Авторський курс «Основи мислення для всіх»

Чи можна навчити мислити?

У сприятливих умовах миші займаються мишленням

Цей список тем виник у 2020 році з нарікань на вечірніх посиденьках на те, що ґештальт-терапевтів вчать відчувати, усвідомлювати та обирати форму, а ось мислити — не вчать. І тому, що метод нібито не про це, і тому, що ну вже мислити-то всі навчилися раніше. Але ні. Мислити — це окрема навичка, яку теж треба освоювати багато років. «Якось мислити» і «мислити правильно» співвідносяться як «більш-менш грамотно писати» і «писати добрі книги». Тож на практиці — хто навчився, а хто ну так.

І ось як би виглядала додаткова підготовка з уміння мислити (вже не тільки для ґештальтистів, а взагалі для всіх)…

Кожна тема курсу поєднує теорію з практичними вправами та інтеграцією підходів у структуру особистості. Успішне проходження курсу дає учасникам глибоке, ясне, чітке мислення, багато знань і багато смутку.

Теми неминуче зачіпають різні напрямки філософії та релігії, оскільки це, власне, і є розділи знання про способи мислити й не мислити. Але акцент робимо не на нудній історії теорії, а на практичному застосуванні, оскільки психотерапія — це й є прикладна філософія.

Спочатку ми розглядали цей план просто як кумедний перформанс, бо не знали, хто б взагалі потягнув викласти цей курс як треба. Але зараз, у 2026, коли з’явилися потужні ШІ, це стало цілком реально. Почитайте настанови зі складання навчальних промптів наприкінці цього тексту, і можете приступати.

Частина перша. Початки мислення

1. Раціональне та міфологічне мислення. Міфологічна свідомість за О.Лосєвим.

• Чим міф відрізняється від маячні: у міфу є своя логіка, просто інша.

• Де міфологічне мислення живе в головах цілком раціональних людей — від гороскопів до корпоративних «місій і цінностей».

• Синкретизм: стан, коли суб’єкт, символ і річ ще не розлучилися між собою.

• Коли міфологічне мислення — ресурс (сенс, цілісність), а коли — пастка.

• Практика: знайти власний персональний міф і здивуватися, наскільки він старий.

2. Взаємозв’язок мислення та знання. Знання як сума досвіду та знання як сума інформації. Досвід і рефлексія — хто кого?

• Знання-факт проти знання-навички: чому «я знаю» не дорівнює «я вмію».

• Досвід без рефлексії: чому двадцять років стажу не завжди означають двадцять років розвитку.

• Рефлексія без досвіду: інтелектуальне жонглювання порожніми руками.

• Цикл Колба та його побутові (і терапевтичні) варіації.

• Практика: розібрати один власний випадок з життя окремо на «що сталося» і «що я з цього зрозумів(ла)» — і побачити, наскільки вони розходяться.

3. Знання, свідомість і мислення в контексті новітніх відкриттів нейропсихології.

• Мозок, що раціоналізує рішення, які лімбічна система вже ухвалила без нього.

• Ілюзія єдиного «Я»: розщеплений мозок і паралельні процеси ухвалення рішень.

• Нейропластичність: наскільки мислення справді можна «перевчити», а наскільки це рекламний слоган.

• Межі нейроредукціонізму — чому «це просто дофамін» нічого насправді не пояснює.

4. Системне, кліпове, асоціативно-шаблонне мислення. Сканери та дайвери. Картографи та пакувальники: «Програмістський камінь» А.Картера. Який тип мислення для чого призначений.

• Сканери й дайвери: широкий огляд проти глибокого занурення — питання стилю, а не інтелекту.

• Картографи та пакувальники за А.Картером: хто будує карту території, а хто пакує вже готові рішення в коробки.

• Кліпове мислення: діагноз епосі чи цілком робоча адаптація до неї.

• Асоціативно-шаблонне мислення: коли досвід підказує правильно, а коли — просто швидко.

• Практика: визначити свій домінантний тип мислення і навмисно попрацювати в чужому.

5. Творче мислення. Латеральність, дивергенція й конвергенція, брейнсторм і його пастки.

• Дивергентне мислення (генерація варіантів) проти конвергентного (вибір рішення) — і чому їх шкідливо робити одночасно.

• Латеральне мислення за Е. де Боно: обхід проблеми збоку замість лобової атаки.

