У цьому ексклюзивному інтерв’ю команда «АЛЛАТРА» спілкується з Моше Реувеном Асманом — головним рабином Києва та України, керівником Всеукраїнського конгресу єврейських релігійних громад. Це щирий і глибокий діалог із духовним лідером, який у надскладні для країни часи не шкодуючи сил піклується про українців та закликає міжнародну спільноту не звикати до війни.
Ведуча АЛЛАТРА ТБ: Ми дуже-дуже раді вітати вас у Вашингтоні. Наразі у нас проходить Ukrainian Week in Washington DC. І зараз Україна лунає як ніколи дуже-дуже голосно тут, у Вашингтоні, в місті, де приймаються усі рішення. І ми знаємо, що Ви дуже багато мали вже виступів на дуже великих сценах. Дуже вам також дякуємо, що ви долучилися і говорили на конференції Свобода має ім'я Україна, яка пройшла під лідерством пастора Марка Бернса на платформі АЛЛАТРА. Ми дуже вам вдячні, що ви а прийшли і сказали правду про те, що відбувається в Україні.
Рабин Асман: Я використовував будь-яку можливість у конгресі, у Сенаті і організований Марком Бернсом виступ у конгресі.
Я казав: "Люди, я щойно приїхав з України і там росія знищує українську інфраструктуру. Люди мерзнуть, замерзають. Люди сидять без електрики, без опалення, без води. І це військовий злочин. Я пояснював, що поки ми сидимо у теплому приміщенні, у цей момент в Україні, люди просто замерзають.
І невідомо, скільки людей, бабусь, дідусів, не приведи, Господи, не переживе цю зиму. Ось чому потрібно діяти негайно. І тому я говорив, якщо можна так сказати, вимагав. Вимагати, звичайно, не можна, але якоюсь мірою це був заклик, назвемо так, про термінову допомогу Україні, допомогу з боку американської адміністрації, конгресу, сенату і просто з боку різних громадських, благодійних та гуманітарних організацій. Я спілкувався з релігійними лідерами. Загалом їх тут було багато. Тисячі людей були присутні на заходах.
Дивіться більше: Не звикайте до війни: сильне звернення рабина Асмана зі Вашингтону на
АЛЛАТРА ТБ ЛЬВІВ https://www.youtube.com/watch?v=QKtoptt5A9s
Ведуча АЛЛАТРА ТБ: Розкажіть, будь ласка, зараз може трошки детальніше для того, щоби і українська діаспора, і міжнародне суспільство могли зрозуміти, що зараз відбувається в Україні. І я знаю, що у вас є зараз дуже велика ініціатива, що ви дуже допомагаєте людям і грітися, і їсти. Розкажіть, як ви це організували і що зараз у Вас відбувається.
Рабин Асман: коли я бачу, що люди в біді, вже цілих чотири рокиі, але зараз прийшло нове, сувора зима. Саме російські варвари атакують українські об'єкти. Великі міста, такі як Київ, Одеса, Харків та інші міста, атакують саме під час суворої зими, піку холодів. Вони знищують електростанції, знищують ТЕЦ, опалювальні системи. Я вже раніше порівнював те, що коїться з Ленінградською блокадою. Ось нещодавно була річниця ленінградської блокади, яку мій батько пройшов хлопчиком в 1941 та 1942 році. Блокада тривала до 1944. Він мені розповідав, що крім голоду був ще страшний холод. Люди замерзали. І так само німецько-фашистські війська, літаки знищували інфраструктуру. І раптом я бачу, що російські літаки і ракети роблять те саме. Якась бабуся мешкає на 20-му поверсі. Ліфт не працює. Вона живе в холоді, замерзає, води немає, електроенергії немає. Що їй робити? І вона не може спуститися і піднятися сходами. Звісно, комусь допомагаємо. Ми допомагаємо, люди допомагають, місто допомагає, але чи вийде всім допомогти? Населення міста Києва становить 3,5 млн осіб. Інші міста теж мільйонники. Навіть якщо всі допомагатимуть, то скільки є таких людей? А про багатьох ми просто не знаємо. Не знаємо, де живуть ті, хто потребує допомоги. І це страшно.
Рабин Асман: Я про це розповідав, і ми почали допомагати. Я сказав, що ось все, що у нас є, ми використовуємо для допомоги. На скільки вистачить? Хтось мені навіть сказав:
"Слухайте, чим ви можете допомогти в такому масштабі?" Ну добре, ваш один автобуси, що вони допоможуть? Я кажу: "Ми зможемо допомогти 100 людям 200м 100, 300м, 400м. Спочатку ми допоможемо, потім інші".
До речі, до нашої ініціативи, як я прочитав, долучилися військові та інші мобільні центри. Але крім того, місто теж допомагає. Поставили намети та центри незламності. Наші міцватанки, танки заповіді, що були духовними центрами, ми перетворили на мобільні центри порятунку людей, на центри незламності. І в один міцватанк такий автобус. Через нього проходить за добу в середньому від 100 до 200 осіб. У нас працюють два міцфатанки, а також є рейсовий автобус, який нам колись подарували. У ньому одночасно можуть розміститися близько 50 осіб, а загалом протягом дня через нього проходить ще більше людей. Я збираюся провести переговори, щоб отримати ще кілька великих автобусів та переобладнати їх. Ми встановили розетки по всьому автобусу. Люди можуть сісти в різних місцях та зарядити пристрої, можуть попити чаю. Ми надаємо адресну допомогу. Також люди можуть просто посидіти та погрітися. Наш автобус зупиняється біля тих будинків, де немає електрики. Люди вже знають і попереджають одне одного через місцеві сайти та чати у месенджерах і спускаються, щоб просто зігрітися.
