікаючись од роботи, озвався Док. — Вітаю тільки тих, хто при грошах, а у вас їх зроду не буває.
— Ми не забули, що завинили тобі — як тільки так одразу... — виправдовувався Трой.
— Чув уже сто разів. Що цього разу?
— Ось що, — Гаррет виставив уперед робота, ніби сподіваючись здихатись товару, як тільки його помітять.
Здогадуючись, що від нього прагнуть уваги, майстер тяжко зітхнув і відклав калібрування. Та коли побачив не прибутковий імплант, а якусь залізну бляшанку в руках здоровили, його розчарування тільки побільшало.
— Іграшку купили? А я тут до чого?
— Знайшли серед бру...
Перш ніж Бакс встиг ще глибше закопати інтерес Дока, лідер банди перехопив ініціативу:
— Здобули на завданні, та, на жаль, сама ціль втекла.
— Тобто, щоразу, як приходите, ви ще бідніші, аніж були? А так обнадіяли побачити свої грошики.
— Якщо знайдеш щось цінне серед запчастин цієї залізяки, ми зможемо швидше взятись за нове завдання, — продовжив схиляти до співпраці Бакстер.
— Будуть гроші, буде й сервіс… Бізнес є бізнес. Тільки по старій дружбі додам на ваш рахунок, знову. Однак, місця для записів скоро не стане!
— Звісно, ми не змусимо тебе працювати задарма, — запевнив Трой.
У цій операційній звикли поратись із плоттю, а точніше — від'єднувати та приєднувати різні пристрої. Без самих модифікацій тіла мало що придумаєш, із повітря нічого не візьметься. Як і бажання працювати без доходу. Але скільки людей на землі, то ще більше різновиду імплантів. Хочеш чи ні, почнеш розбиратися не лише в анатомії, а й у механіці. І вчитись доведеться, якщо потрібно налагодити обладнання без втручання людей ззовні.
Насамперед необхідно відсканувати корпус робота — це покаже його матеріал та сполуки. Щоб зберегти, ймовірно, вразливу та цінну електроніку, вирішили обійтися без рентгена, а оглянути вручну, знявши зовнішню обшивку. Тепер і майстру чулися сплески рідини при розхитуванні конструкції, але справа йшла далі.
— Ха-ай йому-у грець! — Док смакував своє невдоволення, що зростало щосекунди. Це привернуло увагу і без того стурбованих клієнтів.
У своєму володінні майстер відчував себе правителем маленького царства. Завжди працював лише на своїх умовах — і ніяк інакше. А зараз йому картина вимальовувалася неприваблива.
— То це ви так мені відплачуєте за дружбу? Ви що, придурки, сюди принесли? — погрозливо навів свій інструмент на трійцю. — Спочатку впихаєте мені мотлох зі смітника, а воно ще й з тухлою начинкою.
— Стривай! Ми уявлення не маємо, про що ти!
Від різкої зміни атмосфери в кімнаті Трой ледь не ввімкнув прискорене мислення.
— Який в біса робот?! Ти про цю консерву тушонки?
За його активними жестикуляціями вони нарешті побачили досі функціонуючі людські органи, що зберігалися під захистом капсули із прозорого пластику. Явно не той скарб, на який розраховували найманці. Анатомія людини у розібраному вигляді — для них давно вивчений матеріал, тож відмінність тут не велика.
Однак те, що вони досі в робочому стані, означає, що їх надійно зберігали. Та й пасажир цієї конструкції досі не відгукнувся, що одразу веде до першої очевидної здогадки — продаж органів на чорному ринку. Лідер найманців активно розмірковував, як повернути віру майстра, поки Бакс вираховував можливий зиск. Гаррет же похмуро дивився на живі рештки людини, міцно стискаючи кулаки.
— Ти ж знаєш, що ми не колупаємо товар до оцінювання… — Трой намагався логікою пробитися крізь міцну й вперту фортецю, яку побудував Док.
— Я!.. — емоції брали гору над майстром. Підозра і злість на проблемних клієнтів змушували жадібно ковтати повітря. — Знаю, що мене це тепер не стосується! Тут вам не м'ясна крамниця!
— Ми б тебе не турбували без причини! Але зараз конче потрібні кошти.
— Наче в мене їх валом!
— От бачиш, у нас є спільний інтерес! — Бакс підхопив розмову, єхидно посміхаючись, плануючи прослизнути жадобою у думки патрача.
— Свій інтерес я можу взяти й з ваших трупів, коли мені їх притягнуть.
— Ну-ну, чого псувати наші пречудові бізнес-відносини… До того ж це буде не скоро.
