“Ой минула вже зима
Снігу, льоду вже нема”
З давніх давен на початку березня люди, стомлені зимою, закликали весну повернутись та зігріти, розбудити землю. Провісниками весни наші предки вважали пташок, тих що навесні повертаються додому, тих що починають голосно співати. вважалось що своїм співом вони здатні поквапити Красуню-Весну, прискорити її повернення. На честь одного з провісників весни і свято назвали - Жайворонки. Господині випікали булочки у вигляді пташки, а діти бігли на вулицю та якомога вище підкидали булочки-жайворонки, щоб показати Весні що пташки вже тут і їй час повертатись на Україну. Дітлашня розучувала та голосно співала закличні пісні-веснянки, у яких оспівувалась весняна природа, возвеличувалась Весна та її провісники. Також це свято називалось Сорочини, мабуть через те що вважалось що оцю пору повертається додому 40 перелітних птахів.
Чому наші предки закликали весну? Не в змозі пояснити закономірності зміни пір року, вони боялися, що зима може залишитися назавжди. Для того, щоб унеможливити це, прикликали весну різними магічними діями та формулами — обрядами, жертвопринесеннями, молитвами (піснями-заклинаннями). З цього випливає, що весна в уяві давніх вважалася живою істотою, і до неї відповідним чином слід звертатися. Зверталися до неї за допомогою ігор та веснянок. У традиційних іграх - “Король”, “Воротар”, “Володар”, “Шум”, “Жучок”, “Ягілочка”, “Мости”, “Вербовая дощечка” - саме у ігровій формі зображається прихід весни та природні явища, тому приходу супутні: ламання кригових мостів, відімкнення небесних воріт, суперечка тепла і холоду. А "Жучок" прямим чином зображає прихід Весни у образі маленької дівчинки по мосту, у данному випадку - мосту, складеному руками людей.
“Благослови, мати,
Весну закликати!
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимонька в візочку,
Літечко в човничку.”
Веснянки необхідно було кричати якомога голосніше, щоб заклик було почуто, з характерним гуканням, яке неслось просторами, нагадуючи спів пташок, які повернулись з Вирію. Саме звідти повертається Весна разом з птахами за уявленням наших предків. Саме птахи несуть її на своїх крилах, звідси також походить традиція випікання з тіста пташок-жайворонків. Їх роздавали дітям, вони бігали з ними, саджали на гілки дерев, натикали на палички і піднімали вгору, а ввечері - з'їдали. Чому саме жайворонків? Жайворон прилітає одним з перших і дуже проникливо співає свої трелі з переливами.
“Ой ти жайворонку, ранняя пташино,
Ой чого ти так рано з виру вилітаєш?
Ще ж на горах на верхах білі сніги лежать,
Ще ж на ріках та в ярах сиві криги стоять?
А я тії сніги крилечками розжену,
Крилечками розжену, ще й ніжками потопчу…”
Стежачи за польотом жайворонків, селяни ворожили на врожай: якщо птахи летять високо над землею, то це вони «до Бога летять молитися», — буде врожай на збіжжя. Якщо ж низько — то це вони «загубили ціп по дорозі», — отже, нічого буде молотити.
В Україні мешкає і інша провісниця весни - жовтогруда пташка вівсянка. Навесні, коли самець починає загравати з самицею, він розпускає віялом хвіст і ,тремтячи крилами, починає стрибати навколо дами серця, намагаючись виставити напоказ своє яскраве жовте горлечко. За таку поведінку самця вівсянок прозвали "Ярилиниою пташкою" на честь слов'янського бога весни - Ярила, прихід якого супроводжується буйним розквітом природи навесні.