Ми допомагаємо зігрітися. І разом із тим наші волонтери дарують їм тепло душі, а не лише фізичне тепло. Ми робимо те, що можемо робити. Я вважаю, що якщо інші люди, хто має можливість благодійні чи волонтерські організації, зможуть також це робити, то чим більше людей ми врятуємо, тим краще буде. Як переживають це діти?
Ведуча АЛЛАТРА ТБ: І я розумію, ви зараз сказали також про людей похилого віку і зрозуміла, що це дуже важко. А, а що відбувається з дітьми?
Рабин Асман: У мене серце боліло. Коли ми тільки почали цю програму, я щодня приїжджав і сам контролював. Не лише контролював. Я аналізував логістику, як краще робити. Чи треба ставити автобуси в одному місці щодня, щоб люди звикли і знали, чи щодня в різних місцях. Наприклад, приходить мама з дітьми і каже: "У нас у дома 5°". нічого не просили, просто каже: "Ми виходимо, гріємося, не знаємо куди зайти. Іноді в магазин заходимо, іноді ще кудись". Я кажу: "Поїхали з нами, ми надамо вам прихисток там, де маємо можливість". Ми вже прихистили багато людей і намагаємося прийняти скільки можемо. Дехто просив ковдру. Ми купили ковдру. Декому ми намагаємося допомогти чим можемо. На жаль, фінансові можливості обмежені. Вже витратили все, що було. Тому, якщо хтось, наприклад, захоче нам допомогти, це все піде на справу. Зараз це дуже-дуже потрібно. Ми й дизель закуповуємо для генераторів, і пелети для приватного опалення. там стоят у нас там стоять великі котли з опаленням і їжа для людей, і ліки, і багато-багато іншого. Тому, якщо хтось, хто нас почує, захоче долучитися, це дуже важливо саме зараз. Уже сьогодні нехай напишуть і я скажу, як це можна зробити. Дуже вам дякую за те, що ви робите.
Ведуча АЛЛАТРА ТБ: І це дійсно, навіть не знаю, скільки людей ви вже обігріли і скільки ще обігріти. Дуже вам дякую.
Рабин Асман: Я хочу сказати, знаєте, іноді я відчуваю таке, є такий фільм "Список Шиндлера" про те, як Шиндлер рятував євреїв. І наприкінці фільму є момент, коли він дістає свої коштовності, діаманти, і каже: "Я ж міг ще урятувати 100 людей і ще стільки ж. Навіщо вони мені ці камінці, якщо я міг врятувати більше?" І от іноді виникає таке відчуття: хлопці там падають із ніг, кажуть: "Давайте відпочинемо". Ми ж втомилися. А потім самі ж кажуть: "Слухай, а скільки ще людей ми зможемо врятувати, якщо попрацюємо ще годину, ще одну годину?" Тому в мене ця думка завжди в голові. Чи відчуваєте ви, що допомога Україні - це частина вашої духовної місії? Ви знаєте, сьогодні в Шаббат ми читали главу Тори, що називається Ітро, де розповідається про дарування Тори на горі Синай.
Всевишній дарував Тору, що є словом Ра, вказівкою до дії. Тора нас зобов'язує. Тора дарована для того, щоб принести духовність у цей світ, матеріальний світ. А як приноситься духовність? Наші мудреці сказали, що світ стоїть на трьох речах: на Торі, на молитві і на добрих справах. І я б не сказав, що добрі справи - це матеріальне. Якщо ми привозимо допомогу людям, рятуємо людей, це духовність. Це робиться матеріальними речами, але це і є духовність. Для цього ми й посланці у цьому світі. Тобто Всевишній нас зобов'язує. В Торі сказано, що якщо людина в біді, то ти не можеш сидіти просто так склавши руки. Розповідається про Алтер Ребе, першого любавицького ребе. Ні, про другого любавицького ребе. Він був дуже духовною людиною. Не від світу цього. І він вивчав Тору і просто забув про цей світ. А на горі плакала дитина. Він занурився в молитву, у вивчення і не чув, що дитина плакала. До нього підійшов його батько, перший любавицький ребе і сказав: "Послухай, коли плаче дитина, ти маєш її чути". Тому є люди, які цим займаються.
У нас, наприклад, проводили молитовні сніданки. Бо молитва справді важлива, без неї неможливо. Потрібно звертатися до Всевишнього. Але якщо людина молиться цілий день, а поруч плаче дитина, і вона її не врятує, то це У нас в іудаїзмі це не просто неправильно. Це означає, що ти не знаєш, що робити. У нас треба відкласти книжку та йти рятувати людину. Якщо людина плаче, якщо їй зле, а ти сидиш, нехай хтось інший врятує. Якщо ти проходиш повз, згадай, що у Торі є окрема заповідь: "Не стій на крові ближнього свого". Якщо ти проходиш повз і хтось тоне, кричить, а ти кажеш: "Ой, я запізнююся назустріч. Хай його врятує, може, хтось інший". Ні, ти зобов'язаний зупинитися, узяти рятувальний круг та піти його рятувати. Це не просто бажання, це обов'язок.
