АГРЕСІЯ АБІССИНСЬКИХ КОТІВ: ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ

Автор: Єгорова В.Р.

Instagram: @kotofelinolog

Агресія у котів – явище дуже поширене та поділяється на такі види як:

-         Переадресована агресія (під час зовнішнього негативного впливу тварина шукає причину тривожності в людині/тварини поруч);

-         Ігрова агресія ( виникає під час дефіциту ігор, а отже незадоволенні базової потреби в полюванні);

-         Територіальна агресія;

-         Агресія в результаті недостатньої соціалізації:

-         Агресія страху;

-         Агресія болю;

-         Агресія хижака;

-         Внутрішньовидова агресія (агресія між тваринами одного виду);

-         Міжвидова агресія (агресія між котами та іншими тваринами);

-         Материнська агресія;

-         Агресія роздратування;

-         Агресія направлена на себе (селфхарм).

З кожною з вищенаведеною агресією можна працювати (за винятком материнської агресії), проте є певний вид агресії, робота з якою вимагає більше зусиль. Ідіопатична агресія – це тип агресії, який часто діагностується, коли агресивна поведінка не є пов’язана з хворобою, або наявною на те причиною. В останній час серед представників абіссинської породи цей вид агресії почав зустрічатись частіше.

Дослідження проводилось серед чотирьох кастрованих котів віком від 1го до 3х років, серед них були 3 самки та 1 самець. Всі тварини мали однакову симптоматику - безпричинна агресія спрямована на людей. Вперше агресивну поведінку  майже кожної тварини викликав гучний звук, надалі тригером стали різкі запахи.

Кіт Кекс , вік – 2 роки та 7 місяців. Вперше напад відбувся у віці 2х років. Причиною став звук відкриття пластмасового лотку та різкий запах риби. Після першого випадку напади стали систематичні. Передумовами до нападу були розширені зіниці та стривожений стан тварини. Агресію викликали різкі запахи, звуки та дії, які кіт не міг передбачити. Після нападу тварині потребувався час на самоті, щоб прийти до тями, після чого він знову проявляв звичайні риси характеру.

Під час роботи з Кексом на іншій території проявів агресії до людей зафіксовано не було. Реакція на тригери була пропрацьована на протязі 14 днів, після чого кіт почав ігнорувати звуки, які раніше викликали агресію. Повернувшись додому, стан тварини був задовільний на протязі двох тижнів, після чого напад знову повторився. Причиною чого став різкий запах вологого корму.

Кішка Аурі, 5 років. Почала проявляти агресію після 1го року, тригером стають різкі запахи з лотку та ванної кімнати, або гучні звуки. Агресію спрямовує виключно до людей.

Кішка Грейс, вік - півтора роки. Перший напад відбувся у віці 1,2 роки, спровокований різким запахом лимону та імбирю. Другий напад відбувся через короткий термін спровокований різким звуком з відео. Причиною третього прояву агресії також став різкий запах.

Кішка Лола, вік - 3 роки. В приблизно 1 рік стався перший приступ агресії після того, як кішка можливо злякалась чогось на балконі. Надалі напади стали частішими та не мали вагомої на це причини. На протязі двох років кішку вдалось ввести в ремісію.

Подібних випадків стає дедалі більше. Спільними рисами є те, що тварини починають проявляти агресію після року і точну причину такої поведінки визначити неможливо. Отже, підсумовуючи можна виділити певні тригери, які провокують агресію абіссинських котів:

1.     Гучні звуки провокують прояв агресії. Це дуже схоже на «переадресовану» агресію, проте в цьому випадку спровокувати напад може навіть гучний вдих, або звуки води по трубах.

2.      Різкий запах – другий вагомий тригер. Завдяки великій кількості запахових рецепторів і якобсоновому органу, коти здатні аналізувати запахи навколишнього середовища, визначати їжу, реагувати на емоції інших тварин та орієнтуватися в своєму просторі. Запахи також допомагають їм спілкуватися і позначати свою територію, а отже запах, до якого вони не звикли може викликати нерозуміння і як показує практика – агресію.

3.     Несподіваність – основний тригер до прояву агресії. Для тварин, які мають безпідставну агресію все, до чого вони не звикли, може викликати агресивний напад.

