Минає літо, день стає коротшим,
І осінь тихо входить у права.
Дрімати починає вже природа,
Земля готується під снігом спочивать.
Настала мить - і день зійшовся з ніччю,
З'явилась рівновага золота.
І сонце нам нагадує велично,
У всього світла є своя меж.
Зібрали люди щедрі урожаї,
Земля віддала все що берегла.
За хліб, за овочі, за соковиті трави,
Ми вдячні тобі Матінко Земля.
У кожнім яблуці - налитий сік проміння,
В зернині кожній - золото полів.
І Осінь як прекрасна господиня,
Плоди збирає до своїх льохів.
Горить вогонь - іскриться в темнім полі,
Його тепло єднає всіх людей.
І полум'я у танці запальному,
Нагадує: за ніччю прийде день.
Ми відпускаємо в минуле негаразди,
Які не можуть далі з нами йти.
Усе, що мало бути - відбулося,
Добро хай родиться у новому житті.
Листок летить кружляючи над світом,
Не опираючись за вітром він летить.
Він відривається від гілки просто й тихо,
Бо знає, час новому уступить.
Усе минає - радості й тривоги,
І день за днем в кінці збирають рік.
Знай після темряви підсвітяться дороги,
А після осені чекай прихід весни.
Згадайм все, чого за рік досягли,
І все що пережили на шляху.
За друзів, за родину, за країну,
Подякуємо предкам і життю.
Нехай осінній вітер забирає,
Образи, жаль, усі людські страхи.
А те, що серце справді зігріває,
Нехай поселиться у затишку душі.
Сьогодні рівновага поміж нами,
Між темрявою ночі й світлом дня.
Тож кожен сам нехай іде шляхами,
Які у рівновазі він обрав.
Нехай земля засне під сивим небом,
Сховаючи насіння в глибині.
Щоб знову прорости, коли вже треба,
Коли почується весни тепло і спів.
Цей день завжди нам буде нагаданням,
Усе живе проходить в колі рух.
Приймай життя із вдячністю й бажанням,
Бо після темної зими, сади цвітуть.
Верещако Сергій.