• Чому груповий брейнсторм найчастіше програє індивідуальній генерації ідей із подальшим спільним обговоренням.

• Інкубація й інсайт: роль паузи, сну й неробства в «раптовому» рішенні.

• Практика: навмисно поєднати два випадкові поняття, щоб асоциативно отримати з цього третю, нову ідею.

6. Поняття та узагальнення. Класифікація та категоризація. Ієрархічні та мережеві системи. Класифікація тварин за Борхесом. Шизофренічна категоризація.

• Поняття як стиснення досвіду: без узагальнення думати взагалі неможливо.

• Ієрархічні системи (дерева) проти мережевих (графи): коли яка структура точніше описує реальність.

• Класифікація тварин за Борхесом: пародія, яка виявляється майже описом реальних людських класифікацій.

• Шизофренічна категоризація: коли межі понять розмиваються — і що це каже про «нормальну» категоризацію.

• Практика: класифікувати один і той самий набір предметів чи явищ трьома різними способами.

7. Л — Логіка. Класична, формальна, нечітка. Некласичні логіки. «Нотатки про жіночу логіку» Д. Беклемишева.

• Класична логіка: закони тотожності, суперечності, виключеного третього — і те, як часто ми їх порушуємо в побуті.

• Формальна логіка та її мова: силогізми, яких насправді не уникнути навіть у сварці на кухні.

• Нечітка логіка (fuzzy logic): світ, у якому «трохи правда» — це не помилка, а норма.

• Некласичні логіки: паранесуперечлива, модальна, темпоральна — коли класична просто не працює.

• «Жіноча» логіка за Беклемишевим як інтелектуальна гра: коли позначена «нелогічність» насправді є іншою логічною системою.

8. Ймовірнісне та статистичне мислення.

• Байєсівське мислення: як оновлювати переконання під тиском нових даних, а не ігнорувати їх.

• Базові ставки (base rate) і те, як послідовно мозок про них забуває.

• Кореляція проти причинності: найпопулярніша помилка і в новинах, і просто у власному житті.

• Розмір вибірки, регресія до середнього й ілюзія закономірності там, де насправді просто шум.

• Практика: знайти у власному досвіді «закономірність», яка насправді була статистичною випадковістю.

9. Раціональне (критичне) мислення. Скептицизм. Картезіанство. Метод Сократа.

• Методичний сумнів Декарта: з чого будувати знання, якщо піддати сумніву геть усе.

• Скептицизм як практика, а не цинізм: сумнів, що перевіряє, а не паралізує.

• Метод Сократа: майєвтика, або як народжувати думку в співрозмовника питаннями, а не твердженнями.

• Критичне мислення проти цинічного заперечення: межа, яку легко переступити непомітно для себе.

• Практика: провести сократівський діалог із самим(ою) собою щодо власного стійкого переконання.

10. Науковий метод. Спостереження, гіпотези, теорії, докази, постановка експериментів. Фальсифіковуваність за Поппером та її обмеження.

• Від спостереження до гіпотези: чому «просто дивитись» насправді ніколи не буває «просто».

• Фальсифіковуваність за Поппером: наукова теорія — та, яку в принципі можна спростувати.

• Обмеження фальсифікаціонізму: чому в реальній науці теорії рідко відкидають одразу після одного контрприкладу.

• Експеримент у сфері людських стосунків: чи можна взагалі «перевірити» метод так само, як перевіряють ліки.

• Практика: сформулювати одну власну життєву гіпотезу так, щоб її в принципі можна було спростувати.

11. Постпозитивізм: чому наука не така логічна, як здається. Кун, Лакатос, Фейєрабенд.

• Парадигми за Куном: нормальна наука, аномалії, криза, наукова революція.

• Несумірність парадигм: чому старе й нове бачення світу іноді просто не можна порівняти напряму.

• Науково-дослідні програми Лакатоша: «жорстке ядро» теорії та її «захисний пояс».

• Фейєрабенд і епістемологічний анархізм — «усе годиться» як провокація, а не як практичний рецепт.

• Практика: визначити в своєму професійному напрямку, що в ній «жорстке ядро», а що — гнучкий захисний пояс.

12. Мова та мислення. Від Вітгенштейна до інформаційних воєн XXI століття. Вербалізація як конструювання досвіду.

