Чому важливо розібрати це питання? — воно розкриває хибні підходи у визначенні гріха, хибні способи розпізнавання добра і зла, що, у свою чергу відволікає та розпорошує увагу від головного: боротьби з реальними гріхами та послідовности (раціональности) міркування. Останнє стосується називання речей своїми іменами, християни прикликані до прямоти в судженнях (Мат. 5:37), якщо перед нами чорна пірамідка, ми кажемо що вона чорна, якщо біла — кажемо біла; якщо перед нами гріх, ми послідовно його оминаємо як зло, якщо не гріх, сприймаємо за добру (прийнятну) річ.
Як самовдоволення стало гріхом
Неуважні біблеїсти давнини екстраполювали гріх Онана, старозавітного персонажа, який переривав статевий акт, на всяку еякуляцію без цілі запліднення. Цей детермінізм підтримали середньовічні моралісти, вони витіснили мастурбацію за маргінес прийнятного, а непрофесіональні лікарі вторили їм, стверджуючи, що цей акт є шкідливим для здоровля, призводить до сліпоти, божевілля, спричиняє ріст волосся на долонях... Такий радикальний алярмізм тогочасного “ВООЗ”, підживлений інфлюєнсерами і просто крикунами, посіяв серед вікторіанського поспільства справжню паніку!
Найскрутніше велося дітям (хлопцям), окрім словесних напучувань та хльосту, для них “виготовлялися” прилади стримування, часто відверто садистського характеру: із шпичаками, затискачами, що висмикували лобкове волосся, металеві бандажі, дзвіночки, а деякі активісти антимастурбації навіть пропонували робити хірургічну операцію: врізати у крайню плоть срібний дріт таким чином, щоби він виклика́в гострий біль під час ерекції. Розроблялися спеціяльні прісні дієти для дітей, бо вважалося, що жирна їжа зі спеціями “збуджує”.
Поширення антимастурбаторських настроїв у Европі та ЗСА зумовлене слабким або відсутнім критичним мисленням; було достатньо декількох публікацій під гучним заголовком від авторитетів чи навіть анонімусів щоби заразити людей колективною гістерією. Закритість спільнот та брак інформації створювали своєрідний парниковий ефект для ірраціональности, люди просто не могли перевірити дані і опинялися в ехокамері. Колективний психоз, ефект натовпу: реальні психологічні пастки, у які може втрапити кожен, не зважаючи на рівень освіти й приналежність до історичної епохи.
Ймовірно всі ті “винаходи” для запобігання мастурбації здебільшого лишилися на папері як патенти, або демонструвалися як прототипи. Поняття масового виробництва в сучасному розумінні тоді не було, а індивідуальні замовлення коштували грошей, які пересічний европеєць не міг дозволити собі страчувати на якісь балабончики, а отже обмежувався моралізаторством, залякуванням своїх дітей.
Дієвість всіх тих антимастурбаторських заходів добре ілюструє цей мем:
На чому ґрунтувався напад на мастурбацію? Передовсім, на незнанні. Тодішні лікарі попросту не знали, як влаштовано тіло чоловіка, а ті, хто послуговувався для критики релігією, достоту не осягнули суті християнства, не осягнули євангельського духу: милости, прощення, любови. Лікарі пов'язували мастурбацію із тим, чому не могли знайти справжньої причини. Релігійні моралісти спиралися на самосквернення, продукт юдейської магічної свідомости, котра впускала головне: Бог створив чоловіка та й за Своїм образом і подобою, тому чоловік не може мати в собі механізмів самосквернення, чогось, що безконтрольно (як полюція або сексуальний потяг) — оскверняє його. Чоловіка оскверняє розпуста, перелюб, це гріхи на підставі сексуальности, що виходять з його серця, але не те, що він робить зі своїм тілом. Апостол Павло у 1-му посланні Коринтянам каже: “тіло є храмом Святого духа” (6:19), а відомо, що храми мають різноманітну архітектуру, комусь подобається готика, комусь бароко, комусь неоконструктивізм, хтось не сприймає у храмовій архітектурі мінімалізм, но все це не впливає на те, чи лишається храм храмом Святого духа од чиїхось естетичних вподобань. Зокрема тому пірсинг і татуювання не є гріхом.
Що цікаво, до Нової доби в англомовному (латинізованому) середовиську для означення полюцій використовувалось словосполучення “nocturnal pollution”, де “pollution” є від латинського “pollutio” — “обруднення”, і найчастіше фігурувало саме із прикметником “nocturnal” (нічний), що виказує всебічне нерозуміння, адже полюції бувають не тільки нічні, а й денні, та не є такими, що “обруднюють” чоловіка. Пізніше цей архаїзм замінили на “nocturnal emission”, прибравши нерелевантну негативну конотацію (“emission” нейтральне “виділення”), втім, лишивши неточне “nocturnal”. У 18 ст. на хвилі медикалізації самовдоволення з'являється термін “self-pollution” як синонім до “мастурбації”, котрий, завдяки здоровому глуздові, не прижився.
