Радіошуми
Доброчесні та емоційні радіослухачі, які раз за разом запитують нас, лають нас, сперечаються з нами (як із дзеркалом), часто стверджують, що якщо б на місці Байдена і його команди були республіканці, ми б вже давно перемогли орду. Тому що вони б діяли сміливо, на упередження, не зважаючи на жодну ймовірну так звану ескалацію.
Ці демократи могли допомогти нам закінчити цю війну швидко і історично надовго, причому так, щоби орда більше не напала б на нас, якщо ні ніколи, то багато років точно.
По-перше, навіть в нашій дружній радіо дискусії, нам дуже важко називати цих типів демократами, бо до реальних демократів вони мають таке ж саме відношення, як китайці до висадки людини на Місяць, а наші "політики" до політики, як і "консерваторів" називати правими, чи лібералами, бо це б стало образою президента Аргентини Хав'єра Мілея, справжнього правого, ліберала і лібертаріанця. Це як німецьких нациків з партії "альтернатива для Німеччини" називати правими, навіть якщо до цього слова додавати сором'язливе "крайнє".
По-друге, як можна вважати, що республіканці допомогли б нам швидко перемогти орду? А звідки така впевненість? А які докази, чи міркування дозволяють вам робити такі висновки? Скільки разів влада звинувачувала уряд "демократів" в тому, що нам не дають зброю, яку ми просимо, дають не ту, що ми просили, без певних можливостей (наприклад, далекобійних), без дозволів (наприклад, бити по території ворога)? Але коли ми все-таки отримували, що просили, це якось впливало на перебіг цієї загарбницької війни?
І не кажіть нам, що якщо б дали своєчасно, коли просили, все було б інакше. Надайте собі відповідь відверто і чесно, це б щось змінило? При цьому рівні військової навченості і стандартах керування армією? При цьому совку? Коли така зброя або відлежується на складах, або використовується хаотично, без належного захисту, планування та інформування підрозділів, зайнятих в таких операціях, розвідувальної інформації, максимально не ефективно.
По-третє, що заважало нам отримати замість необхідної західної зброї допомогу в її розробці, створенні і виготовленні на наших заводах, з наших частин і комплектів, нашими руками, з використанням високотехнологічних комплектуючих, отриманих від партнерів? Що взагалі з виробництвом власної зброї? Що з державним менеджментом та компетенціями влади на запуск і розподілення виробництва між комерційними агентами, які можуть і вміють виробляти сучасну зброю для війська?
Розумієте, зараз іде боротьба не між лівими та правими, не між лібералами і реакціонерами, не між демократами і риночниками, не між демократами і диктаторами, в решті решт, не між добром і злом і навіть не між вмілими і неробами, а між "стабільністю" та "невизначеністю", як станами, режимами функціонування спільнот.
От, наприклад, вам буде легко уявити, що таке "стабільність" на ілюстрації подій, які відбуваються на фронті цієї війни. Коли кожен день, стабільно, ворожі терористичні війська відправляють на наші позиції маси штурмовиків, без підтримки, іноді навіть без захисту, зброї і техніки, що "просувають" їхню лінію фронту лише завдяки навалам мертвих тіл на лінії зіткнення.
Кожен день стабільно закидають прифронтові міста і села совєтськими безумними, неточними бомбами, які просто винищують будинки, споруди, об'єкти, рівняючи їх з землею разом з людьми. Так само діють своєю артилерією, ракетами і баражуючими боєприпасами, влучаючи в "цілі" за даними своєї аеро-розвідки, яка замість військових цілей, почасти вишукує просте скупчення цивільних, або місця їхнього компактного проживання для знищення.
Коли кожен день стабільно, українські війська, замість постійного навчання, необхідної ротації, відпочинку та переозброєння, просто "стираються" об м'ясні штурми орди, бо інших варіантів протидії ворогу, українські генерали не знають, відверто заявляючи, що єдиний їхній план — це дії у відповідь на активність ворога і про жодні плани взагалі не йдеться, бо плани — це зі стану невизначеності, коли навчені та талановиті менеджери, оцінюючи дії ворога, прогнозують його можливі рухи, їхні наслідки та якісну (а не кількісну) протидію таким викликам.
Коли кожну добу стабільно або БПЛА, або ракети ворога, фактично одними і тими самими маршрутами, та траєкторіями літають територією країни, в межах терористичної війни влучаючи в одні і ті ж самі цивільні об'єкти інфраструктури.
Коли кожну добу стабільно засоби ППО, мобільні вогневі групи, на тих саме місцях, не змінюючи ані зони відповідальності, ані алгоритму своїх дій, чекають ці ворожі БПЛА та ракети, не діючи нестандартно, на упередження за якимись несподіваними планами творчого, натхненного та талановитого командування. Наче між нападниками і захисниками існує домовленість про стабільну незмінність дій.
І коли маси обирають "стабільність", вони тим самим обирають для всіх гниття і кладовище, зустрічі біля могил, прибирання гілочок і листя, поминки та відсутність руху, смертельний спокій моргу та крематорію. Саме гниття, як би воно не називалося проповідниками станів. А якщо обирають "невизначеність", то обирають або провал, або успіх, постійний рух, небезпечний, але цікавий, незрозумілий, але точно прогресивний, бо заснований на шляху спроб і помилок.
Причому, ані успіх, ані провал не можливі в стані "стабільності". Бо при такому режимі не можна нічого досягнути, через те, що "ліфт" або не працює, або постійно зайнятий, чи то клептократами, чи то олігархатом, чи то бюрократами, чи особами, які зловживають владою. А сама структура існування та суспільних контактів нагадує єгипетську піраміду, коли ідол десь там високо в небі, ліфт не працює, а "сходи" нагору такого розміру, що не підкоряються навіть самим високим і гнучким.
От тепер спробуйте нам заперечити, не забуваючи приміряти обидва визначених нами стани до всіх ваших доводів.
