1
– Я точно можу піти скоріше?
– Звісно, ти вже третій раз питаєш. Заспокойся до закриття тільки пів години, я можу справитися зі своїм магазином сама.
– Ну гаразд тоді до завтра Ань. Хорошого тобі закінчення дня.
– Навзаєм. – за молодою дівчиною закрилися двері, я залишилася одна.
«Цілий день моя мрія наповнена різними людьми, звуками та подіями. Скільки років назад вона була просто малюнком на папері? Ха таке відчуття ніби це було тільки вчора. Озираючись назад, я дійсно зробила багато всього.»
Через пару хвилин на вулиці Львову з книгарні «Крамничка вживаних книжок» вийшла керівниця, закривши свій магазинчик вона пішла по добре освітлюваних вулицях. Навіть не зауваживши як поринула у свої думки.
«Хто б міг подумати що всі мої мрії здійсняться. Треба придумати щось на річницю. Боже я вже рік маю свій власний магазин вауууу, я справді молодець. Хоча було важкувато відкритися в такому ходовому місці. Охххх як же я натерпівся, ніколи в житті більше не буду працювати на не вигідних умовах. Все-таки добре що я обрала це приміщення, а не ту комірку. Навіть не уявляй куди б все вмістила. Точно не забути замовити ще одну шафу для книг, бо на минулій немає місця. Ще має прийти велика посилка з Херсону і Донецьку. Дякую тому хто придумав «ОЛХ», «Крамничка вживаних книжок» б не вижила без нього. А все ж починалося з простого гуртка де ми обмінювалися книгами, хе йому вже скоро п’ять рочків, цікаво що вони вигадають на цей раз. Аааа точно річниця. Так Ань зосередься, питання, що придумати на таку дату ще досі відкрите. Можливо зробити відкриті читання на сходах, так можна і людей зацікавити та трохи грошей зібрати. Нііі треба щось крутіше. Боже шість років назад ти навіть уявити не могла про святкування річниці, а зараз придумати не можеш. Оооо до речі що я робила шість років назад. Пішла на психолога, а це непогано, треба подумати як поєднати. Хочу їсти. Ммммм, а вчитися було дуже важко, але жах як весело. Ооооо треба буде зібратися на днях з групою. Так я знову з’їхала з теми, свято на рік сумлінної праці та важкої роботи з документами.»
– Ой пробачте – ну це треба було врізатися в якогось хлопця.
– Та нічого я також винен. І не страшно вам так просто іти, по темних вулицях самій. – загадково промовив молодик.
– Навіть не задумувалася доки не врізалася в красеня, який навіть не зміг мене з ніг збити. – Аня обдарувала незнайомця посмішкою. – Було приємно, але я піду.
– Я не шуткую. Такій дівчині як ви, небезпечно іти самій. Давайте я… – він навіть не встиг договорити як Аня продовжила свій рух. Хлопець пішов слідом.
– Якщо не перестанеш я зателефоную в поліцію, і я не жартую. – погрозливо промовила дівчина, але молодик не відступив...
– Дзвони, мені немає чого боятися. Я законно слухняний громадянин, не маніяк і не вбивця – «Це погана ідея, але хай вже іде якщо так хоче» – подумала Аня, але запальничку з сумки переставила в кишеню до ключів і канцелярського ножа, який забула викласти.
Сильніше вхопившись за свої знаряддя захисту Аня повернулася до роздумів. «Трясця, а буде образно якщо я загину так. Якщо нападе буду кричати: «нееееетребаааа мені треба річницю відсвяткувати» – трясця це навіть не смішно, жах Ань міняйся. Точно річниця, збив мене, тааааак про що я думала, а точно поєднати психологію і річницю. Якщо подумати, то це крута ідея тільки треба оформити, напишу в чатик хай допомагають. Здається, кросівок натер, ну звісно як тікати, то тільки як підстрелений цвіркун. Знову не туди, я щось сьогодні особливо розгублена, востаннє так було в класі одинадцятому. Коли сон покинув моє життя, страшні часи. Хоооочуууууу їсти, може зайти в магазин. Вже коли буду біля дому зайду. А він ще йде, ми вже пройшли три темні провулки, видно він і правда законно слухняний...»
Дівчина загадково зупинилася, підняла голову до неба і почала щось видивлятися щось. Хлопець обережно підійшов до Ані та почав дивитися в тому ж напрямку.
– На що дивишся?
– В мене є ніж і я зможу ним скористатися. – спокійно промовила дівчина, на що хлопець лиш здивувався.
– То хто з нас більше схожий на вбивцю? І ти не відповіла на моє перше запитання.
– На зірки, не можу придумати захід для свого книжкового магазину. І все ще ти.
Хлопець нічого на це не відповів. «Можливо він не такий вже небезпечний» – подумала Аня, але ніж не відпустила.
– Мені ще в магазин зайти, тому не треба мене під самі двері квартир проводжати, можеш іти своєю дорогою.
– Я і йду. Просто в нас шляхи зійшлися. – незнайомець посміхнувся не відводячи очей від неба – зараз повертати буду.
– «Крамниця вживаних книжок» 1 серпня – промовила Аня, і рушила з місця в напрямку магазину якій був далі по вулиці.
Хлопець залишився стояти дивлячись дівчині в слід. Коли Аня вийшла, то красеня незнайомця вже не було видно.
Діставшись на решті до дому Аня зрозуміла декілька істин: 1 канцелярський ніж в кишені хороший засіб безпеки; 2 мати з собою запальничку навіть якщо не куриш має більше сенсу і практичності; 3 не всі чоловіки маніякі; 4 жінки маніякі також бувають; 5 надто багато вкладено в колись недосяжну мрію, щоб так просто померти.
– Як би не було дивно, але хай чоловіки хоч трішки будуть розумними.
Якісь мрії дівчини що валяється зараз на ліжку обов’язково здійсняться просто треба до них іти та рухатися.
Ця історія павністю моя фантазі, яку я насичила своєу мрією. Незнаю куди
це мене заведе і що з цього вийде. Тому мені будуть дуже ціні ваваші
думки та враження. Дякую.