В українській мові “полюція” є виключно медичним терміном без негативної конотації і охоплює як нічні, так і денні мимовільні еякуляції, проте знання етимології викриває історичний мізандрійний контекст, тому слід і в українській мові відійти від цього терміну на користь хоч би й “емісії”, або скласти неологізм: “емесії”, “сімісії”.
Абсурдність лютої середньовічної (у широкому сенсі) гріховізації можна звести до такої формули: вольова дефекація або сечопускання як і мастурбація є страшним гріхом. Це помилка в усіх смислах: у біблійному, біологічному та логічному.
Античні (поганські) корні кенселінга мастурбації
Взагалі ж, якщо копнути глибше, ми наштовхнемося на античну філософію, на стоїків із неоплатоніками, які зневажали матеріяльний світ (напр. Плотін), вважали його “дном буття”, а тіло, відповідно: кайданами і тягарем, який необхідно скинути щоби звільнитись; давні фільозофи думали, що душа (людина) є рабом тіла, що тіло поневолює душу зокрема страстями, відповідно, тіло та матеріяльне ототожнювалося зі злом. Згодом багато цих ідей перекочувало в християнський світогляд крупних конфесій та відлилися у їхньому аскетизмі як база. Доцільність подібного запозичення з поганської думки сумнівна.
В чому полягає принципова помилка тих фільозофів? Не знавши Бога, вони не знали про його безконечну милість і любов, про те, що він добрий і є Творцем Усесвіту, тому змішували добро зі злом, називали Божий твір — Всесвіт, злим, “одежі” (фізичні тіла), котрі Бог зробив для людей в Едені — також злими. Плотін у своєму трактаті “Про красу” називає неодухотворену матерію “бридкою”, і там само каже: “So, we may justly say, a Soul becomes ugly—by something foisted upon it, by sinking itself into the alien, by a fall, a descent into body, into Matter”, себто душа, потрапивши в тіло (матерію) ніби обруднюється тим, стає “гидкою”. Це нонсенс, позаяк “бездушна” матерія, приміром гори, океан, долини, зоряне небо, сам космос, безсумнівно є проявом красоти і добра. В Ген. 1:31 підсумовується робота Бога над Всесвітом: “І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно!” Так само тіло людини не є чимось мерзенним, таким, що може занечистити душу, людина занечищує себе злом, злими вчинками, злими думками (Мат. 15:19-20), а тіло слугує їй тільки інструментом. Чи винен молоток у тому, що ти вдарив ним собі по пальцю? Тілесні принади можуть завдати біль через страсті, но лише тоді, коли чоловік (душа) не знає самоконтролю, не знає обережности у поводженні із “молотком”. Матерія не здатна обруднити душу ще й тому, що матеріяльний всесвіт не вміщує нематеріяльну душу принципово, душа, зійшовши до матеріяльного стає ніби свідком матеріяльного, проте не його частиною, тим паче такою частиною, котра зусімно поглинається матеріяльним. Плотін безпідставно називає фізичний вимір “дном існування”, безпідставно, оскільки неможливо судити про світ об'єктивно, не вийшовши з його межі. Справжнє “дно буття” — це відчуження від Бога, свідомий відступ від добра, поринання у зло, у гріх, таке відчуження є поринанням у рабство (гріха), є самокайдуванням, ось це дійсно потворно! Якщо у буття і є “дно”, то це пекло, а не наш світ. Врешті, простий логічний умовивід про вимірність нашого світу заперечує Плотіна із його “дном буття”: ми живемо у 3-вимірній реальності, логічно припустити існування 2- та 1-вимірної реальности, які мають знаходитися нижче Плотінового “дна”.
Ті античники бачили тіло як в'язницю, натомість апостол Павло називає тіло — храмом; давні бажали “роздягтися”, вивільнитися з тіла, Павло ж каже: “Бо ми, знаходячися в цьому наметі [в тілі], зідхаємо під тягарем, бо не хочемо роздягтися, але одягтися, щоб смертне пожерлось життям” (2Кор. 5:4), вловлюєте кардинальність розбіжности? Ми розуміємо тіло як красиві одежі (естетика тіла займає величезний пласт мистецтва й спорту), що Бог нам зробив, які, одначе, побиті ніби тою міллю — нашою недосконалістю, нашою гріховністю, нашим відступом від Бога, і ми хочемо позбутися не тіла, а гріховности, цих оков, через які ненавидимо себе (Івн. 12:25), ми захлинаємося у безсиллі, проте сподіваємося на Сина-визволителя (Івн. 8:34-36). Ісус не позбувся свого фізичного тіла опісля воскресіння, пригадайте епізод, коли Він увійшов до кімнати, де зібралися його учні і Хома серед них, котрий не міг повірити, що Ісус воскрес, але хотів переконатися у всьому на власні очі, тоді Ісус показав йому свої руки, відцвяшні рани (Івн. 20:25-27). Ісус переконує учнів, що вони бачать не духа: “Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю” (Лк. 24:39). Власне, про те ж каже Павло стосовно тіла християнина, коли виражає бажання бути “пожертим життям”, бути у владі життя-Ісуса, а не тління й смерти.
