Для ветерана російсько-української війни, працівника поліції охорони Віктора Жилінського служіння Україні завжди було не просто професією, а справжнім життєвим покликанням.
Свій військовий шлях він розпочав у 2016 році. Одразу після завершення навчання вступив до лав Національної гвардії України та проходив службу в роті спеціального призначення на Донеччині, де був стрільцем.
Після завершення ротації Віктор продовжив службу в Службі судової охорони, залишаючись відданим справі захисту громадян.
Із початком повномасштабного вторгнення росії він був мобілізований до військової частини А7027. Разом із побратимами брав участь у бойових діях на Харківщині, зокрема у звільненні села Червоне, а згодом — у запеклих боях за Андріївку на Донеччині.
«Коли країна опинилася в небезпеці, я не міг залишитися осторонь. Знав, що маю бути там, де потрібен найбільше», — згадує Віктор.
Під час виконання бойових завдань він неодноразово брав участь у штурмових операціях. В одному з боїв отримав поранення, після чого пройшов тривале лікування та реабілітацію.
Попри всі випробування Віктор не втратив бажання служити людям. Повернутися до активного життя йому допомогала родина.
«Дружина запропонувала спробувати себе в поліції охорони. Вона розуміла, що мені потрібні служба, люди та можливість знову бути корисним. Так розпочався новий етап мого життя», — розповідає ветеран.
Сьогодні Віктор Жилінський продовжує службу в поліції охорони, забезпечуючи безпеку громадян. Він переконаний, що незалежно від форми чи посади найважливіше — бути корисним людям і сумлінно виконувати свою справу.
Його життєве кредо — «Не можна наполовину».
«Якщо вже обрав свій шлях — іди ним до кінця. Не можна служити, працювати чи жити наполовину. У будь-якій справі потрібно віддаватися повністю», — говорить Віктор.
Історія Віктора Жилінського — це приклад незламності, сили духу та відданості Україні. Повернувшись із фронту, він не залишив служіння людям, а продовжив свою місію у лавах поліції охорони, щодня стоячи на варті безпеки громадян.
