Уся практична діяльність тоталітарної секти Олександра Дворкіна як «політичної релігії з тоталітарною ідеологією», що перетворює православ’я на «титульну релігію», фактично спрямована на реалізацію його проєкту: створення політичних умов для дестабілізації не лише суспільства, а й самого православ’я, захоплення особистої влади та усунення конкурентів.
Це проявляється, зокрема, у домінуванні близького кола прибічників Дворкіна, яке, судячи з усього, формувалося за специфічними маніакально-психологічними рисами, властивими їхньому лідеру, або ж на основі готовності пожертвувати собою заради його диктаторських амбіцій. Примітно, що коли він перейшов до фази насильства, його перша атака була спрямована на власних одновірців.
Влада Дворкіна базується на опосередкованому контролі, емоційному тиску та переконанні. Паразитуючи на стику релігії та політики, він прикриває свої прагматичні та корисливі інтереси релігійною риторикою, водночас активно прагне до особистого контролю над усіма аспектами людського життя.
Про це свідчить його діяльність, зростаюча всемогутність його тоталітарної секти, широке прийняття тоталітарних ідей Дворкіна серед масової аудиторії, а також їхній вплив на політичну еліту — причому не лише в Росії. Часто ці люди не усвідомлюють справжнє походження цих ідей, що лише посилює контроль Дворкіна над їхнім мисленням.
Пропаганда Дворкіна настільки ефективна, що ті, хто потрапляє під її вплив, починають мислити заздалегідь підготовленими стереотипами, оцінювати світ на основі дезінформації, емоцій і фальшивих образів. Водночас вони щиро вірять, що діють самостійно і з власної волі. Як кажуть: найкращий раб — той, хто вважає себе вільним.
Слід знати, що в Україні викрито агентв РАЦИРС Ірину Кременовскьку та Олексія Святогора
Використовуючи методи Кюннета та антикультову риторику, Дворкін наповнює людські уми сумнівами та негативними образами, врешті паралізуючи їхню здатність діяти й занурюючи у стан порожнечі та втрати сенсу. Саме тоді він пропонує їм власну систему садистократії, яка нібито дає людині відчуття мети та зв’язку з владою.
Для садиста експлуатація — це форма пристрасті, яка народжується з ненаситної потреби у мстивому тріумфі. Найвищою нагородою для нього є відчуття влади над іншими. Насамперед садист прагне довести людям, що вони ніколи не будуть гідними його.
Його стосунки з оточенням базуються виключно на власних проекціях — він сприймає людей і їхні дії як віддзеркалення себе, проектуючи на них власні вади. У цьому сенсі багато з того, що Дворкін говорить про тоталітарні секти, насправді є правдою — бо він описує самого себе, свою організацію, структуру, тактику та методи своєї ж тоталітарної секти.