Ще один нюанс: древні філософи вважали чуттєві задоволення “низькими”, тваринними, але ж почуття властиві не тілу, а душі, кваліа — це досвід душі, тіло лише передає інформацію, но сприймає її, інтерпретує вже душа, і саме душа відчуває приємність або неприємність, не тіло. Отже, назвавши чуттєвість “низькою”, вони приписали “низьке” до властивостей душі, що є неприпустимо, оскільки душа, чоловік, створена за образом і подобою Бога. Взагалі, концепція “низьких” відчуттів суперечить, знов ж таки, логіці тих мудрагелів, вони приписують відчуття — тілесному, нібито матерія (за їхніми ж уявленнями зла, мерзенна) вміє породити щось приємне, наприклад смак від хорошої їжі, або оргазм, але як це можливо, коли матерія погана?! Хіба здатне погане дерево родити добрі плоді? (Мат. 7:17).
Отже приємні відчуття є радше “пробником” звисока, знаєте ці пробники у парфумному магазині? — ось такий дається людині, душі, з високих реальностей задля розрізнення приємности од неприємности, ми можемо зберегти цей пробник заради Бога, себто займатись аскетизмом, а можемо також заради Бога використовувати із подякою Богові кожного разу, коли пшикаємо тим пробником: “Хто вважає на день, для Господа вважає, а хто не вважає на день, для Господа не вважає. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, для Господа не їсть, і дякує Богові” (Рим. 14:6).
Не можна судити чоловіка за його уподобання, кожний оцінює своє буття по-своєму, кожний прямує до Бога своєю дорогою(вузьким шляхом (Мат. 7:14)), і такий шлях є здебільшого осібним, це твій шлях до Бога, і якщо ти вирішуєш, що якась приємність у житті є “низькою”, гріховною, цей висновок актуальний виключно для тебе, ти в це віриш, і ти отримаєш згідно своєї віри.
Подивіться на ті прадавні міркування панорамно, хоча б на Вікіпедії прочитайте засади вчення Плотіна: це абсолютно механістична ідеологія, вона цілковито позбута почуттів, в ній нема серця! Автор із кам'яним лицем каже про бажання душі роз'єднатися із матеріяльним та поєднатися із нематеріяльним, повернутися до трансцендентної батьківщини, але ти не віриш цьому авторові, здається, він і сам не вірить в те, що каже, його слова звучать як брязкіт з надр робота, в тих словах нема нічого людського, вони чужі чоловікові, чужі тому, хто має серце. Через це антична наука й не пасує до християнства, до релігії із серцем.
Світочі античної філософії називали філософами та мудрецями борців зі своїм тілом, як із гріхом, проте боротьба зі своїм тілом не є боротьбою із гріхом! Матеріяльне не вміє грішити. В християнстві мудрецем можна назвати того, хто опановує своє тіло, підкоряє його своїй волі, хто майстерно управляє ним, і цей професіонал не зневажає своє тіло, як художник не зневажає пензель, як тесля не зневажає стамеску, навпаки, він дбає про своє тіло, щоб воно мало змогу виконувати головне завдання — Божі заповіді.
Ісус наказав відсікати собі ту частину тіла, що вабить на гріх (Мат. 5:29-30), стародавні міркувателі наказують відсікати усе без розгляду: вабить воно на гріх чи ні, просто відсікати усе, мертвити тіло. Чи буде здатне мертве тіло славити Бога? “Чи Ти чудо вчиниш померлим? Чи трупи встануть і будуть хвалити Тебе? Села”, (Псм. 88:10). Якщо так: будь-ласка, відсікайте усе, якщо ні, лишить те, що помагатиме славити Бога в слові та в ділі. Коли християнин відсікає собі частину тіла, що спонукає його до гріха, християнин розуміє, винне в тім не тіло, а спокуса, ваблення, сердечний порух: душевна інтенція. Ця заповідь вимагає безоглядної рішучости у боротьбі з гріхом та ненависти до себе (Івн. 12:25): хто шкодує себе, не зуміє здолати страх перед стражданнями чи смертю, а гріховність цим користається. Самопожертва заради високих цілей (любови (Івн. 15:13), Царства Небесного (Лк. 9:62), вірности Христу (Апо. 20:4)) не тотожна боротьбі з власним тілом, в християнстві тіло допомагає досягти тих цілей, бо воно, як те зерно (Івн. 12:24) — жертвується на плоди вічного життя, і цим розкривається справжня цінність матеріяльного: воно передає духу потенціял розцвісти деревом із добрими плодами; придушення цього потенціялу або неправильне його застосування умаляє чи зовсім позбавляє плодів.
Матерія не має в собі гріха — камінь не може бути гріховним, так само й тіло; якщо ти розпалюєшся з виду каменя, причина розпалення не у камені, не у тілі, а в твоєму серці, в твоїй душі.