Але Док виявився міцним горішком, тож довелося розхитати по-іншому.
— Та й взагалі, чого так нервуєш? Скільки разів тягли тобі матеріал на розтин, і ти мало не давився слиною.
— Дохлих! Їхні імпланти! Але не живий шмат м'яса! Раптом йому не відключили біомоніторинг?
— Та годі тобі! — заміявся Бакстер. — Думаєш, «це» досі можна звати їхнім клієнтом?
— На відміну од вас, саме думаю. Мені не потрібні проблеми із травм-бригадою!
Сама наявність біочипа, який зчитує медичні показники власника, не означає, що він знаходиться під захистом. Це доволі розповсюджена модифікація серед населення. Але ніколи не знаєш, коли натрапиш на ВІП-клієнта, який розщедриться на приватну швидку допомогу зі зброєю. Кілька зустрічей — і бажання ставати на їхньому шляху відпадає. Послуга гарантує швидкий і безжальний порятунок. Вони не церемоняться з тими, хто заважає бізнесу.
— Послухай, якщо все дійсно так, як ти побоюєшся, тоді чому вони не прибули за тілом ще до нашого приїзду? — шукав лазівку Трой. — Хіба йому залишили б доступ для передачі даних?
Як мінімум, це змусило патрача задуматись. Напруга відчувалася у кожному з присутніх. Шум приладів, глухе биття серця невідомого заважали майстру зосередитись. Але питання було не так загадкою, як недбалістю з його боку. Що може змусити звалити цих відчайдушних жебраків?
— Є спосіб заглушити сигнал, не пошкоджуючи вбудований передавач, — вправа для мозку витіснила його запал на другий план. — Але питання залишилось: нащо це вам і, найголовніше, в чому вигода мені?
— Має бути причина, чому його тримають у такому вигляді, — міркував уголос Трой.
— Звичайно є! Іграшка для садистів, боржник, покараний лакей або... — сарказм Дока швидко перервався черговою здогадкою, що вже не так його веселила.
— Заручник? — вгадував Бакстер, наче в шоу із питаннями.
— Ще одна причина мені в це не лізти, — Док абстрагувався від своїх клієнтів.
— Але якщо він виявиться одним із заможних, хіба його родина не захоче нам віддячити? — Бакс все ж бачив у цьому їхній шанс у кращий світ.
— Звісно віддячать: кулею між очима, як винуватцям.
— Поки сигнал на нулі, боятися нічого, чи не так? Весь ризик дістанеться нам, тільки допоможи витягти з нього будь-яку інформацію, — Трой пропонував нову угоду.
Доку сильно не подобалися такі азартні ігри з долею. Та розумів, що ці дурні швидше перестрибнуть через ущелину, ніж знайдуть безпечний шлях. Один хрін — їм кінець без допомоги, й тоді прощайся з усіма їхніми боргами. А якщо судилося зірвати джекпот, залишаючись у тіні, то це тільки на руку.
— Я відкриваю вам доступ. Що відбудеться далі — то лише ваш клопіт.
— Не звикати! Хто, як не ми, надриваємося, наче прокляті, в цій дірі, — влаштовував браваду Бакстер.
— Залиш це для клієнтів! А тепер пішли геть від столу, бо затуляєте світло!
Для Дока це не складне завдання, тим паче, працювати майже немає з чим. Все потрібне може бути тільки в металевій черепній коробці. Там мають залишитися базові осередки взаємодії з імплантами. Оболонка конструювалась явно не для «пасажира», тому доступ зручніший чужим рукам. Прибравши від'єднані пластини убік, для очей відкрилися кілька роз'ємів. Один із них мав постачати поживні речовини.
Важко уявити бандитів, що годували б ув'язненого з ложечки якоюсь перемеленою сумішшю. Тут могла бути лише подача дешевого коктейлю корисних речовин до потилиці. Серед іншого знайшовся і сам біочип. На щастя чи ні, його вирішили залишити, коли розбирали людину на деталі. Тепер можна хоч перевірити його особистість і водночас — цінність заручника.
З вуст Дока пролунав здивований свист, навіть не намагаючись приховати ймовірно коштовну знахідку.
— Так ось як цей кіборг відшкодовував своїм катам витрати на утримання!
Така заява не могла залишити групу байдужою. Фантазія намалювала гору скарбів, що вивалюється з тої голови, проте увагу прикувала комірка, у яку вмістився б дата-чип.
Що в цьому незвичного? Певно, звичайне сховище даних. Може, там залишилась цінна інформація?