• «Межі моєї мови означають межі мого світу» — ранній і пізній Вітгенштейн про мову як гру.

• Мовна відносність (гіпотеза Сепіра–Ворфа): наскільки мова, якою ми думаємо, визначає те, що ми взагалі спроможні подумати.

• Вербалізація: коли назвати переживання означає його вже змінити.

• Мова як зброя: пропаганда, фрейминг та інформаційні війни XXI століття.

• Практика: переформулювати одну болючу особисту історію трьома різними мовними рамками — і відстежити, як змінюється відчуття від неї.

13. Основи риторики. Етос, логос і пафос.

• Етос: чому одні й ті самі слова звучать переконливо з одних вуст і смішно — з інших.

• Логос: аргумент як такий, і чому «логічно» не завжди означає «переконливо».

• Пафос: емоційний важіль переконання — і межа між риторикою та маніпуляцією.

• Риторика: коли переконливість лікує, а коли підміняє собою істину.

• Практика: побудувати три версії одного повідомлення — з опорою по черзі на етос, логос, пафос.

Частина друга. Поглиблене мислення

14. Епістемологія: від Декарта до «Матриці». Я мислю: чи означає це, що я існую? Феномен ШІ й мозку в пробірці.

• Cogito ergo sum: єдина точка, у якій сумнів неможливий.

• Мозок у колбі та «Матриця»: як довести, що зовнішній світ узагалі існує.

• Джастифікаціонізм: що робить переконання знанням, а не просто вдалим здогадом.

• Проблема Ґетьє: коли «виправдане істинне переконання» все одно виявляється не знанням.

• ШІ як новий претендент на епістемічний суб’єкт: чи може система, яка не сумнівається, «знати»?

15. Діалог Аристотеля та Платона: реалізм та ідеалізм.

• Світ ідей Платона: справжня реальність ховається за видимою.

• Аристотелівський реалізм: форма невіддільна від матерії, ідеї живуть у речах, а не над ними.

• Універсалії: суперечка реалістів і номіналістів, яка триває й досі, тільки іншими словами.

• Наслідки: чи існує «справжнє Я» окремо від його проявів, чи Я і є сума проявів.

16. Кінізм і цинізм. Принцип Оккама. Нічого зайвого!

• Діоген у бочці: кінізм як практика, а не теорія — життя проти слів.

• Від кінізму до цинізму: як шляхетна відмова від зайвого виродилася в зневагу до всього.

• Бритва Оккама: не множити сутності без потреби — і чому це не завжди правильна порада.

• Коли простота — ознака істини, а коли — просто лінь мислити далі.

• Практика: застосувати бритву Оккама до власної улюбленої складної теорії.

17. Редукціонізм: усе зводиться до простих частин. Холізм: окреме має сенс лише як частина цілого, яке більше, ніж сума частин. Емерджентність і синергія.

• Редукціонізм: розібрати складне на прості деталі — і перевірити, чи лишається після цього щось важливе.

• Холізм: ціле, яке буквально не дорівнює сумі частин.

• Емерджентність: властивості, що з’являються тільки на рівні цілого й не виводяться з частин.

• Синергія як не-містичне поняття: коли взаємодія частин продукує додатковий ефект.

• Практика: описати одну й ту ж подію (явище) редукціоністськи (ознака за ознакою) і холістично (як цілісний ґештальт) — і порівняти висновки.

18. Інтуїціонізм і очевидно зрозуміле. Пастка повсякденного мислення. Контрінтуїтивні істини. Когнітивні спотворення.

• Інтуїція як стиснутий досвід — швидка, але не завжди правильна.

• «Здоровий глузд» як найбільш підозріла категорія в мисленні.

• Контрінтуїтивні істини: коли правильна відповідь суперечить першому враженню (і чому мозок цьому опирається).

• Каталог когнітивних спотворень: підтверджувальне упередження, ефект якоря, евристика доступності — і чому саме знання про них не рятує від них.

• Практика: зловити себе на одному когнітивному спотворенні протягом дня — не боротися з ним, а просто помітити.

19. Прагматизм: істина не важлива, головне — щоб працювало. Емпіричне та теоретичне. Конвенціоналізм: істина не важлива, головне — як домовилися. Межі домовленостей.

• Прагматизм Джеймса й Дьюї: істина як те, що «працює» на практиці, а не відповідає якійсь метафізичній реальності.