Гріх завжди породжується слабким на добро серцем, душею із млявими м'язами волі, а вже потім цей гріх реалізується через уяву або фізичну дію, виконується через фізичне тіло.
Отже, вважати тіло гріховним, або таким, що здатне самохіть спричинити душі гріх, є банальним плутанням причини і слідства. Також необхідно зрозуміти, що плоть не вимагає нічого поганого: тілесна спрага потребує води, тілесний голод — їжі, тілесна втома — сну, сексуальність теж проявляється через потребу і має свої шляхи вдоволення. Згадайте Мрк. 14:38: “Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, бадьорий бо дух, але немічне тіло!” і поясніть, як “немічна (слабка) плоть” може побороти бадьорий (сильний) дух? Вочевидь, він бореться собою, тому не треба перекладати провину за гріх на тіло, це однаково як винуватити пострілет в тому, що він вбиває.
Як видно, проблематика гріховізації самовдоволення має широку перспективу і сягає онтологічних питань, де, пройшовши суб'єктивізацію, стає аспектом тваринного, або крізь об'єктивізацію стає аспектом сексуальности, проявом синергії душевної і тілесної конституції.
В чому була проблема Онана?
У давноюдейську бутність євреї мали дивний закон левірату, за яким молодший брат мусив зачати дитину із дружиною свойого старшего брата, якщо той помер не лишивши потомства. Навіть коли молодший брат вже був одружений, він мусив зійтися із чужою жінкою... Онан був тим самим “молодшим братом”, батько послав його до Тамари — дружини померлого Ера, Онан погодився виконати закон, але в процесі переривав коїтус, бо не хотів давати Тамар спадкоємця. Саме це — перерваний статевий акт, хтось прийняв за мастурбацію... Помилка цілком очевидна і не потребує коментарів: онанізм не дорівнює мастурбації.
Мастурбація взагалі не згадується в Біблії, у Старому чи Новому заповіті.
Історія Онана оповідається в Генезисі 38-ї глави, давайте спробуємо розкрити єя проблематику. Щоб це зробити, потрібно знати історичний контекст. Бездітні вдови у Давній Юдеї мали вельми хитке соціяльно-економічне становисько, без дитини вони не могли успадкувати майно чоловіка (воно поверталося у родину чоловіка) та втрачали можливість банально прогодуватися (жінки за певними виключеннями не працювали), також вдова не мала права одружуватися повторно доки не виконано правило левірату (іббум) або ритуал халізи (відмови). Коли іббум або халіза з певних причин не виконувались, жінка перебувала у статусі “вічної вдови” і мала повернутися до батьківського дому, але там її могли не прийняти назад, в такому разі вона прирікалася на жебрацький спосіб життя.
В ті часи безплідна жінка стикалася із суспільним журінням, безплідність вважалася великим соромом і покарою за гріхи, се важливий момент у розумінні наслідків недовиконання левірату Онаном: Тамар вважали би безплідною.
І хоч родина Юди (чоловіка Тамар) забезпечувала всім необхідним Тамар, без спадкоємця єї майбуття виглядало туманним, тому важко повірити, що Онан недовиконував левірат за згодою із Тамар, тим паче в подальшому, після смерти Онана, Тамар хитрістю зійшлася з Юдою щоб завагітніти. Якщо ж згоди із Онаном не було, значить його поведінка є певною формою насилля, сексуальної експлуатації.
Власне, за це: знущання над удовицею, Онан, ймовірно, і був покараний смертю, а не за “мастурбацію”.
Чим насправді є мастурбація
Це вдоволення сексуальної (біологічної) потреби. Функціонування механізмів тіла чоловіка підпорядковано чітким правилам, втручання в які може призвести до страждань або смерти. Наприклад, чоловік потребує їжі і відчуває голод при недостатньому харчуванні, се вітальне правило, якщо не зважати на голод і не їсти — тіло загине. Те ж справедливо щодо спраги, сну. Сексуальне бажання також “вбудоване” в механізми тіла, ці бажання виникають не по навіянню і не через гріховність, а самохіть і вони абсолютно природні, втім, чоловік має змогу їх контролювати, а за потреби ігнорувати.
Сексуальність хоч і не відноситься категоріально до вітальних потреб організму, все ж є частиною людської біології і людської душі. Сексуальність пов'язана із любов'ю, вона є виявом еросу, який і собі походить з агапе, це доводить належність сексуальности к властивостям душі.
Механічно мастурбація нічим не відрізняється від харчування, спання, пиття, відповідно, якщо мастурбація є гріхом, то й механічне та самостійне вдоволення инших біологічних потреб є гріхом. Слід враховувати і ауторефлексивність, цебто сей процес не стосується нікого, окрім виконавця, а такі процеси як ми вже вияснили на прикладі із “тілом-храмом”, є, загалом, негріховними.
Також цей процес не можна назвати об'єктивно сороміцьким, так само, як і дефекацію або флатуленцію. Суб'єктивно самовдоволення може бути естетичним і неестетичним, що дотичне до сорому, здебільшого ж естетичність мастурбації визначається віком і охайністю: літній чоловік або власник недоглянутого тіла за цим заняттям виглядатиме менш естетично аніж молодий, охайний.
