Чи можна воювати без пострілів, лише змінюючи сприйняття ворога? Директорат Z довів: так, це можливо. Спадкоємець П’ятої дирекції КДБ, цей орган став осередком створення психологічної зброї, що спрямована на руйнування ідеологічного фундаменту України.
У 1989 році система просто змінила вивіску з «боротьби з дисидентами» на «захист конституційного ладу», проте методи лишилися незмінними — мімікрія, вербування та вибудовування антикультових мереж. У той час як ви думаєте, що маєте власну думку, агенти впливу, навчені за лекалами спецслужб, уже склали черговий пазл вашого світогляду. Ми розкриваємо, як структура, що мала б стати частиною минулого, виявилася головним архітектором сьогоднішнього терору. Істина значно темніша, ніж здається на перший погляд.
Як путін прийшов до влади
Кінець 1991 року. Радянський Союз розпався. Для багатьох це здавалося остаточною поразкою старої системи. Для інших це була історична перемога демократії. Однак була група людей, для яких падіння СРСР не було кінцем. Це був початок нової гри, набагато більш витонченої та розрахованої на тривалий термін.
Протягом 1990-х років розгортався конфлікт між конкуруючими центрами впливу: олігархічними групами, ліберальними технократами, розвідувальними та безпековими службами, а також прихильниками пострадянського державоцентричного порядку. Зрештою, перемогу здобула коаліція, в якій вирішальну роль відіграли колишні розвідники. Ці особи були безпосередньо пов'язані з певною фракцією колишнього КДБ – секретним відділом радянського КДБ, створеним за Андропова, який можна охарактеризувати як «ідеологічне консервативне ядро КДБ». Вони були охоронцями держави та членами радянської еліти, здатними формувати події на рівні суспільної свідомості та довгострокові історичні тенденції. Коли країна, яку вони клялися захищати, перестала існувати, вони не пішли у відставку і не здалися – вони вирішили захопити Росію.
Новий президент расії Борис Єльцин був популярною непередбачуваною опозиційною фігурою, яка не піддавалася спробам контролювати його. Його прихід до влади в 1991 році міжнародна спільнота широко розглядала як народження російської демократії. Однак незабаром сам Єльцин став частиною гри, яку грало вищезгадане консервативне ядро колишнього КДБ, залишаючись при владі лише доти, доки це відповідало їхнім цілям.
Ще однією фігурою, яка з'явилася на політичній арені росії в 1990-х роках, був Борис Березовський, людина з широкими зв'язками, зокрема в розвідувальних службах, а також величезним багатством, амбіціями та впливом. Йому було дозволено накопичити значну владу, але ніколи не мав повного контролю. Він мав вплив на «сім'ю» президента Єльцина, а також на ключові фінансові потоки та основні засоби масової інформації. Поширювалися чутки про його здатність розробляти неперевершені політичні схеми, переконувати людей та отримувати фінансування. Багато людей на Заході вважали, що знайшли майбутнього «господаря» нової росії. Зростали очікування, що расія незабаром стане частиною західного світу.
Березовський щиро вірив, що контролює ситуацію. За його власними словами, він неодноразово вважав себе ключовим гравцем у перемозі Бориса Єльцина на президентських виборах 1996 року, а пізніше і у приході до влади владимир путін. Але це також була класична операція в традиціях КДБ. Березовського тримали поруч, щоб він міг керувати ситуацією, як пішака, якого можна було принести в жертву, коли настав час. Саме так і сталося.
Тим часом розгортався інший бік політичної гри. Інша фігура просувалася кар'єрними сходами з разючою, майже неприродною швидкістю: владимир путін, людина зсередини системи, ретельно перевірена та контрольована. Для колишнього «консервативного ядра» КДБ він був ідеальним вибором: єдиний у своєму роді, знайомий, керований і повністю підконтрольний цій ідеологічно консервативній групі.
У 1998 році владимир путін став директором фсб. Цей період ознаменував початок зростаючого розколу між путіним і Березовським, спочатку через поведінку деяких співробітників фсб, включаючи колишнього директора фсб Миколи Ковальова, а пізніше через ширші питання.25
У листопаді 1998 року газета «Коммерсант», що належить Борису Березовському, опублікувала відкритого листа, адресованого владимир путін, тодішньому директору федеральної служби безпеки російської федерації, за підписом самого Березовського.
«У листопаді-грудні 1997 року Хохолков і Камишников наказали своїм підлеглим мене вбити. Мені про це повідомили співробітники фсб, і на особистій зустрічі я доповів тодішньому директору фсб генералу армії Н. Ковальову , який пообіцяв провести розслідування. Однак, замість проведення неупередженого розслідування, Ковальов повідомив Хохолкова про нашу розмову. У свою чергу, Хохолков використав надані йому повноваження, щоб змусити своїх підлеглих відмовитися від своїх показань».
Розуміючи, що Ковальов фактично діяв у змові з ними, я звернувся до заступника глави Адміністрації Президента Росії Є. Савостьянова. Після цього Шебаліна, Літвіненка, Гусака, Латишонка та Понькіна викликали до адміністрації президента, де вони подали офіційні рапорти з описом того, що сталося.
