Автор: Ярослав Войденко — автор LIGA.net, студент Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.
Цифрова трансформація охорони здоров'я — це не про електронні картки замість паперових. Це про те, як система ухвалює рішення, як взаємодіють між собою заклади і як виглядає досвід пацієнта від першого звернення до одужання. Різниця принципова: можна оцифрувати всі документи і при цьому не змінити нічого по суті.
Україна вже має цифрову інфраструктуру охорони здоров'я. Наступний етап — не нарощування кількості записів, а інтеграція технологій у реальні медичні процеси. Питання не в тому, скільки даних ми накопичили, а в тому, чи перетворюються вони на практичну цінність для лікаря, пацієнта й системи загалом.
ЕСОЗ: інфраструктура є, питання в якості
Електронна система охорони здоров'я побудована за двокомпонентною моделлю: державна центральна база даних і медичні інформаційні системи, які підключаються до неї відповідно до технічних вимог.
За даними eHealth, на початку 2026 року в системі накопичено понад 5 мільярдів електронних медичних записів. Цифра солідна, але сама по собі вона не є показником ефективності. Можна мати величезний архів і при цьому не мати змоги швидко знайти в ньому потрібне.
Ключовий критерій зрілості — інтероперабельність, тобто здатність різних систем обмінюватися даними й коректно використовувати їх у межах визначених правил доступу. Без цього цифровізація перетворюється на паралельне існування окремих програмних середовищ, які не забезпечують безперервності інформаційного супроводу пацієнта.
Для України це означає потребу в єдиних підходах до структурування медичних даних, технічної сумісності систем і контролю якості інформації. Поки цих підходів немає в повному обсязі, кількість записів зростатиме швидше, ніж користь від них.
ШІ: від експериментів до клінічного застосування
Один із найперспективніших напрямів — використання штучного інтелекту для аналізу медичних даних і підтримки клінічних рішень.
В українському HealthTech уже є приклади практичного застосування. CheckEye використовує алгоритми комп'ютерного зору для аналізу зображень очного дна з метою виявлення ознак діабетичної ретинопатії. Такі рішення мають потенціал для масштабування скринінгових програм, особливо там, де доступ до вузькопрофільної допомоги нерівномірний.
Водночас упровадження ШІ потребує клінічної валідації, оцінювання точності алгоритмів, контролю упередженості та чіткого визначення відповідальності за використання результатів.
Важливо розмежовувати автоматизований аналіз і клінічний діагноз. Алгоритм може бути додатковим інструментом оцінювання, але не повинен підміняти комплексне клінічне рішення. Перспективна модель — не автономізація медицини, а система підтримки лікаря, у якій технології доповнюють професійну компетентність людини, а не заміщують її.
Людський капітал: умова, без якої нічого не працює
Одна з недооцінених проблем цифровізації — готовність медичної спільноти працювати в новому технологічному середовищі.
Інвестиції в програмне забезпечення та обладнання не гарантують результату без відповідних компетентностей користувачів. Цифрова грамотність медичних працівників охоплює не лише вміння працювати з електронними системами. Вона передбачає розуміння принципів роботи з медичними даними, інформаційної безпеки, цифрової комунікації та можливостей алгоритмів штучного інтелекту.
Особливого значення набуває інтеграція цифрової медицини в освітні програми. Майбутній лікар має розуміти не тільки клінічні аспекти своєї спеціальності, а й технологічне середовище, у якому відбуватиметься його професійна діяльність. Це не означає перетворення медиків на програмістів. Йдеться про фахівців, здатних критично оцінювати цифрові інструменти та використовувати їх відповідно до клінічних потреб.
Кібербезпека та довіра до цифрової інфраструктури
Масштабування цифрової медицини неминуче підвищує значення кібербезпеки.
Медична інформація належить до категорії особливо чутливих персональних даних. Її компрометація може мати наслідки не лише для приватності пацієнтів, а й для довіри до медичних установ та безперервності їхньої роботи.
Тому захист цифрової інфраструктури повинен передбачати контроль доступу, належне управління ідентифікацією користувачів, резервування даних, реагування на інциденти та регулярне тестування безпеки.
В умовах повномасштабної війни кіберстійкість медичної системи набуває додаткового стратегічного значення. Цифрова медицина має бути не тільки функціональною, а й здатною працювати в умовах криз, технічних збоїв та зовнішніх загроз.
Український HealthTech: потенціал наступного етапу
Розвиток українського HealthTech демонструє, що цифрова трансформація відбувається не лише на рівні державної інфраструктури.
Приватні технологічні компанії створюють платформи для взаємодії пацієнтів із медичними закладами, цифрові сервіси, інструменти автоматизації та рішення для управління медичними процесами.
Однак для подальшого розвитку галузі важливо перейти від створення окремих цифрових продуктів до формування взаємопов'язаної екосистеми. Це передбачає співпрацю держави, медичних закладів, технологічного бізнесу, наукової спільноти та освітніх установ.
Особливо важливо, щоб розроблення цифрових рішень ґрунтувалося на реальних клінічних сценаріях. Продукт, який не враховує робоче навантаження лікаря, особливості медичної документації та потреби пацієнта, ризикує залишитися технологічно цікавим, але практично обмеженим рішенням.
Від цифровізації до системної трансформації
Подальший розвиток української цифрової медицини має відбуватися за кількома взаємопов'язаними напрямами:
• Інтероперабельність — забезпечення узгодженого обміну медичними даними між інформаційними системами.
• Клінічна інтеграція ШІ — упровадження алгоритмів із належною перевіркою ефективності та безпеки.
• Кіберстійкість — захист медичних даних і безперервності роботи цифрової інфраструктури.
• Цифрові компетентності — системна підготовка медичних працівників до використання нових технологій.
• Орієнтація на користувача — розроблення рішень із залученням лікарів і пацієнтів.
Ефективність цих змін варто оцінювати за конкретними результатами: доступністю медичної допомоги, скороченням адміністративного навантаження, якістю інформаційної взаємодії та безпекою пацієнтів.
Українська медицина вже має цифровий фундамент. Наступне завдання — перетворити його на повноцінну інфраструктуру, яка забезпечує не просто зберігання інформації, а її ефективне використання.
Майбутнє охорони здоров'я визначатиметься не кількістю впроваджених технологій, а здатністю системи інтегрувати їх у клінічну практику. Саме в цьому полягає різниця між формальною цифровізацією та справжньою цифровою трансформацією.