У дикій природі самовдоволення розповсюджено принаймні серед 400 видів тварин, зокрема у мавп, дельфінів, коней, кажанів, що також підкреслює природність процесу. Немає сенсу проводити тут паралелі із інфантіцидом, канібалізмом або иншим проявом радикальної поведінки в тваринному середовиську, оскільки наш топік є поза категорією насильства і носить особистий характер. Хто стверджуватиме, що мастурбація є актом тваринної поведінки, той припуститься грубої помилки, бо за такою логікою їсти і пити теж є тваринною (ганебною) поведінкою, оскільки тварини як і люди: їдять, п'ють, дихають, сплять, займаються сексом. Спільні риси тварин і людей не є ганебними, вони є результатом спільного життя в парадигмі органічного тіла, тому, наприклад, дизайн органічного тіла чоловіка має чимало подібних до дизайну органічного тіла тварини елементів: два ока, два вуха, один рот, один ніс, чотири кінцівки тощо. Достоту ж ганебною тваринною поведінкою є прояв агресії, насилля, убивство.
Сучасна медицина спростовує вікторіанське дилетантство і наголошує на користі мастурбації. Зокрема часті (8+ на місяць) еякуляції допомагають тримати простату в тонусі (2, 3, 4), що, згідно із дослідженнями, пов'язане зі зниженням ризику раку простати приблизно на 9-20 % у відносному вираженні, викид гормонів знімає стрес, покращує сон, дарує ейфорію.
Трохи полеміки про шкідливість дійсну і надуману
Деякі порадники рекомендують вступати в шлюб задля уникання “гріха” мастурбації, що є абсолютно недоречно, хоча б тому, що перші спроби самовдоволення чоловік робить ще до пубертатного періоду, у немовлячому віці, авжеж ці спроби позбуті сексуального контексту і виконуються радше в процесі вивчення свого тіла, задля отримання приємних відчуттів, заспокоєння, виконуються рефлекторно, но технічно це і є мастурбація.
Як влучно зазначив Іван Павло II у своєму “Листі до родин” 1994 року: “The person can never be considered a means to an end; above all never a means of “pleasure”: цебто не можна використовувати людину задля досягнення своєї мети, особливо коли йдеться про “задоволення”. Таке утилітарне ставлення к чоловіку є відвертим егоїзмом, неповагою, або навіть експлуатацією, а за сексуальну експлуатацію Онан, вочевидь, і був покараний! Тож порада “брати шлюб проти мастурбації” є попросту шкідливою, такою, що віддаляє чоловіка від любови, адже саме на любові має ставитися будівля подружньої обітниці, а не на бажанні вдоволення біологічних потреб. Шлюб “проти мастурбації” є шлюбом за розрахунком, таким самим, як ті, що зводяться, приміром, заради грошей.
Аргументувати шкідливість самовдоволення набуттям психологічної чи фізичної залежности марно і алогічно, тому що все, будь-яка активність здатна викликати певну форму залежности; до всього: у залежності (суб'єкт) винен не наслідок (мастурбація), а брак самоконтролю (причина). Непомірність в їжі призводить до ожиріння, нестриманість в азартних іграх до лудоманії, необережність із алкогольними напоями до алкоголізму, залежними бувають від смартфону, відеоігер, інтернету. Самі собою алкоголь, гаджети, їжа, ігри є добрими овочами і через залежність вони не перестають бути добрими, поганою є залежність, надлишковість у використанні, споживанні.
Уява і порнографія
Дехто може погодитися, що чисто механічно мастурбація не є гріхом, але гріховність полягає у сексуальній фантазії або переглядові порно, така позиція слушна наполовину. Тут важливо розрізняти дію, що викликає бажання, і дію, що бажання не викликає.
“А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм” (Мат. 5:28), хоч тут і йдеться про перелюб (подружню зраду), проте розкриває принцип християнської етичности в явних (об'єктивних) і неявних (суб'єктивних) вчинках. Поведінка в об'єктивній реальности має відповідати поведінці в реальності суб'єктивній, адже “подивитися” на об'єкт жадання можна як очима тілесними, так і душевними (в уяві). Ця принциповість полягає у прямоті, щирости християнина, котрий не кривить душею, котрий простий як голуб (Мат. 10:16). Коли ти даєш обітницю коханій людині — успільнити буття, то маєш триматися тієї обітниці не тільки в дійсній реальності, но і в уявній, в своїх фантазіях. Чи назвемо ми щирим того християнина, котрий повторює вголос заповідь “не убий”, а у своїх мріях виносить смертні вироки?.. А якщо ці мрії підкріплені бажанням помсти, бажанням насилля (прагненням завдати біль)? — уява є творчим полем для “малювання”, но бажання виникають у серці, у джерелі почуттів, породження серцем гріховних бажань є серйозним приводом задуматися над чистотою свого джерела. Як ми знаємо: із одного джерела не може витікати вода солодка і гірка (Якв. 3:11), тож коли джерело продукує гірку воду, то є перепоною до творення води солодкої, до творення добра. Уява вповні підкоряється розуму, а розум часто спирається на чувства, тому не думайте, що усе “намальоване” в уяві апріорі є невинним. Уявлення гріховних сцен, дій, що засноване на гріховному бажанні, свідчить про вихід гіркої води за межі чуттєвого басейну — на поле раціонального; такий перебіг подій має супроводжуватися гучним сигналом тривоги.