Щось подібне крутилося у головах найманців. Утім, ця модифікація відома далеко не всім. Звичайний люд знає тільки товар, який виходить з цього пристрою.
Знахідкою виявився МГ-рекордер, імплант для створення мозкограїв. Щось на кшталт віртуальної реальності на рівень вище. Адже записуються всі нейродані мозку, котрі дозволяють після редагування відчути на собі все, чим жив колись носій імпланта.
Ким би він не був до операції, на його стражданнях відкрили новий продаж нелегальних мозкограїв. А подібний жанр, за певних умов, небезпечний для користувача. Адже може спричинити смерть у симуляції від пережитого шоку. Що гірше: пізнати віртуальну смерть чи страждання бути розібраним живцем? Залежить від того, як відредагують сирий матеріал. Одне зрозуміло — ніхто в здоровому ґлузді не піде на таке добровільно. На цю в'язницю для тортур. Подібну долю важко назвати людською.
— Кому таке взагалі треба? — навіть мріючи про безбідне життя, Бакс не уявляв, як така мерзота може бути цінною. А от сам рекордер — інша справа...
— Хворим мазохістам? Колекціонерам? Де попит — там і товар, — Док бачив не мало дивних клієнтів.
— До біса такий товар! — врешті прогримів Гаррет. Від того моменту, як побачив обережно зібрані органи, його поглинули спогади минулого.
— Так-так, це все жахливо, але, може, ти імплантик все ж викупиш у нас? Раптом хтось зацікавиться згодом, — Бакстер не полишав спроб втюхати Доку здобич.
— Ти вуха прочисть чи мізки вправ. Ми домовлялись, що я надаю вам доступ, а з цим лайном пораєтесь самі.
Після чергового провалу збути товар, Бакс лише цокнув язиком і пішов чистити спорядження до наступних сутичок.
— Більше нічого цінного немає? — Трой намагався знайти хоч якусь лазівку в цій загадці, не торкаючись біочипа.
— Було б на що дивитись! Органи хіба що... — буденно підсумував Док, знаючи, як ідуть справи по той бік закону.
— Жодних органів ми не...
— Спокійно, Гаррете, він просто каже, що бачить, — рівним голосом Трой заспокоював Гаррета і водночас запевняв Дока поглядом, що ситуація контрольована. На що їх не сильно мотивований помічник лише роздратовано хмикнув.
Гаррет ненавидів все, пов'язане з торгівлею невинними людьми — цілими або частинами. Він досі пригадує за пляшкою притони, які вони колись штурмували. Де людське життя вимірюється грошима та якістю. Його очі наливались кров'ю, поки обличчя спотворювалось гнівом. Серед них немає лицарів і героїв, лише відчайдушні вояки з межею, яку не переступають.
— То що тепер? Працюємо з біочипом? — майстер хотів уже якнайшвидше покінчити з цирком у його операційній.
— Як варіант, але останній, — сумніви гризли Троя, проте важливіше було знайти вихід.
— Швидше — єдиний, якщо на те пішло, — Бакстер був готовий прийняти будь-який результат, цілячись гвинтівкою у порожнечу.
— Думаю, залишився ще один варіант дізнатися про цього бідолаху, — без упевненості у голосі, але з надією в очах заявив лідер найманців. — Якщо він досі притомний і спроможний мислити, ми ще зможемо під'єднати синтезатор мовлення. Доку, у тебе має бути такий.
— Все вам не терпиться погратися із живим трупом... Є… Але на цьому моя доброта вичерпується!
Серед зовсім не заводських імплантів, знайшовся один, що не так шкода віддати на експеримент. Під'єднавши до тіла, першим з'явився білий шум — як неналаштована частота. Мов торкаючись ниточки душі людини, ув'язнений теж відчував сторонній вплив. Йому було лячно. Лячно, бо він досі при владі чужих рук, чужої волі. Звуки, що поодиноко проривалися із синтезатора, важко зрозуміти через щільність перешкод. Він і сам не вірив навіть у можливість знову керувати чимось, діяти за власною волею.
Він не чув себе або навколишній світ, але відчував імпульс, який надходив кудись за межі його свідомості. Далі, ніж темрява, що оточила його розум. З кожною новою спробою зв'язок ставав чіткішим, ніби його розбите его збиралося по уламку. Гучність підвищили, намагаючись почути будь-яке слово. І врешті з синтезатора пролунав... Крик, болючий, різкий, обмежений лише потужністю синтезатора. Повітря для цього не потрібне, голосові зв'язки не болять від надриву. Допоки свідомість знову не поринула до безнадійної темряви, йому хотілося почути свій голос, але слух недосяжний. Тож нехай світ почує, пізнає його...