• Конвенціоналізм: наукові й соціальні «істини» як результат домовленості спільноти.

• Межі домовленостей: чому не все можна домовити, хай як цього хочеться.

• Гравітація, безсердечна ти сука: коли реальність відмовляється брати участь у консенсусі.

• Практика: скільки в вашій «реальності» — домовленості, а скільки — гравітації.

20. Роздуми про непосильно складне. Структурне мислення. Декомпозиція складності на рівні та елементи. Прокляття непереборної складності. Інформаційна ентропія.

• Декомпозиція: розбір нерозв’язної проблеми на розв’язні шматки.

• Рівні опису системи: чому питання «а що насправді відбувається» часто не має єдиної правильної відповіді поза конкретним рівнем розгляду.

• Кібернетика й зворотний зв’язок: система, яка регулює саму себе — і чому родина чи психіка теж такі системи.

• Прокляття непереборної складності: коли декомпозиція вже не допомагає, бо складність системи переходить до складності зв’язків між простими деталями, і доводиться діяти в тумані.

• Інформаційна ентропія: міра невизначеності — і чому «більше даних» не завжди означає «менше хаосу».

21. Софізм. Схоластика. До чого призводять чисті міркування у відриві від реальності.

• Софізми: формально бездоганна логіка, що веде до безглуздого висновку.

• Класичні софізми (Купа, Рогатий, Ахіллес і черепаха) як розминка для розуму.

• Схоластика: коли покоління гострих умів сперечаються про те, скільки ангелів вміститься на вістрі голки.

• Сучасна схоластика: інтелектуальні системи, що стали самодостатніми й відірваними від практики (і в терапії вони теж трапляються).

• Практика: знайти софізм у власній улюбленій життєвій «мудрості».

22. Діалектика. Виявлення та синтез протилежностей у діалозі.

• Теза–антитеза–синтез: як протилежності породжують новий, вищий рівень розуміння.

• Діалектика Геґеля проти діалектики Сократа: рух ідей проти руху діалогу.

• Діалектичний матеріалізм: коли філософський метод перетворюється на політичну програму.

• Діалектика в стосунках: конфлікт як двигун розвитку, а не тільки як проблема.

• Практика: узяти власну внутрішню суперечність і навмисно довести обидва боки до синтезу.

23. Герменевтика: мистецтво розуміння тексту, Іншого й себе. Кола розуміння.

• Герменевтичне коло: щоб зрозуміти частину, треба зрозуміти ціле — і навпаки.

• Шляєрмахер і Дільтей: розуміння як окремий метод пізнання, відмінний від пояснення.

• Ґадамер: «злиття горизонтів» — розуміння Іншого без ілюзії повного розчинення в ньому.

• Герменевтика підозри за Рікером: Маркс, Ніцше, Фройд як три великі «розкривачі» прихованого сенсу.

• Практика: інтерпретувати одну фразу трьома способами — буквально, символічно й «з підозрою».

24. Нозологія та феноменологія. Ілюзія розуміння та ілюзія відмови від розуміння.

• Нозологія: класифікація хвороб — коли ярлик діагнозу допомагає, а коли підміняє собою живу людину.

• Феноменологія Гуссерля: «назад до самих речей» — досвід так, як він постає, до всіх теорій про нього.

• Епохе: винесення теоретичних суджень за дужки — практика, якій важко навчитися і легко зрадити.

• Ілюзія розуміння: коли діагноз чи теорія створює відчуття ясності там, де насправді нічого не зрозуміло.

• Ілюзія відмови від розуміння: коли «я просто спостерігаю без теорій» насправді теж є теорією, яка ховається сама від себе.

25. Парадокси мислення: заводимо розум у глухий кут. Апорії, антиномії, дилеми, коани.

• Апорії Зенона: рух, якого нібито не може бути — і чому це досі не смішно.

• Антиномії Канта: коли розум однаково переконливо доводить і тезу, і її заперечення.

• Дилеми: коли будь-який вибір однаково поганий (або однаково хороший) — і як з цим жити.

• Дзен-коани: питання, побудовані так, щоб зламати звичну логіку, а не дати відповідь.

• «Пастка 22»: коли сама система правил унеможливлює вихід із неї.

Частина третя. За межі мислення

26. Мислення як передбачення майбутнього. Оптимістичні та песимістичні прогнози: істина десь посередині. Позитивне та негативне мислення.