Із перелюбом все зрозуміло, та якщо чоловік не має пари? І в такому разі уявляти в своїх сексуальних фантазіях реальних людей — безпардонність, річ в межах культури і високої самосвідомости неприпустима. Не зважаючи на неможливість достоту уявити щось реальне, адже ти не можеш скопіювати в свою уяву реальний образ, лише його відбиток, легковажити із уявою значить легковажити зі своїм вихованням. Загалом же сексуальна фантазія (в межах етичности), як і перегляд порно (легального) — не є гріхом. Адекватна сексуальна фантазія зображує природний акт, те саме робить порно, в якому всі учасники виступають за згодою і публікують матеріял для загалу.
Зауважте: саме́ явище комерційного порно, коли люди займаються сексом за гроші із різними партнерами, є формою проституції (розпусти), себто продажем свого тіла за гроші, і це ненормально. Некомерційне порно (без зміни партнера) максимум можна назвати безсоромністю. Ставати ж свідком ненормального не є гріхом, від того, що ти подивишся горор або бойовик, в якому зображується убивство чи тортури, гріха не буде, дивитися реальну хроніку воєнних дій, запис з камери FPV-дрона — також не гріх. Проте потрібно слідкувати за собою, щоби такі відео не викликали в душі приємний фідбек. Приміром, відео з поля бою має викликати в душі огиду, відторгнення, те ж із горорами, втім тут є різність: горори продукт художности, вигадки, а воєнна хроніка справжня і це чинить більший тиск на враження; відповідно до душевного укладу, цей тиск здатен проломити захисні механізми психіки і нанести психологічну травму. Те ж справедливо і для реалістичної порнографії, особливо нелегальної або неестетичної: такі відео здатні травмувати психіку. Тому реалізм в порно краще оминати, перевага має віддаватися анімаційним жанрам, а ще ліпше утримуватися од відвертого контенту взагалі.
Друге важливе зауваження: якщо ми визначаємо комерційне порно (із реальними акторами) формою проституції, то оплата за такий контент долучає до клієнтури цього сервісу. Меншого ступеня помилкою є платня за соло-контент, скажімо, на якомусь “ОнліФансі”, позаяк сей жанр позбутий гріха блуду (коїтусу із різними партнерами), та однаково це спонсорування є щонайменше фінансовою співучастю, і щонайбільше видом проституції (візуальної), коли покупець купує (віртуально) тіло иншої людини задля сексуального задоволення, або (якщо сам не є споживачем такого контенту) спонсорує (заохочує) таку діяльність. Розрізнення нюансів полягає у наявности бажання до інтимної близькости із людиною, якій заплачено гроші за демонстрацію наготи, якщо уява підбурюється таким бажанням і малює сцену сексуального характеру із цією людиною, то це радше візуальна проституція, якщо ж та людина виступає тільки тригером збудження, а бажання і уява відсторонені від тої людини, значить це фінансова співучасть.
Проблема фінансування комерційного порно (із реальними акторами) полягає у відсутности вигадки, навіть якщо це художній твір (події відбуваються за сценарієм) люди на екрані демонструють справжню дію, і це є принциповою відмінністю художнього порнофільму від художнього фільму, в останньому усе вигадка. Це правило загальне і не враховує винятків. Порівняйте купівлю художнього контенту, наприклад, військового фільму, і справжнього, коли хтось донатить на FPV-дрони, а потім дивиться на Ютабі ролик, в якому “його” дрони шматують людей: перше є ознайомленням із топіком, друге є співучастю у ньому. Те ж з порно: або ти платиш за реальний контент (в художньому чи ні обрамленні) і стаєш фінансовим співучасником реальної дії, або платиш за вигаданий (анімація (нема реальної дії)) і просто підтримуєш креативність автора.
Рекляму на порносайтах не можна назвати формою фінансування порно, оскільки рекляму розміщено без згоди глядача, та й до всього, ніхто не забороняє скористатися блокувальником реклями.
Давайте розберемо головні тези критики (гріховізації) порнографії (узагальненої).
Иноді вказується на вуаєристський характер споживання порно, але це неправильно, позаяк “вуаєризм” передовсім означає “підглядання”, проте глядач порно не підглядає за подіями, бо всі учасники подій обізнані в тому, що відбувається. А як бути із художнім фільмом, в якому режисер показує сцену (інтимну чи ні) крізь замковий отвір? — такий ефект справді здатен змусити глядача відчути себе вуаєристом.
