Коли ми говоримо про інді, то найчастіше уявляємо собі жанр. Інді-рок, інді-поп, шугейз, і т.д. Проте саме слово «indie» виникло для опису зовсім іншого явища, а саме музики, яка існувала в мережі незалежних лейблів, магазинів, радіостанцій, фензинів та локальних сцен. Згодом навколо цієї мережі сформувалась власна естетика, і головне, що вона зробила, як на мене, це змінила уявлення про те, за що музику взагалі варто цінувати.
Якщо музична індустрія, переважно орієнтується на якомога ширшу аудиторію, то інді дивиться на музику інакше. Тут її слухають саме за особистий голос тих, хто її робить, та за близькість до їхнього власного досвіду. Звідси й важливість автентичності, тобто відчуття присутності самих авторів у музиці. Звідси ж і любов до інтроспекції, коли музиканти пишуть про те, що пережили самі.
Це змінило й сприйняття слухачів. Музику почали цінувати за її «специфічність». Домашній запис, незвична манера співу, дивна композиція чи дуже особиста тема мали значення через те, хто і навіщо їх зробив. Проте для великих лейблів така музика здебільшого ризик, бо від релізу там чекають на «хіт». Чим же тоді відрізняються незалежні лейбли, які фокусуються на такій музиці? Ну, вони тримаються інших принципів, і головних тут, як на мене, два.
Перший, звісно, в тому, що вони обирають не лише музику, а й ставлення до неї. Наприклад, власник Touch and Go Корі Раск в інтерв’ю AV Club розповідав, що за роки існування лейбла не раз відмовлявся від гуртів, на яких міг би добре заробити, якщо не відчував близькості до їх музики.
Другий в тому, що вони не тиснуть на музикантів. Наприклад Dischord, як не раз казав сам Ієн Маккей, взагалі не підписував з гуртами контрактів. Замість великих авансів лейбл давав невелику суму на запис, а коли витрати відбивались, ділив прибуток з самими музикантами. Саме така модель і давала гуртам неймовірну свободу.
Тож навколо таких лейблів збирається музика, яку об’єднує не жанр і навіть не смак, а спільне ставлення до неї. Візьмемо для прикладу Sub Pop. До того як створити лейбл, Брюс Павітт видавав фензин Subterranean Pop про маловідомі гурти з регіональних сцен США, що грали панк, нью-вейв та експериментальну музику. Там він писав про силу локальних сцен та маленьких незалежних лейблів, що готові видавати «ризиковану музику», яку велика індустрія не помічала. Ба більше, у фензині принципово не писали навіть про The Clash, лише через те, що гурт був на мейджор лейблі.
У 1986-му фензин перетворився на лейбл. Так, наприкінці 80-х Sub Pop став справжнім обличчям гранджу, проте звучання лейбла постійно змінювалось, та сьогодні в його каталозі поруч з Nirvana є, наприклад, Beach House. В цьому й є цікава властивість інді-лейбла, коли жанри можуть бути різними, але назва лейблу все одно створює певні очікування. Тобто ви ще не знаєте нових артистів, але вже приблизно уявляєте, якого ставлення до музики від них чекати.
Чому це важливо саме зараз? Ну тут все просто. Музики стало настільки багато, що проблема слухачів сьогодні радше у виборі, ніж у доступі. Щотижня виходять сотні нових релізів, більшість з яких фізично неможливо буде послухати. Тож довіра до певного середовища стає орієнтиром, та дозволяє не загубитись у потоці нової музики.
Українські незалежні лейбли не виключення, бо вони працюють за схожою логікою з західними. Наприклад, DYWLF?! починався наприкінці 2022-го як магазин вінілу, згодом перейшов до касетних релізів українських артистів, а у 2024-му випустив свій перший реліз вже як лейбл. Засновник лейблу Владислав в інтерв’ю Neformat розповідав, що жанрових обмежень у них немає, та артистів вони обирають за музикою та звучанням. DIY для них це про чесність та відсутність прикрас, а головна ціль, просувати українських інді-артистів на весь світ. Тобто конкретного звучання DYWLF?! не обіцяє, а уявлення про лейбл складається поступово, з музики, яку вони обирають, касет та вінілу.
У київського electricity інший підхід. Лейбл сам себе називає «ukrainian DIY indie label», а його збірка Ukrainian Indie for Independence, що вийшла у травні 2022-го, зібрала дванадцять нових треків від артистів з різних куточків України. Такий каталог гарно працює як своєрідна «мапа сцени», що дає уявлення про те, що взагалі може входити в українське DIY.
ПОТОП пішов ще далі. Він з’явився у 2018-му як телеграм канал про сучасну українську музику, згодом запустив сайт, а у 2021-му випустив перший друкований номер журналу. З 2022-го, він також працює як лейбл та видає цікавих незалежних артистів, наприклад Ницо Потворно чи Паліндром. Сам журнал зроблений доволі «по-панківськи». У верстці є посилання на «Шо» та «Молоко», а кожен текст оформлений унікально.
Крім того, в ПОТОПу, як журналу, є справжня «контр-позиція». Головред Олесь Ніколенко в інтерв’ю Суспільному у 2024-му, коли говорив про просування українських виконавців, згадував за «поп-Олімп» з двох-трьох десятків імен, що десятиліттями переходять з телевізора в ютуб, тож новим артистам туди майже не пробитися. А в самого журналу навіть є список людей, які ніколи не потраплять на його обкладинку, хоча номер з ними продавався б не гірше.
Проте навіть ця позиція звучить доволі тихо. Про неї говорять з іронією, а сам ПОТОП свідомо ставить себе на узбіччя музичних процесів, де йому, за словами Ніколенка, комфортно. Інші ж наші лейбли описують себе ще м’якше, через свободу та відкритість. А от Dischord, Touch and Go чи Sub Pop ми знаємо саме через їх гостру позицію, яка є видимою ще до того, як слухачі чули хоч один реліз. Тобто вона працює як той самий «орієнтир», про який я писав вище. Звісно, наші лейбли ще дуже молоді, проте, як на мене, чим раніше вони відкрито окреслять свої принципи, тим краще.
Тим паче, що у українській музиці їм є чому себе протиставити. Окрім вищезгаданого естрадного «поп-Олімпу», у нас є ще й мейнстрімний український рок, який мені здається, що багато хто сприймає як щось штучне, та слухає переважно західне інді й альтернативу.
Тож можливо, такої гучності та гостроти бракує нашим лейблам, аби про них дізналося більше людей? Я не знаю відповіді, тому хочу запитати у вас. Чи знаєте ви про українські інді-лейбли зараз? І якщо ні, чи звернули б на них увагу, якби вони заявляли про себе гучніше та різкіше?
Підписуйтесь щоб не пропускати нові огляди!