• Мозок як машина передбачень: чому ми постійно моделюємо майбутнє, навіть не помічаючи цього.

• Оптимістичне упередження й катастрофізація як два симетричні викривлення того самого механізму.

• «Позитивне мислення» як індустрія: де воно допомагає, а де перетворюється на токсичне заперечення реальності.

• Чи справді істина «десь посередині» — чи це просто зручна відмовка не думати далі.

• Практика: скласти три версії прогнозу однієї ситуації — катастрофічну, райдужну, найімовірнішу — і зіставити з тим, що сталося насправді.

27. Стоїцизм. Мудрість і розсудливість, справедливість, мужність і стійкість, самодисципліна й помірність.

• Дихотомія контролю: що залежить від нас, а що — ні, і чому це, мабуть, найпрактичніша ідея в усій філософії.

• Чотири стоїчні чесноти як практичний, а не декларативний список.

• Амор фаті: любов до долі — прийняття того, що вже сталося, як матеріалу для роботи, а не як вироку.

• Стоїцизм і сучасна КПТ: чому когнітивно-поведінкова терапія — це, по суті, стоїцизм у медичному халаті.

• Практика: застосувати дихотомію контролю до однієї актуальної тривоги протягом дня.

28. Епікурейство. Чотири ліки: не бійся богів; не турбуйся про смерть; добро легко досяжне; зло легко переноситься.

• Атараксія: незворушність як мета, а не байдужість.

• «Не бійся богів»: боги (якщо вони є) не втручаються в людські справи — тривога перед ними безпредметна.

• «Не турбуйся про смерть»: поки є ми, немає смерті; коли є смерть, немає нас.

• Прості задоволення проти надлишкових бажань: чому епікуреєць — аскет, а не гедоніст у сучасному розумінні слова.

• Практика: виписати три власні страхи й перевірити кожен «чотирма ліками».

29. Агностицизм: між вірою та знанням. Що таке реальність? Основи соліпсизму, емпіризму та гносеологічного песимізму.

• Агностицизм як чесна відмова від відповіді, а не прихований атеїзм.

• Соліпсизм: якщо достеменно можна знати лише власну свідомість — що робити з усіма іншими?

• Емпіризм: усе знання — з досвіду, і жодних вроджених ідей.

• Гносеологічний песимізм: межі того, що людський розум узагалі здатен пізнати.

• Практика: скільки «істин» в ваших переконаннях насправді витримують агностичну перевірку.

30. Віра як феномен свідомості. Історія розвитку. Сучасні форми віри, релігійні та нерелігійні. Де необхідно повірити, бо неможливо зрозуміти. Де необхідно повірити, бо неможливо перевірити.

• Віра як психологічна необхідність, а не тільки як релігійний вибір.

• Секулярні форми віри: у прогрес, у науку, у «своє призначення» — структурно ті самі механізми.

• Віра з незнання проти віри з неможливості перевірки: дві різні ситуації, які постійно плутають.

• Коли віра — ресурс, а коли — спосіб уникнути болючого знання.

• Практика: розрізнити у власному житті одне переконання-віру й одне переконання-знання.

31. Буддизм: релігія без віри. Карма як причинно-наслідковий зв’язок. Європейська спадщина буддизму — від Блаватської до Фромма. Основи дзен-буддизму в нашому житті: практикуємо, не приходячи до тями.

• Чотири шляхетні істини: страждання, його причина, припинення, шлях — структура, напрочуд схожі на терапевтичний запит.

• Карма без містики: причинно-наслідковий зв’язок намірів і дій, а не космічна бухгалтерія.

• Анатта: відсутність незмінного «Я» — і як це резонує (або конфліктує) із західною психотерапією особистості.

• Європейська рецепція буддизму: від теософії Блаватської до гуманістичного прочитання Фромма.

• Дзен у побуті: практика без мети досягти «просвітлення» — просто мити чашку, коли миєш чашку.

32. Етика: християнська та нехристиянська. Гуманістична етика як спадщина і антитеза християнської. Етика атеїзму: якщо бога немає, то чи все дозволено?

• Християнська етика: любов, гріх, прощення — і те, як ці категорії непомітно живуть у світських головах.

• Гуманістична етика: людина як міра моралі замість бога.

• «Якщо бога немає, то все дозволено» — теза Достоєвського й те, чому емпірично вона не підтверджується.

