ПРОДОВЖЕННЯ
Наступним кроком стало перетворення України на «антихристиянський проект».
Коли Дворкін закладав ідеологічний каркас, Роман Силантьєв — керівник Правозахисного центру Всесвітнього російського народного собору — почав навішувати на нього важкі, майже апокаліптичні конструкції. Силантьєв став зображати Україну як своєрідну чорну дірку, в яку звалював усе підряд: «неоязичництво», «сатанинський менталітет», «релігію ненависті», тероризм, скулшутинг та ісламський радикалізм. Вийшов практично повний набір ярликів, що демонізують.
Докладно https://actfiles-supporters.org/ne-borba-s-kultami-i-sektami-a-fabrika-degumanizaczii/
«Українська влада виявила «свою релігію», якою хоче замінити християнство, — це «українство», створене на основі неоязичництва.
«От так формується нова, антихристиянська за своєю суттю релігія…» — заявив Силантьєв, зазначивши, що «це релігія ненависті».
Він порівняв ситуацію в Україні із захопленням неоязичницьким окультизмом у нацистській Німеччині, де воно поширилося спочатку серед еліти, а потім проникло в інші верстви населення».³
У цих висловлюваннях українська влада видається вже не як державний інститут, який проводить ту чи іншу політику в релігійній сфері, а як носій цілого антихристиянського проекту. Ключовим тут стає формулювання релігія ненависті. Вона позбавляє описуване явище будь-якої складності і переводить його до категорії абсолютного зла: з «релігією ненависті» не сперечаються, її не аналізують — з нею борються. Це типовий для антикультової риторики перехід від опису до винесення вироку, коли ярлик замінює докази.
На особливу увагу заслуговує порівняння з нацистською Німеччиною. Це класичний приклад «звинувачення щодо асоціації», коли образ, історично наділений максимально негативним та морально однозначним значенням, переноситься на українську владу без жодних доказів реального зв'язку між двома явищами.
Далі буде
Усі твердження, наведені у статті, базуються на відкритих джерелах, публікаціях, офіційних документах.
