“На початку сотворив Бог небо й землю. Земля ж була пуста й порожня та й темрява була над безоднею…” (Бт.1,1-2)
Створивши небо - духовний світ - в одну мить, воно більше не потребує упорядкування. Воно зразу представляє сферу досконалого невидимого буття Ангельських сил - розумних та безтілесних істот, які мають свою єрархію. Це те небо, про яке говорить апостол Павло:
“ Бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господьства, чи начала, чи власті, все було ним і для нього створене” (Кол.1, 16).
Про це небо згадує і Нікео - Константинопольський символ віри, який свідчить про віру в єдиного Бога Отця - Творця видимого всього і невидимого
А ось із землею все не так…
“Земля була пуста й порожня” (Бт. 1,2). На відміну від миттєво створеного неба вона ще не упорядкована, а щоб упорядкувати її, привести у повну гармонію згідно свого Божественного задуму, Бог потратить на це 6 днів. Насправді, терміни пуста та порожня - це не просто про відсутність чогось. Це сирий матеріал з яким Ягве буде працювати. Це образ хаосу, який пручається всякому порядку та гармонії.
Це дуже древній образ. Лише згадка про нього - людину тогочасних культур та цивілізацій кидала у панічний страх. І не тільки людину… Це відвічний клопіт та невирішена проблема багатьох міфологічних богів. Адже на арені з’являється він - могутній змій - дракон, непереборне і ніким неприборкане морське чудовище - Левіафан - бог хаосу. Якщо навіть боги не можуть дати раду з ним, то як відчувається древня людина. Саме він, що живе у глибоких водах бурхливого моря, піднімає височезні хвилі і у вирі бурі розкриває свою пащу, якою здатен пожерти все, що стане на його шляху. А тому відкрите море для тогочасної людини - це не просто невідомі води. Це обитель Левіафана, а зустріч з ним - це неминуча смерть. Для нас такий підхід - це древні міфи народів, але для тогочасної людини, включаючи євреїв - це реальність у якій вони живуть. Мойсею також відомий цей міфічний породитель безладу. Він також знає цього морського змія з подвійним панциром, “Спина якого - щитів шереги, замкнених щільно, мов камінною печаттю. Один до одного пристає тісно, так що між ними повітря не проходить. Кожен до кожного щільно прилипає, вони зрослись докупи нероздільно. Чхне він - аж заблисне, очі у нього, немов вії світанку, з пельки у нього вилітають смолоскипи, вискакують огненні іскри. З ніздер у нього дим виходить, мов з казана, що на вогні парує. Своїм подихом він запалив би вугілля, з пащі у нього полум’я виходить! У його шиї сидить сила, поперед нього жах стрибає. М’язи на його тілі грубі; як натиснути на них, - не подаються. Серце його тверде, мов камінь, тверде, мов спід у жорнах! Як він устане, на хвилі страх надходить; морські буруни геть утікають. Меч ударить його й одскочить, також і копіє, спис та стріла. Залізо йому - солома, мідь - дерево трухляве. Вистріл з лука не спонукає його до втечі, каміння з пращі - то йому полова. Ціп йому - мов стеблина, а свисне спис, то він собі сміється! Під ним - черепки гострі; неначе борона проходить по болоті. Під ним , мов у казані, кипить безодня, йому море - мов горщик на пахощі. По собі він лишає світлу стежку; глибінь стає, мов голова сива. Рівні він на землі немає (Іов 41, 7-25).
Тому коли Мойсей починає розповідати ізраїльському народові про створення світу, він не відходить від образу, який глибоко закорінений у свідомості його сучасників, він зміщує акцент, у якому Левіафан не щось самостійне і незалежне, а всього навсього створіння нашого Бога. На початку сотворив Бог…
Про це так само сповіщає і псалмопівець Давид у своєму псалмі, у якому описує створення світу. “Є і Левіафан, котрого ти створив, щоб ним бавитися (Пс.103, 26).
Відчуваєте як зміщений акцент у сторону величі Бога і хто перед ним цей міфічний монстр. Церковнословянський текст, це зміщення робить ще чіткішим: “змій сей, єгоже создал єси ругатися єму”. Глузувати з нього як з маленького песика.
І ось вищезгаданий Мойсей, змістивши акцент, починає свою розповідь: “На початку сотворив Бог небо й землю. Земля ж була пуста й порожня та й темрява була над безоднею, а дух Божий ширяв над водами” (Бт.1,1-2)
Це особливе ширяння Духа Божого над першоматерією (бездною вод). Це дбайливе ширяння птаха над своїм гніздом, це висиджування яєць, де під дією цього “ ширяння” народжується нове життя, яке протягом шестиднева набере своєї повноти та гармонії.
А тепер, знаючи Левіафана так, як знав його слухач Мойсея, наступні рядки набувають для нас набагато глибшого значення. Грізний, ніким неприборканий морський дракон, слухняно, як навчена собака виконує команди свого хазяїна.
“Тоді сказав Бог: “ Нехай зберуться води, що під небом, в одне місце, і нехай з’явиться суша”. І так сталося. І назвав Бог сушу - земля, а збір вод назвав морями. І побачив Бог, що воно добре” (Бт.1,9-10).
Творець мудро упорядковує і приводить поступово до повної гармонії те що розпочав “на початку“. Це дуже гарно передає шестиднев у п’ятому дні, коли “сотворив Бог великих морських потвор” ( Бт.1.21), які мовою оригіналу Танінім і означають морських потвор, серед яких Левіафан перший. У такий, здавалося б на перший погляд, суперечлевий фактор, книга Буття підкреслює впевнену поступовість Божого упорядкування, яка приводить все до повноти гармонії. Це як скульптор, який приготував велику кам’яну брилу. У ній він бачить той витвір мистецтва, який вирізьбить через кілька днів. Ця упорядкована поступовість виражається у захопленні Ягве: “І побачив Бог , що воно добре” (Бт.1, 21).
Ізраїль, слухаючи це, усвідомлює невимовну велич Бога, якому служить. Це Бог, якому немає рівні між богами. Це Бог, який твоє життя, може очистити та убілити:
” Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть як вовна” (Іс.1,18).
Історія про Левіафана на цьому не закінчується. Вона має своє продовження. Ваші лайки, коментарі, підписка або кава будуть свідчити , що вам сподобалося і ви готові подорожувати сторінками Біблії.
Далі буде….