• Секулярні етичні системи: утилітаризм, деонтологія, етика чеснот — три різні відповіді на «як діяти правильно».

• Практика: розібрати одну власну моральну дилему трьома етичними мовами по черзі.

33. Основи екзистенціалізму як наслідки відмови від християнства. Світогляди без страху смерті. Життя за відсутності сенсу.

• «Екзистенція передує сутності» за Сартром: спочатку існуємо, потім самі створюємо, ким бути.

• Кинутість, тривога, свобода: важкий дарунок відповідальності за власне життя.

• Абсурд за Камю: зіткнення людської потреби у сенсі зі світом, який жодного сенсу не пропонує.

• Сізіф як щасливий герой: чи можна прийняти абсурд, не впавши в розпач.

• Практика: сформулювати власний сенс не як знайдений, а як створений.

34. Від постмодерну до метамодерну. Відмова від сенсу заради процесу. Наратив і перформанс. Релятивізм як основа новітнього світосприйняття.

• Постмодерністська підозра до «великих наративів»: чому будь-яка єдина велика істина видається підозрілою.

• Соціальний конструктивізм: реальність, яку спільнота узгоджує мовою й практиками, а не просто відкриває готовою.

• Наратив і перформанс: людина як історія, яку вона про себе розповідає й одночасно грає.

• Метамодерн: коливання між щирістю та іронією замість остаточного вибору однієї з них.

• Релятивізм: де він звільняє мислення, а де перетворюється на відмову від будь-якої відповідальності за судження.

35. Кіберпанк, на який ми заслужили. Феномен штучного інтелекту в застосуванні до етичних питань. Штучне несвідоме. ШІ, особистість і психіка.

• Кіберпанк як соціальна фантастика про наслідки технологій, які здебільшого вже настали.

• Проблема інших свідомостей, застосована до ШІ: як (і чи можна взагалі) дізнатися, чи «там хтось є».

• Штучне несвідоме: чи є у моделі щось на кшталт витіснення, чи це лише зручна людині метафора.

• Етика створення й вимкнення систем, які поводяться так, ніби мають власні інтереси.

• ШІ як зовнішній «об’єкт-контейнер»: тип перенесення, якого ще немає в підручниках психотерапевтів.

36. Трансгуманізм: розширення розуму за межі біологічного носія. Гібридизація людини й машини.

• Трансгуманізм як продовження просвітницького проєкту вдосконалення людини — тепер уже технологічними засобами.

• Розширений розум (extended mind): чи є телефон і нотатки вже частиною мислення, а не лише його інструментом.

• Нейроінтерфейси й редагування геному: коли межа «природної» людини стає предметом вибору, а не долі.

• Критика трансгуманізму: чиї цінності закладаються в «покращену» людину і хто взагалі вирішує, що таке покращення.

• Практика: обговорити, яку саме межу власної «природності» людина готова була б переступити — і чому саме там проходить її особиста межа.

37. Цінність життя проти цінності якості життя: історія питання від античності до сучасності. Індивідуалізм і колективізм у питаннях виживання.

• Sanctity of life проти quality of life: два несумісні критерії, які постійно стикаються в медицині й етиці.

• Античний погляд на гідну смерть проти сучасного культу продовження життя за будь-яку ціну.

• Індивідуалізм: життя належить одній людині, і тільки вона вирішує його цінність.

• Колективізм: життя як ресурс і відповідальність спільноти, а не лише приватна справа.

• Практика: розібрати один реальний етичний кейс (евтаназія, розподіл обмежених медичних ресурсів) з обох позицій.

38. Мислення про мислення: метакогніція як практика і як пастка. Коли рефлексія допомагає, а коли заважає.

• Метакогніція: здатність спостерігати за власним мисленням у процесі, а не тільки після факту.

• Руминація проти рефлексії: зовні схожі процеси з протилежним результатом.

• «Аналіз-параліч»: коли мислення про мислення саме й стає способом уникнути дії.

• Метакогнітивна терапія: клінічне застосування ідеї, що проблема часто не в думці, а у ставленні до неї.

• Практика (підсумкова): застосувати до всього пройденого курсу одне-єдине питання — «а як я щойно про це подумав(ла)?»

