Публікація містить описи/фото насилля, еротики або іншого чутливого контенту.

Херсон окупація та після

До війни я був завідувачем складу в якійсь там дистриб’юторській компанії. Робота? Така, що і валятися міг — аби гроші платили. Зарплата, чесно кажучи, не те щоб “вау”, але вистачало на пиво і бутерброди. Пропрацював я там цілих десять років, і, як то кажуть, навіть сова вночі більше розважається.

Дома, як і на роботі, було весело: батя-алкоголік створював “сімейну атмосферу”, від якої хотілося задушити себе ременем. Але ж вигнати його я не міг, а на окрему квартиру, як справжній герой буднів, не наважувався. Так і жив — між сірими днями, які зжирали тижні, а ті — місяці й роки.

У грудні ситуація трохи ожила: моя молодша сестра народила доньку. Не від мене, зрозуміло. Ахаха. І ось цей маленький пупс став для мене приводом іноді заїжджати в гості. Новий рік теж святкував у них. Ну, знаєш, класика: олів’є, шампанське і тост про “краще майбутнє”, яке ніколи не приходить.

А після свят почалося шоу під назвою “Істерія війни”. По телеку кричали, що Росія от-от нападе. 200 тисяч на кордоні, кажуть. Чоловік сестри, Юра, піддався паніці й вирішив, що буде розумніше звалити подалі від міста. “Місто будуть бомбити,” — сказав він, ніби ворожка на зарплаті. І десь 15 лютого вони зібрали манатки й поїхали на Лівобережжя, а мене попросили пожити у них.

Десь після 10 лютого я став помічати дивні штуки. На головних перехрестях міста — патрульні машини, а копи з автоматами стоять так, ніби чекають на зомбі-апокаліпсис. Але питань це тоді не викликало.

Пройшло ще трохи часу. І ось я, як завжди, викликав таксі з роботи. Їдемо, значить. Виїхали на Миколаївське шосе, і тут — дивина. Поліцейські машини мчать одна за одною в бік Миколаєва, навіть без сирен. І що дивно, на перехрестях уже нікого. “Ну і фіг з ними,” — подумав я, купив пива в АТБ і поперся додому.

Не встиг зайти, як дзвонить подруга:

— Паш, привіт.

— Ну, привіт. Шо таке?

— Кажуть, що воду і світло відключать. Переводять нас на європейську мережу.

“Європейська мережа”, ага. Перший дзвінок про апокаліпсис. Я подякував і подзвонив своєму другу Льоші з обленерго.

— Льош, шо за хрінь? Кажуть, мережу міняють.

— Та не парся, вже місяць як поміняли.

Ну окей, думаю. Відкрив пиво і завалився спати. Але спокій мені не снився.

Ранок зустрів мене дзвінком. Темно, телефон світиться, на екрані ім’я: Крістіна Льоша. Це жінка того самого Льоші.

— Алло?

— Паша, ВІЙНА!

— Угу, — буркнув я, наполовину ще сплячий.

— Росія напала, ракети, Каховка!

І тут я почув вибух. Справжній, за вікном. Земля здригнулася. Повітряна тривога завила так, що у вухах дзвеніло. Я відкрив вікно і вдихнув повітря нового життя. Пахло порохом і холодною іронією: світ, який я так ненавидів, зламався. А разом із ним зламався і я.

Удар. Шок. Це не той страх, який ти відчуваєш, коли падаєш із дерева чи боїшся, що зараз старшокласник наб’є тобі пику. Це зовсім інше. Це той холодний, паралізуючий жах, коли ти — маленька миша в акваріумі, а удав уже витріщається на тебе. Або заєць, який раптом побачив фари вантажівки. Стою на балконі в самих трусах, трясуся і дивлюся, як чорні стовпи диму тягнуться в небо над багатоповерхівками.

Тремтячими руками розблоковую телефон. Телеграм. Новини. Треба читати новини. Бо ні, цього не може бути. Це ж маячня! В голові одна думка: “Це фейк. Пранк. Ну, зараз хтось вилізе зі схованки з криками: ‘Камера, знімаємо!’”.

Але ні, блін, це не фейк. Стрічка новин вибухає відео і постами. Колони русаків. Колони довжиною з екватор. Танки, бронетехніка, кати, які йдуть з усіх боків: із Криму, з Білорусі, з Харкова. Вони сунуть, як таракани, всюди.

Десь їм дають бій. Десь вони штовхаються, як бухі туристи в “Ашані”. А десь узагалі, кляті, марширують, ніби це парад перемоги. Але найжахливіше — відео, де люди зупиняють танки своїми тілами. Уявляєш? Стають перед ними, руками махають: “Стояти, падло!” І є ті, хто вітає їх, махаючи руками, наче вони якимсь зіркам естради.

Махають їм, бляха. Цим підорам із залізяччям. І ти думаєш: “Все, ми точно в жопі. І це не просто фігура мови”.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Pavlo Pyatipavel
Pavlo Pyatipavel@PYkRAu4dd6VCO6k

Пишу про те як почалась війна

19Прочитань
0Автори
1Читачі
На Друкарні з 19 січня

Вам також сподобається

  • Псевдонаука на службі у ФСБ: хто пише “експертизи” РАЦИРС?

    Викриття механізму, за яким «експерти» РАЦИРС фабрикують висновки для судів, не маючи наукової кваліфікації. Як російська секта знищує довіру до академічної науки

    Теми цього довгочиту:

    Україна
  • Огляд “This War of Mine” або “Як виглядає інша сторона війни”

    Багато мислять про війну як про великі битви за міста та техніку, але мало хто уявляє, як звичайні люди опиняються між двома вогнями. Сьогодні разом з Вереснем ми розглянемо гру "This War of Mine", яка на мою думку найбільш реалістично показує жахи війни з цивільного боку.

    Публікація містить описи/фото насилля, еротики або іншого чутливого контенту.

    Теми цього довгочиту:

    Огляд Гри
  • Пір'я в польоті: Соколи у війні 21-го століття

    В епоху, коли технологічний прогрес визначає припливи конфлікту, можна не відразу вважати сокола – птаха, відомого своєю швидкістю, спритністю та хижацькою майстерністю – цінним активом у війні 21-го століття.

    Теми цього довгочиту:

    Війна

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається

  • Псевдонаука на службі у ФСБ: хто пише “експертизи” РАЦИРС?

    Викриття механізму, за яким «експерти» РАЦИРС фабрикують висновки для судів, не маючи наукової кваліфікації. Як російська секта знищує довіру до академічної науки

    Теми цього довгочиту:

    Україна
  • Огляд “This War of Mine” або “Як виглядає інша сторона війни”

    Багато мислять про війну як про великі битви за міста та техніку, але мало хто уявляє, як звичайні люди опиняються між двома вогнями. Сьогодні разом з Вереснем ми розглянемо гру "This War of Mine", яка на мою думку найбільш реалістично показує жахи війни з цивільного боку.

    Публікація містить описи/фото насилля, еротики або іншого чутливого контенту.

    Теми цього довгочиту:

    Огляд Гри
  • Пір'я в польоті: Соколи у війні 21-го століття

    В епоху, коли технологічний прогрес визначає припливи конфлікту, можна не відразу вважати сокола – птаха, відомого своєю швидкістю, спритністю та хижацькою майстерністю – цінним активом у війні 21-го століття.

    Теми цього довгочиту:

    Війна