Останніми днями, на честь виходу свіжих моделей від гугла та оновлень Antigravity, я вирішив стати модним AI-інженером.
Спочатку здавалося, що це легка прогулянка: береш розумну модель, накидаєш базових правил, закидаєш туди ТЗ — і вуаля, рій агентів сам збирає тобі проєкт, поки ти п'єш чай.
Як виявилося, якість коду на виході визначає не так сама модель, як харнес — обв'язка з правил, скілів, ролей та обмежень, у якій ці агенти крутяться. І проєктувати її виявилося не простіше, ніж архітектуру нормального бекенду.
Перший запуск: чекаємо на чудо
Накачавши купу скілів та рулсів для економії контексту, я запустив зв'язку агентів і вирішив не заважати їм працювати. Промпт під задачу я вичитав по діагоналі, а в диффи під час роботи не ліз узагалі — хотілося подивитися на чисту магію автономної розробки.
Коли проєкт був майже готовий, я відкрив репозиторій і трохи офігів:
Моноліти замість модулів. Кожен сервіс був звалений в один здоровенний файл, бо в інструкції стояло «не ускладнювати архітектуру».
Самописні велосипеди. Telegram-бот був написаний на сирих HTTP-запитах замість нормальної бібліотеки, а авторизація — за власним самописним стандартом, бо в правилах було написано «не додавай зайвих залежностей».
Агент не тупив і не галюцинував. Він максимально старанно виконав усе, що я йому напромптив. Просто інструкції були криві.
Де насправді згорають токени
Після ревізії я погнав систему все переписувати. І тут вилізла ще веселіша проблема: левова частка квоти й часу йшла не на код, а на внутрішню бюрократію між самими агентами.
Перша версія мого пайплайну виглядала так:
1. Один агент пише код.
2. Другий пише тести.
3. Третій запускає тести.
4. Кожен чекає на попереднього і записує звіт про свою роботу ще в десяток markdown-файлів.
При цьому окремого DevOps-агента взагалі не було. Мій найдорожчий архітектор-оркестратор на про-моделі власноруч збирав Docker-контейнери й читав простирадла білд-логів, спалюючи на цьому тисячі токенів. Фактично я побудував цілу мультиагентну систему, щоб максимально ефективно витрачати ресурси на координацію цієї ж системи. Геніально.
Рефакторинг харнеса та розвантаження AGENTS.md
Стало ясно, що тюнити треба не промпти під фічі, а саму обв'язку. Я перезібрав усе з нуля:
Почистив AGENTS.md Цей файл інжектиться в системний промпт кожного субагента на кожному кроці. Раніше він жер майже 2 000 токенів за рахунок правил оркестрації, які звичайним воркерам взагалі не потрібні. Я зрізав його до 20 рядків базових законів (читання файлів діапазонами, редірект важких логів у
/tmp`, не чіпати.env), а всю логіку координації виніс в окремий скіл, який підтягує лише головний агент.
Прибрав зайвих агентів. Об'єднав дублюючі скіли й викинув проміжних бюрократів, які лише перекладали звіти з файлу у файл.
Розвів моделі по задачах. Дорога reasoning-модель тепер працює тільки як архітектор, уся розвідка по коду й написання фіч крутиться на швидких і дешевих моделях, а під Docker, міграції та
curl-перевірки з'явився окремий DevOps-субагент.
Головний фікс — запхати в цикл себе
Найважливіша зміна: я нарешті повернув у цей цикл людину.
Тепер у протоколі стоять жорсткі гейти (Human-in-the-Loop): перед створенням нового модуля, зміною схеми БД чи додаванням пакетів агент зобов'язаний зупинитися, показати дерево файлів, обрані бібліотеки та варіанти вирішення неоднозначних моментів — і чекати мого «ок», а не вигадувати відсебеньки.
---
Перевірити нову схему в бою одразу не вийшло — попередня версія успішно спалила всю тижневу квоту на власну координацію. Але архітектурно система стала в рази легшою й адекватнішою.
Висновок поки простий: якщо не контролювати архітектуру й бюджет контексту руками, мультиагентна система просто почне генерувати легасі-код із космічною швидкістю.
Більше нотаток про мультиагентні системи, оптимізацію бекенду та реальні факапи без води — у моєму Telegram-каналі «Агентурна».