Жанр: Atmospheric Black Metal, Symphonic Black Metal
Лейбл: Roadrunner Records
★★★★ 8/10 · 2026 · ДостобісаГарнаНоваМузика
В огляді на Lonely People With Power я писав, що «Deafheaven для мене завжди були швидше скрімо ніж блековим гуртом, а «блек металічний морок» для них лише інструмент, яким вони загострюють емоції». І ось, без жодних анонсів, гурт випускає EP, що є найбільш «трушним» блек-метал релізом в їх історії. Чи ламає це мою тезу? Насправді ні. Морок тут так само залишається інструментом, просто цього разу він передусім працює на ідею, що закладена в саму структуру музики.
Цю ідею Deafheaven знайшли у фотокнизі Роберта Дел Трічі 1987 року, від якої EP й отримав свою назву. Шість років Дел Трічі фотографував американські заводи, де виробляли ядерну зброю, та людей, що на них працювали. Багато з них вважали свою роботу звичайною та нудною, хоча виготовляли зброю, здатну знищити людство. Ця прірва між екзистенційним страхом бомби та буденністю тих, хто її збирає й надихнула Джорджа Кларка показати, що «апокаліпсис» складається з інертності, що стає механізмом саморуйнування.
Для того аби передати відчуття цього безжального, монотонного «механізму», гурт майже повністю відмовляється від звичних емоційних гойдалок та звертаються до своїх музичних коренів. Тому в піснях переважають бласт-біти, гітарні тремоло та хорові сінти, що відсилають до симфонічного блеку середини 90-х, особливо до Emperor та їх In the Nightside Eclipse, де первісна агресія поєднувалась з холодною, але пафосною театральністю. Такі сінти взагалі доволі розповсюджений для жанру прийом, адже їх сенс саме в тому, аби дати відчуття величі. Проте «тріумфу» в цій величі немає, вона швидше нагадує про масштаб того, над чим працюють люди з фотографій Дел Трічі.
Ну а саму «роботу механізму» гурт передає через швидкість рифів та точність їх виконання. При такому підході, через відмову від звичної стилістичної різноманітності, вся увага зміщується на деталі, серед яких, різкі зміни гітарного тембру та короткі ритмічні зсуви. Так музика поступово ущільнюється та впевнено прямує до незримої катастрофи. Звісно, у цього є й своя «ціна», коли музика постійно тримає тиск, окремі епізоди втрачають контраст, та обмежений емоційний діапазон дається взнаки. Але без цієї безупинної інтенсивності, концепція «працюючого механізму» не була б настільки відчутною.
Тож як ми бачимо, «колючий блековий морок» й досі лишається для Deafheaven, передусім, інструментом. Але якщо на Lonely People With Power він вів до катарсису, то тут гурт навпаки, позбавляє нас красивого порятунку навіть у мелодійних моментах. Звісно, через брак контрасту цей коротенький EP, в якому фактично дві пісні та одна ембіент вставка, важко порівнювати з шедевральним попередником. Проте того, наскільки точно ця музика передає ідею Дел Трічі, цілком достатньо аби назвати його ДостобісаГарнаНоваМузика.
Підписуйтесь щоб не пропускати нові огляди!