Про залежності ми вже говорили, та все ж, я не чув щоб хтось дивився порно по 6-8 годин на добу, але саме такий час сьогодні є “середнім екранним” щодо соцмереж, тіктоків, ютуба; альгоритмічні стрічки затягають людей у дофамінові тенета, занурюють свідомість у своєрідний транс, в думскролінг, в цьому стані чоловік втрачає лік часу, випадає з реальности, одначе криміналізувати соцмережі ніхто не поспішає? “Активний” перегляд порно має “біологічний запобіжник”, це період рефракції, який запобіжник мають соцмережі?
Говорити про інструменталізацію (експлуатацію) людини (в порно), про втрату суб'єктности персонажів на екрані, про відсутність до них емпатії, сьогодні, у часи технологічного розвитку, коли візуальний контент створюється ШІ, або зусиллями аніматорів, художників, 3D-моделерів, то є гіперболізація і анахронізм. Якої шкоди завдає об'єктність (поверхневість) у разі перегляду хентаю, коли всі учасники є вигаданими? Також подумайте над тим, що порнографія буває частиною художнього або документального фільму, архітектури, скульптури. Чи, “то инше”? :)
Симулякри та гіперстимуляція в анімаційному порно дійсно можуть збити з пантелику, та це не щось властиве виключно порно, подивіться хоча б на інстаграм з його ідеальними тілами, розкішним життям і тотальним успіхом?! Або на “творчість” ШІ, котра здебільшого є ідеалізацією образів.
Зрештою, у порнографії немає необхідности, коли є уява. В деяких випадках використання порно виправдовується афантазією чи потребою дофамінового бусту (иноді при довгому стриманні можливі добові просідання дофаміну із психосоматичними ефектами, короткі сесії (щоб не спровокувати денних сімісій) “неактивного” перегляду порно (починаючи з лайтового (статичного), типу манги для дорослих) здатні виправити балянс дофаміну і полегшити стан), та й тоді є безліч жанрів порнографії окрім реалістичного (зі справжніми акторами), а отже, уявлення про порнографію як про жанр “експлуататорського” кіно, що знецінює людину, стосунки, є узагальненням та випадає з фокусу об'єктивної критики.
Кому потрібні самообмеження і навіщо
Далебі, нащо ті челенжі, типу NNN, самообмеження поза аскетизмом? Відповідь проста: самопізнання і тренування м'язів волі; наявність самоконтролю дозволяє стати тим атлетом, що ідеально володіє своїм тілом та вміє ходити по канату.
Не треба вважати аскетизм притаманним виключно чернечому образу життя, у християнстві всі мають вправлятися у самоконтролі, адже Ісус сам постував 40 днів у пустелі (Мат. 4:2), та неодноразово заповідав своїм учням постити (Мат. 6:16-18; Мат. 9:15; Мат. 17:21), Лука в 2:37 наголошує на пості, як формі служіння Богу, відсікання своїх частин тіла (Мат. 5:29) або самооскоплення (Мат. 19:12) теж можна розуміти як вид посту.
Повертаючись до “парфумного пробника” розкриємо мотивацію його зберігання і використання. Смисл жертви тимчасового в тім, щоби мати здатність, надію — отримати вічне. Утім, не можна сказати, що той, хто жертвує тимчасове неодмінно отримає вічне, і хто не жертвує тимчасового, не отримає вічне. Ні, отримати вічне має змогу однаково як той, хто жертвує все, і той, хто не жертвує нічого. Пам'ятаєте 19:25-26 від Матвія? — самотужки людині не витягти себе за волосся з трясовини, людину витягає з халепи лише Бог, а отже, важливо зрозуміти персональний характер відносин із Богом, в яких нема місця виправданню діями инших людей. Християни не ті робітники, що заглядають у долоню сусіда, котрий приймає платню від хазяїна виноградника (Мат. 20:12-16), ти не можеш сказати: чому він отримав вічне, не пожертвувавши тимчасового? Якщо ти бачиш для себе користь у жертві тимчасового, це твій вибір, жертвувати щось чи ні — кожен вирішує особисто, а що за ці жертви хто отримає — вирішує Бог.
Заборона у вихованні чи самовихованні є ефективною лише з позиції раціо, правильна заборона мастурбації повинна спиратися виключно на аскетизм, в решті випадків має застосуватися самоконтроль для убезпечення від залежности. Як розпізнати в собі залежність? Спробуй утримуватися від самовдоволення протягом місяця на рік, приміром, приєднавшись до челенжу NNN, якщо із цим проблем не виникне, значить ти вільний од залежности. Коли це не вдається, пробуй обмежити кількість мастурбацій до 1 в тижні протягом місяця, наступного року в тому ж місяці хай лишиться 3 тижні обмежених, і 1 повністю без мастурбації, потім 2-2, нарешті 1-3, і на 5-й рік має бути 1 “сухий” місяць, якщо ж і така поступовість виявиться заскладною, значить твій самоконтроль потребує прокачки. Надалі, зваживши ризики (наприклад, щодо простати і дофаміну), ця сходинка може стати опорною у “висушуванні” протилежного від листопада місяця: травня, і далі згідно із власним пляном аскетичних вправ.
