Жанр: Shoegaze, Dream Pop
Лейбл: Creation Records
★★★★½☆ 9/10 · 1993
На початку 90-х шугейз переживав доволі дивний період. Після короткого сплеску уваги британської музичної преси, жанр стрімко втрачав популярність, а на зміну розмитим гітарам та вокалу прийшли гранж та бріт-поп. Індустрія хотіла іншого звучання, тож гурти, яких ще вчора вважали перспективними, раптом опинилися «не в тому місці й не в той час».
Slowdive тоді працювали над своїм другим альбомом. Після невдалих спроб запису, та відкидання пісень лейблом, ситуацію ще й ускладнив розрив стосунків Ніла Голстеда та Рейчел Госвелл, основних авторів та вокалістів гурту. Голстед на певний час усамітнився в будиночку в Уельсі, де й написав частину треків, зокрема Dagger.
Якщо дебютник Just for a Day будувався на густих гітарних шарах, що створювали майже безперервний звуковий «туман», то на цьому альбомі, гурт почав значно уважніше працювати з простором та мелодіями. Гітари все ще можуть перетворюватись на шумові хвилі, але між ними тепер зʼявляється більше «повітря», та й не менш важливу роль тут відіграють басові партії, стримані ударні та вокальні гармонії. Через них музика отримує більше відтінків, а кожна композиція стає самостійною та має власну драматургію, на відміну від іншої сторони жанру, яку заклали my bloody valentine, де треки є радше частиною довгого звукового потоку.
Наскільки по-різному гурт використовує «повітря», добре чути, якщо простежити, як змінюється альбом. Від майже інді-поп відкривашки з чіткою мелодією, він переходить до більш повільних композицій, де обидва вокали ніби віддаляються один від одного, та розчиняються в цьому «повітрі», повільно розповідаючи нам історію розриву стосунків.
Долучився до запису й Браян Іно, якого Slowdive спершу кликали продюсером, але він погодився лише на кілька днів спільної роботи. Результатом стали ембіентні текстури в двох композиціях - Sing та Here She Comes, що фактично дають альбому своєрідний транквільний перепочинок.
Та й загалом альбом примітний впливом на нього ритмів дабу, психоделічної електроніки та ембіенту. В цьому проглядається тодішній інтерес Ніла до Aphex Twin та раннього drum & bass. Хоча Slowdive не забувають й про більш звичне, «популярне» рок-звучання, в якому мелодійна лінія пронизує масний та пульсуючий гітарний ритм. Ну а фінальна Dagger різко змінює масштаб, бо замість багатошарових гітар тут лишаються тільки акустика та вокаліст. Після всіх попередніх композицій,вона сприймається особливо інтимно бо показує кінець стосунків, залишаючи Ніла на одинці в емоційній порожнечі.
За що саме Souvlaki отримав таке визнання публіки через довгий час знецінення в 90-х? Slowdive показали, як шугейз може бути значно різноманітнішим за звичне уявлення про жанр, та те що в ньому однаково органічно співіснують мелодійний альтернативний рок, ембіент, психоделія, дабові ритми та навіть акустичний фолк. Через що альбом й став одним з ключових джерел натхнення для наступників, що робили дрім-поп, пост-рок та іншу атмосферну гітарну музику. В ньому як достатньо експериментів, щоб постійно відкривати нові деталі, так достатньо й чіпких мелодій, які ви запамʼятаєте з першого прослуховування.
Ну й ще, на прикладі Slowdive дуже цікаво дивитись на шугейз в ретроспективі. Бо вже в часи виходу Souvlaki, критики сміялись з нього як з «пережитку минулого». На практиці ж вийшло зовсім інакше, шугейз отримав декілька нових сплесків популярності, та виявився значно витривалішим за те, що тоді вважали майбутнім британської рок-музики. В 2023-у хештег #slowdive мав 235 мільйонів переглядів в TikTok, а трек When The Sun Hits став вірусним серед молоді.
Підписуйтесь щоб не пропускати нові огляди!