Проводячи даний аналіз, було виявлено що вагома частина досліджуваних котів була з одного розплідника від одного заводчика, яка в своєму племінному поголів’ї має агресивну кішку, проте відсутність родовіду унеможливлює визначення конкретної тварини від якої можлива спадковість такої агресивної поведінки. Дослідження Тарнера Д. С., Фівера Дж., Менделя М., Бейтсона П. «Варіації в поведінці домашніх котів щодо людей: батьківський ефект» вказують, що агресивна поведінка котів може залежити  від батьків, тобто передаватись по спадковості, тому дуже важливо брати в розведення тільки тих тварин, які мають стабільну психіку та відслідковувати психотип кошенят в подальшому [2,3].

Ідіопатична агресія абіссинських котів не лікується повністю, проте можна ввести дану тварину в ремісію. Основними етапами лікування є:

1.     Для котів з таким діагнозом важливий точний режим дня, який включає конкретний час на прийом їжі, гри та сну . Для тварин важлива систематичність та прогнозованість кожної дії та процесу.

2.     Кожна дія людини по відношенню до кота має бути очікувана. Не можна чіпати, або брати на руки тварину, яка до цього не готова. Взаємодія з твариною має відбуватись тільки після того, як людина впевниться, що знаходиться в полі зору кота.

3.     Забезпечення котячого простору є важливим елементом для зниження стресу і як результату прояву агресії кота. Потрібно запобігати місць (вузькі коридори, ванна кімната та інші), які не мають «шляхів відходу» для тварини. В подібних локаціях  вона може відчувати себе замкненою, що провокує агресивну поведінку. Для кота важливо мати можливість швидко знайти укриття або втекти в разі небезпеки. Тому необхідно забезпечити доступ до просторих, відкритих ділянок, де тварина може вільно рухатися і почуватися в безпеці. Крім того, важливо створити середовище з достатньою кількістю вертикальних поверхонь, таких як полиці чи дерева для котів, де кіт може піднятися вище і спостерігати за оточенням, що також допомагає знизити рівень стресу.

4.     Будь-яке спілкування з людиною має відбуватись тільки по бажанню кота. Через мірна увага до тварини може спровокувати агресію.

5.     Використання заспокійливих препаратів має відбуватись на постійній основі, але тільки після консультації з ветеринарним лікарем.

6.     У випадку нападу кота, тварину потрібно ізолювати в закриту кімнату та дати час заспокоїтись. Не можна кричати чи сварити кішку, оскільки важливо розуміти, що подібний стан самою твариною не контролюється.

7.     Тварину не можна перезбуджувати. Гра з котом має бути спокійна та мати логічне завершення, прогулянки на вулиці краще припинити, будь-які зовнішні дії, які людина не може контролювати потрібно виключити.

8.     У випадку, коли відбуваються події, які не можна припинити (звук води по трубах, звуки ремонту сусідів, або інші фактори, які можуть викликати стрес в кота) краще не знаходитись поруч з твариною

Отже, дотримуючись цих правил можна ввести кота в ремісію та суттєво знизити кількість нападів.

Висновки. Агресія абіссинських котів, попри їх природну схильність до дружелюбності, останнім часом стає все більш поширеним явищем, що викликає занепокоєння серед власників та фелінологів. Причини такої поведінки можуть бути різноманітними, включаючи стресові ситуації, несподівані звуки та запахи, а також недоліки в соціалізації. Зокрема, агресія може проявлятись у вигляді переадресованих атак, які коти спрямовують на людей після пережитого стресу або незадоволення своїх базових потреб, таких як потреба в полюванні чи спілкуванні. Ідіопатична агресія, коли поведінка кота не має очевидної зовнішньої причини, також все частіше виявляється серед цієї породи. Виявлені тригери, такі як гучні звуки, різкі запахи та несподіваність, можуть провокувати агресію навіть у дорослих котів, що раніше не демонстрували подібної поведінки. Водночас, правильний підхід до виховання та лікування, який включає стабільний режим, уважне ставлення до тварини та створення безпечного середовища, може допомогти ввести тварину в стан ремісії та значно знизити прояви агресії. Підхід до вирішення цієї проблеми потребує комплексного врахування індивідуальних особливостей кожної тварини та уважного ставлення до факторів, що сприяють стресу.