Звукова хвиля приголомшила усіх присутніх, але майстру дісталось найбільше. Йому вдалося дотягнутися до керування звуком. Від чого «голос» знову замовк.
— Ну що, головорізи? — видихнув напругу Док, досі відходячи від гулу у вухах. — Подобається ваш скарб?
— Трясця! — Гаррет закипав усе більше, і гостре бажання щось рознести не дозволяло тихо стояти на місці.
— Не накручуйся так, — Бакстер намагався вгамувати партнера, розраховуючи, що вони думають в одному напрямку.
— Ми ще можемо щось на цьому заробити.
— Ти, окрім грошей, більше ні про що не думаєш?! Це вже нічим не відрізняється від работоргівлі!
— А кому ти продавати зібрався? Лише повернемо чоловічка до сім'ї та отримаємо нагороду, — швидко змінив маршрут «бізнесмен».
— Це якщо він справді такий важливий, як ми сподіваємось, — похмуро припустив Трой.
Погляд знову прикувало місце, де зберігався біочип. Така звична для життя річ, що без неї живуть лише люди з фобією до модифікації, релігійні персони або ж бідні. Зараз ця найпростіша деталь вирішувала, як пройде найближче майбутнє трійці.
— Гадаю, більше геніальних ідей не знайдеться? — відчуваючи швидке прощання із проблемними клієнтами, Док був у трохи піднесеному настрої.
— Лишився останній варіант... — приймаючи реальність, як вона є, Трой морально готувався до наслідків. — Тільки переконайся, щоб сигнал не вийшов за межі цих стін.
— Кому ти це розповідатимеш?
Відмахнувшись від очевидного, він через ручний термінал управління поставив власний глушник сигналів. ВІП чи ні, наражати власний бізнес на зайву небезпеку Док не збирався. А далі залишилась справжня дрібниця — приєднатися до біомоніторингу користувача. У польових умовах довелося б пропускати через власні імпланти чи прилади під рукою. Але в операційній можна вивести через тутешній комп'ютер.
Необхідно трохи часу, аби запустилися процеси аналізу. І спершу система оголосила критичний стан тіла, після чого відразу подались сигнали травм-бригаді. Дійсно ВІП, добре, що заздалегідь підготувались до такого результату. Ось тільки особистість виявилась не загальновідомою для присутніх. Одне ясно — гроші в нього є.
— Вітаю з вашим новим клопотом...
Суцільний головний біль, а не прибуток. Єдина нагорода за цю «благодійність» для найманців — запалена цигарка. Прикривши нутро ВІПа знятими деталями, Док не мав до цього жодного відношення. Цікавила лише безпрограшна ставка на можливий прибуток. Залишилось винести потерпілого за межі будівлі й з радіусу глушника сигналу, аби рятувальники одразу примчали.
— Інакше в нас, мабуть, не буває, — Трой глянув на своїх напарників, у них була така сама рішучість досягти свого.
— Тим, хто без грошей, обирати не доводиться, тож ухопимося за можливість і витрусимо з них усе, що зможемо! — Бакс завжди готовий схопити долю за хвіст.
— А потім візьмемось за того втікача, щоб не псувати собі репутацію! — Гаррету не подобалося залишати роботу на пів шляху.
Більше тут нічого робити. Зібрались із думками і речами, недоробота знову поклали на плече авангарду та покинули тиху гавань.
— Якщо залишитесь живі й розбагатієте, не зволікайте з виплатою! — тільки прощаючись, можна було почути нотки радості в голосі патрача.
Щоб заблокувати сигнал, багато потужності не треба, а просунуті версії відрізняються лише більшою зоною впливу. Те, що допомагало зберігати непомітність досі, навряд чи виходить за межі будівлі. Тому, відходячи до сусіднього будинку, прилади команди вже повернули доступ до мережі, а вбудований датчик знову запрацював. Іноді, у таких випадках могла пролунати сигналізація, аби налякати зловмисників до прибуття рятівників.
— Тепер шляху назад немає, травм-бригада буде за 10 хвилин, якщо не раніше, — глянув на віртуальний годинник Трой.
— Хотілося б побачити обличчя оператора, коли уздріє сигнал від давньої пропажі, — фантазував собі Бакстер.
— А мені краще б розважливих бізнес-партнерів, а не роздратованих і небезпечних. Вистачило на сьогодні емоцій...
За цей короткий час їм далеко не вдасться відбігти, але точно не можна поряд із Доком перебувати. Хоча б на кілька будинків далі їм довелося пройти.