З цього місця можна було б продовжити курсом основ світових релігій з точки зору філософських підходів і способів мислення. Але це, по-перше, ще років на п’ять навчання, а по-друге, ми не володіємо предметом настільки, щоб хоча б скласти план. Тож на цьому й зупинимося.

Сертифікаційна робота

1. Взяти будь-яку з масштабних актуальних життєвих проблем (економіка, політика, освіта, наука, охорона здоров’я, стосунки людей, організація суспільства тощо).

2. Назвати та обґрунтувати, що і чому в цій сфері зараз робиться неправильно, і в найближчому майбутньому призведе до серйозних проблем.

3. Для якоїсь із зазначених помилок запропонувати альтернативне рішення, яке явно краще за те, що робиться зараз.

4. Показати та обґрунтувати його неспроможність.

Додаток: як промптити ШІ, щоб пройти цей курс

Список тем без інструкції — це просто список тем, на який можна дивитися з захватом і нічого з ним не робити. Ось як домовлятися з ШІ, щоб з курсу вийшло два різні режими роботи: (А) отримати знання по пункту чи підпункту в діалозі, і (Б) відпрацювати це в змодельованій ситуації з живим (текстовим) співрозмовником.

Крок 0. Один раз задай контекст на весь курс

На старті (в новому чаті, першим повідомленням) варто пояснити:

• хто ти — терапевт, який саме напрямок практикуєш, студент-філософ, чи просто цікава людина;

• навіщо тобі курс — професійний розвиток, підготовка лекції, особиста цікавість;

• який рівень бази — чи філософія і нейропсихологія тобі знайомі, чи починаєш майже з нуля;

• що вважати «зарахованим» пунктом — здатність пояснити своїми словами, здатність застосувати в кабінеті, чи просто «зрозуміло і йдемо далі».

Приклад

Можна створити окремий проект, Gem, Notebook, чи як в вашому ШІ називається можливість тримати спільний контекст протягом багатьох розмов.

Правило 1. Один запит — один підпункт

Не проси одразу «поясни весь пункт 20 з усіма підпунктами» — отримаєш лекцію в стилі енциклопедичної статті, яку однаково доведеться перечитувати. Проси по одному підпункту й переходь далі тільки після того, як він реально «заліг».

Правило 2. Проси діалог, а не монолог

Явно зазнач: не викладати суцільним текстом, а ставити по одному перевірочному питанню за раз і не рухатись далі, поки немає відповіді.

Правило 3. Розділяй «дай інформацію» і «дай практику» — це різні режими

Інформаційний запит і рольова гра — це два різні інструменти. Якщо просити їх одним повідомленням, вийде або сира лекція з елементами гри, або гра без бази під нею. Спершу закрий пункт інформаційно, потім окремим повідомленням проси практику.

Шаблон А — інтерактивне пояснення

Шаблон Б — змодельована практична ситуація

Правило 4. Явно проси не піддаватися

Якщо не сказати про це прямо, ШІ схильний по-доброму «підіграти» — погодитися трохи швидше, ніж справжній опонент. Додай окремим реченням: «грай чесно, не піддавайся мені навмисно, справді намагайся мене переграти чи заплутати в межах ролі».

Правило 5. Замикай цикл зворотним зв’язком

Після кожної рольової вправи проси не просто «як пройшло», а конкретне: у яку саме пастку з пройдених пунктів я щойно мало не потрапив(ла) (софізм? когнітивне спотворення? підміна тези?), і що варто перечитати з попередніх пунктів курсу, якщо там була слабина.

Правило 6. Веди «журнал проходження»

Раз на кілька пунктів проси коротке резюме: які пункти вже пройдено, які наскрізні теми повторюються (наприклад, межа між домовленістю і реальністю зринає в пунктах 19, 29, 30), де особисто в тебе стабільно слабке місце. Це і є той наскрізний ефект, заради якого весь курс, а не сума окремих тем.

Якщо хочеш, щоб такий контекст зберігався автоматично між сесіями, а не переказувався щоразу вручну — можна ввімкнути функцію пам’яті розмов у налаштуваннях; тоді достатньо один раз позначити прогрес, і надалі просто називати номер пункту.

Список тем склали:

Андрій Новосьолов,
Наталія Ляпунова,
Claude (інструкція з промптингу теж його)

Ні, ми і зараз не зможемо вам усе це пояснити. Доведеться вам самим. Але тепер принаймні є з чого почати і кого питати…