Одразу відповім критикам
Коли хтось закидатиме мені “спокусу” (Мат. 18:6), я відповім: спокусою є життя у брехні, не можна ховати світло правди із думкою про “благі наміри”, така думка спирається на ірраціональне, на пісок, і на ній не звести міцної будівлі християнського життя. Таврувати мастурбацію гріхом із розумінням її негріховности для “убезпечення (спасіння) людей” через самостримування це обман, відповідно, навчати утримуванню від мастурбації як від гріха, є навчанням брехні і самообману, а в обмані спасіння нема. Християни мусять йти із запаленими ліхтарями (Мат. 25:1), проповідувати правду з дахів (Мат. 10:27), а не ховатись через непевність, сором чи страх. Вийшовши на дах і промовивши: “Мастурбація це гріх!..” — ти мусиш завершити фразу або так: “..Для мене”, або так: “..Тому що...” Без раціонального обґрунтування будь-яка промова є риторикою. Промова, що не спирається на правду (об'єктивне) є риторикою. Середньовічники спробували раз аргументувати гріховність самовдоволення з дахів та дісталися абсурду металевих напенісників, тому що та аргументація була позбута правди.
Я нікого не спокушаю на гріх, бо, по-перше, топік статті — мастурбація, не є гріхом, по-друге, дегріховізація самовдоволення не дорівнює заохоченню до нього. Що я роблю? Я кажу: “Мастурбація се не гріх, але не слід цим легковажити, оскільки те заняття тісно пов'язане із легкозаймистими речами, на кшталт небезпечної (шкідливої) порнографії (візуальної проституції), неетичної фантазії, психологічної залежности, небажаної неестетичности”. І якщо дещо не є гріховним, то це ще не означає що тим неодмінно потрібно користуватися: “Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, та будує не все!” (1Кор. 10:23). Кожен сам вирішує чим йому користуватися і як.
Ця стаття не спонукає до мастурбації, мета статті: розвіяти брехню. Стаття може стати стартом свідомої роботи над собою і не тільки в умоглядній площині, адже тут даються справжні поради самоконтролю, корисні як для початківців, так і досвідчених практиків утримування.
Якщо читач, що утримувався, опісля кине свою справу, значить достоту він і не утримувався, шукав нагоди озирнутися назад (Лк. 9:62), а якщо він не утримувався, а опісля стане утримуватися, такий читач найімовірніше зможе досягти результатів, оскільки його утримання спиратиметься на повне усвідомлення того, що він робить, як, і для чого. Саме це: повне усвідомлення топіку статті, є одною з головних цілей статті.
Згадайте епізод у Матвія 15:1-20, коли Ісус розвінчував фарисейські міти про опоганення: фарисеї трималися правил кашруту, бо вважали, що з'ївши “нечисту” тварину чоловік неодмінно опоганюється, те ж стається, за їхнім переконанням, в разі їдження невмитими руками або з непомитого посуду. Ісус все це заперечив, сказавши: “Не те, що входить до уст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, те людину сквернить”, від цього слова фарисеї спокусилися, Ісус, дізнавшись про те, сказав: “Усяка рослина, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі поводатарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, обоє до ями впадуть...” Не є проблемою правди те, що хтось хибно розуміє контекст.
Аскетизм
Дегріховізація мастурбації є корисною для аскетичних вправ. Передовсім усвідомлення нормальности, негріховности самовдоволення позбавляє аскета погорди або зверхности, коли він може вважати оточення, людей поза скитом (зовнішнім чи внутрішнім (духовним)) — грішниками чи нестриманими. В пляні ж аскези для аскета ніц не міняється, він продовжує утримуватися від самовдоволення, але не як від гріха, а як од дечого відданого заради Бога в жертву, за аналогією із тимчасовим або вічним постом, коли в жертву віддається певна їжа, напої або розваги.
Таке переосмислення дозволяє аскетові подивитися на свою роботу і взаємини із Богом під новим кутом, під яким виявляється більша щирість та раціональність: раніше ти утримувався від мастурбації як від гріха й не робив нічого особливого (адже всі самовільно повинні утримуватися від гріха), но зараз ти жертвуєш дещо цінне. В цьому контексті утримуватися має буть навіть легше, позаяк жертву Богу повернути по суті неможливо, натомість каятися за гріх можна знову і знову, що не тільки знецінює акт покаяння, но і в окремих випадках заганяє християнина у порочний круг безконечного каяття за один гріх і врешті самообман; це стається або з-за покладання собі на плечі надважкого тягаря (Лк. 11:46), або з-за обрання неправильних методів самоконтролю.
Висновки
Об'єктивно самовдоволення не є гріхом, і ніколи гріхом не було. Не можна жити у брехні та немає користі в обвішуванні себе вигаданими гріхами. Принцип “чим гірше, тим краще” і “брехня заради спасіння” — є помилкою. Чим гірше — тим гірше, і брехня лишається брехнею, гріхом, незалежно від контексту.