Гаррет спустив на землю залізне тіло. При передачі заручників сторонам бажано тримати дистанцію. Але нічого кримінального вони не планують, тому немає причини тримати його під рукою. Достатньо постерегти, щоб волоцюги не наважилися зробити свою найгіршу помилку.
— Спокійні чи ні, до стрілянини їм не звикати, — розминаючи свої плечі після зайвої ноші, Гаррет ще й розігрівався перед загрозою можливих проблем. — Та тільки в колотнечу ми потрапляємо частіше.
— Тихіше, друже, а то перелякаєш усіх клієнтів, — Бакс був упевнений, що фортуна в угодах і в бізнесі тепер на їхньому боці.
За шість хвилин трійця вже бачила, як підлітав Ай-Ві травм-бригади, маневруючи між численними забудовами. Немов паруючий бронемобіль, якому байдуже на камінці та малий калібр. Під яскравим світлом мініпрожекторів замість фар, висвітлювалася область навколо найманців та ВІП-клієнта.
— Негайно звільніть простір! У разі відмови чи агресивних дій стріляємо на ураження! — пролунало чітке послання бойових медиків. І таке гучне, що навіть люди в будівлях могли подумати — це адресувалося їм.
Найманці розуміли необхідні дії ще до початку авантюри. Піднімаючи руки, вони повільно відходили від основного об'єкту угоди. Головне — передати контакти для зацікавлених у подальшій інформації. Тільки б не викликати помилкових вражень про свої наміри. Це важко, бо з вигляду вони троє озброєних мужиків, у головах котрих може бути все що завгодно.
Ай-Ві приземлився неподалік тіла, розкидаючи безперервним потоком повітря навколишнє сміття. Двигун не збирались глушити, плануючи відлетіти ще швидше, ніж прибули. Поки відчинялися двері, червоні лазери вимальовували прямокутний периметр землі. Це останнє попередження, що далі за лінією розпочинаються проблеми у всіх зайвих осіб. Загін бойових медиків моментально вийшов строєм, спинами до бронетранспорту, що дозволяло тримати огляд на 180 градусів.
Кожен зі свого боку мало не криком оголошували своє «Чисто!». Тільки після цього двоє залишились прикривати вхід, доки інші підходили ближче до найманців. Спочатку бригада з підозрою оглядали залізне тіло на землі, не відводячи приціли автоматів. Але коли збиралися просуватися далі в пошуках клієнта, який має бути зробленим із плоті, один із бригади зупинив командира:
— Ціль прямо тут і ні кроком далі!
Командир зупинився біля робота, а тоді перевів здивований погляд на трійцю.
— Де тіло? Ви маєте пів хвилини на пояснення.
— Це воно і є, — спокійно відповів Трой, кивком вказуючи на залізну конструкцію. — Відбили у бариг-мозкограїв.
Уже вдруге командира спантеличили, змусивши втрачати дорогоцінний час на місію. Одному з підлеглих він наказав оглянути, що там всередині залізного тіла. Відкриття здивувало того не менше, ніж Дока раніше.
— Органи, сер!
Але швидке виконання наказів важливіше за власні переживання.
— Заносьте всередину, більше часу гаяти не можна!
Отже, операція згортається.
— Якщо потрібна інформація на викрадачів! — перекрикуючи гамір двигунів, Трой закидав наживку. — Зв'яжіться з нами, буде що обговорити!
Послання із контактом було передано на особистий термінал командира, який вже стояв до них спиною, під захистом підлеглих. Коли останній із бригади піднявся на борт, бронетранспортер розвернувся у повітрі, прямуючи до бази.
Сховатись серед будівель не дозволив вибух, який скасував усі майбутні плани. За кілька секунд до зіткнення, в бік Ай-Ві прямував руйнівний снаряд. В яскравому спалаху та димі зникає сам транспорт із втраченим управлінням. А це була власність однієї з найбільших корпорацій, яка може зрівнятися із впливом Мілітех, зосереджених на військових розробках. Хто б не затіяв цю авантюру, вони мають бути готові пустити в дію усі свої сили.
Та це вже зовсім інший рівень, на який не підписувались трійця свідків.
Бакстер першим порушив мовчанку:
— В дупу все це... Воно того не варте...
— Правду кажуть — не буває легких грошей, — констатував Трой, спостерігаючи за вогнищем.
— Покидьків із винагородою за їхні голови нам завжди вистачить. Передчуваю нові битви! — підкреслив Гаррет сказане.
© DeadNeko 2025