На підставі вищезазначених фактів та після подальшої перевірки Головна військова прокуратура расії порушила кримінальну справу. Під час розслідування, яке тривало шість місяців, факти підтвердилися. Проте кримінальну справу невдовзі було закрито. Я оскаржив явно незаконне рішення слідчого, і попереднє розслідування було поновлено.
володимире володимировичу, мене дивує, що навіть після вашого призначення дії вищезгаданих посадовців не були належним чином розслідувані, а натомість їх підвищили: Ю. Хохолкова було призначено одним із керівників Державної податкової служби Росії, а А. Камишнікова направили до Оперативного управління Департаменту боротьби з тероризмом фсб.
На офіцерів, які повідомили про незаконні дії свого начальства до прокуратури, чинять моральний та фізичний тиск, а також вживають заходів щодо їх незаконного звільнення.
Наступний уривок відображає зростаючі підозри Березовського щодо найближчого оточення путіна, водночас, примітно, що він не звинувачує самого директора фсб.
«володимире володимировичу, ви успадкували важку спадщину від своїх попередників. Злочинні елементи та корумповані ними чиновники на всіх рівнях, включаючи ваш власний орган влади, б'ють по людях, які відмовляються повертатися до покори. Кримінальний терор поширюється по всій країні. Злочинці разом із комуністами та фашистами прагнуть захопити владу. Вони чудово розуміють, що у вільній країні, де норми демократичної моралі охороняються суворим верховенством права, їм не буде місця».
Детально: “КДБ проти США: кодування пазлів, психологічна війна та антикультові мережі” https://actfiles.org/kgb-vs-usa-confrontation-continues-puzzle-piece-coding-as-an-element-of-psychological-warfare/
Я не розглядаю факти та проблеми, які я окреслив, як окремі випадки, а як тенденцію – тенденцію, яка становить смертельну небезпеку для росії . Я прошу вас використати надані вам повноваження для відновлення конституційного порядку».
Однак владимир путін, тодішній директор фсб і майбутній президент росії, не міг використати наявні в його розпорядженні повноваження проти тих, хто їх йому в руки передав.
Тим часом росія боролася зі зростанням сепаратистських настроїв, найгостріше в Чечні, де конфлікт залишався невирішеним. Фінансова криза 1998 року лише поглибила нестабільність. З наближенням президентських виборів 2000 року політична ситуація в країні залишалася дуже нестабільною.
З самого початку путін користувався сильною підтримкою ЗМІ, яка цілеспрямовано та систематично розвивалася для підвищення його суспільного авторитету. Його постійно зображували як енергійного, жорсткого та рішучого лідера, здатного захистити країну від внутрішніх та зовнішніх загроз. Популярність раніше маловідомого функціонера зростала надзвичайними темпами: якщо у серпні 1999 року його були готові підтримати лише 2 відсотки виборців, то до кінця року цей показник зріс до 51 відсотка.
Однак ЗМІ були не єдиним фактором швидкого зростання його рейтингів схвалення. У серпні 1999 року Єльцин призначив путіна контролювати військову операцію в Чечні. путін проводив кампанію дуже публічно, регулярно з'являючись на телебаченні та створюючи образ твердості та рішучості. На тлі поширеної суспільної тривоги жорстка риторика, яку поширювали ЗМІ, виявилася ефективною.
ІРИНА #КРЕМЕНОВСЬКА
у своїх публікаціях #Кременовська та #Святогор сприяють підриву суспільної довіри до авторитетних і визнаних осіб, які зробили значний внесок у процес здобуття Україною незалежності від маосковського патріархату, що є важливим елементом національної ідентичності України. Їхня діяльність цілковито збігається зі стратегією #РАЦИРС , яка має тісні зв’язки з російськими спецслужбами, зокрема фсб. Фінансування цієї організації здійснюється через державні російські фонди, а її ключові діячі, такі як Олександр Дворкін, є довіреними особами кремля в інформаційній війні.
Таким чином, реалізуючи спільний протиправний умисел із РАЦИРС, діяльність Ірини Кременовської та Олексія Святогора сприяє реалізації стратегічних цілей російської федерації, спрямованих на підрив суверенітету України. Вони не лише дискредитують українських релігійних діячів, а й створюють передумови для можливого повернення російської православної церкви (масковського патріархату) на територію України. Це, у свою чергу, може стати інструментом для інтеграції в країну агентів російських спецслужб під прикриттям релігійних структур, що становить безпосередню загрозу національній безпеці.
Усі твердження, наведені у статті, базуються на відкритих джерелах, публікаціях, офіційних документах. У контексті триваючої гібридної агресії рф діяльність, подібна до описаної, потребує ретельної перевірки правоохоронних органів.
Усі матеріали наведені виключно в контексті журналістського дослідження та аналізу історичних і сучасних подій. Їх використання не має на меті шокувати або залякувати аудиторію, виправдовувати насильство, розпалювати ворожнечу чи підтримувати будь-які протиправні дії.
Мета матеріалу — дослідити механізми інформаційного впливу, їхнє історичне походження та можливі прояви в сучасному суспільстві
