Я довго не наважувався написати, але, мабуть, вже не можу мовчати.

Я не розумію, чому так боляче. Чому мені огидно перебувати з людиною, яку я кохав, і водночас так тягне до неї. Чому я завжди можу принижуватися заради її уваги, заради того, щоб вона сказала, що кохає мене, що я їй потрібен, що я для неї найближча людина. Навіщо я це випрошую?

Життя — це бумеранг, який завжди повертається прямо в лоба. І тільки зараз я це зрозумів.

Чому люди такі жорстокі? Чому я ніколи не відчував те, що називають коханням? Я відчував тільки біль. З людьми, з якими я планував майбутнє, вони робили мені тільки боляче. Зараз дівчина, якій я майже довірився, насправді після того, як ми розійшлися, вже нормально гуляє

А що таке кохання, я так і не зрозумів. Людина, яку я кохав, стільки давала мені шансів, що я так безглуздо їх втратив, і вона рахує, бачить мене як ворога. Може, діло в мені. Я навчився з цією людиною багато чого і побачив, що кохання не як в голлівудських фільмах, майже

Я хочу до неї. Хочу повернути все назад, хочу бачити її закоханий погляд, знову відчувати дотик її рук і присутність. Але між нами будуть кілометри... Якби можна було щось змінити, повернути її – я би віддав усе.

?

?