Несправедливо гомосексуали здавен порівнювались із содомітами та відганялися од церкви, од Христа. Те робилося через небажання розбиратися у питанні або просто зі злим наміром відлучити більше людей від Бога.
В цій статті я говоритиму про гомосексуалів: чоловіків, які мають потяг до чоловіків і не вважають себе жінками, які не імітують жінок (не перевдягаються у жіночу одежу, не приймають жіночих гормонів, не роблять операцій зміни статі), не імітують жіночу поведінку, які не віддаляються од своєї чоловічої природи, які є чоловіками ззовні та чоловіками душею.
Визначення гомосексуальности
Передовсім це форма любови, подібна до тієї, що буває між чоловіком і жінкою. Якщо б це було не так, гомосексуальні пари попросту не змогли би створювати тривалі союзи. Статистично (згідно UCLA, CBS, ONS) ми бачимо, що такі союзи навіть міцніші за гетеросексуальні (і лесбійські): середній відсоток розлучень у гомосексуалів 14, і 16 у гетеросексуальних пар відповідно. Неможливо збудувати щось надійне на піску, чи не так? А який фундамент у стосунках може бути міцніший за любов?
Слід визнати, що і гомосексуалів єднає любов і це є найочевиднішою духовною легітимізацією, оскільки Бог — є Любов (1Івн. 4:8, 4:16), і коли людина відчуває дійсну любов, значить їй відкривається Бог, инакше неможливо запалитися цим вогнем, джерело одне — Бог, не можна взяти любов деінде, тільки від джерела. Твердження: чоловік не може любити чоловіка, є зухвалим, бо якщо жінка може по-справжньому любити чоловіка, значить чоловіка можна любити по-справжньому в принципі і я не бачу жодної причини, чому Бог не може запалити коханням два щирих серця. Кивати на характер гомосексуальних плотських відносин не варто, бо по суті те саме доступно і в гетеросексуальних плотських відносинах, і те не маркується страшним гріхом, протиприродною поведінкою, психічним розладом, за те не репресують, не проводять лоботомію і не забивають каменями, хіба що в якихось первісних дикунських суспільствах, но там отримати смертний вирок можна за будь-що. Отже слід бути послідовним чи обґрунтовувати свої претенсії. Якщо обирати останнє, необхідно пам'ятати: тіло чоловіка не має чогось нечистого, Ісус довів це актом очоловічення, Бог зодягся в ті ж кожані одежі (органічне тіло) (Ген. 3:21), в які зодягнуті усі люди. А якщо комусь просто не до вподоби це все, коли хтось цього не розуміє, що ж, кожному своє! Мені теж, приміром, не подобаються ґорори в кіно, но я нікому не забороняю їх дивитися, я не екстраполюю власні неуподобання на глобальну заборону.
Також нелогічно називати гомосексуальний секс “протиприродним” бо, по-перше, у природі гомосексуальність присутня, по-друге, для цього не використовуються шляхи, відсутні в дизайні тіла, якщо б для цього тіло спеціяльно ушкоджувалося, змінювалося, лише тоді такий секс можна було б назвати протиприродним, а так, це визначення є банальною грубістю. Є гомосексуальні пари які не практикують секс із проникненням, як бути з ними? Існує і платонічний гомосексуалізм, тобто взагалі без статевого акту, що робити із цим? Хіба це не доводить чистоту та справжність одностатевої любови?
Якщо ви вважаєте, що гомосексуальність порушує Божий порядок через те, що сказано: “...Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і стануть обоє вони одним тілом” (Мат. 19:5) і не сказано подібного в контексті одностатевости, пригадайте як слова Ісуса про часи воскресіння: “Бо в воскресенні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи ті на небі” (Мат. 22:30), і що сказав апостол Павло: “Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі!” (Гал. 3:28), це означає, що любов єднає не просто тіла, а душі, і союз любови — є союзом душ, котрі, по суті, не мають статі.
Також не можна сказати, що гомосексуали поза платонічними стосунками порушують біологічну телеологію, оскільки такий статевий детермінізм як “кожна еякуляція задля запліднення”, хибний, просто тому, що чоловік має полюції, ця природна функція спростовує жорстку прив'язку тілесного функціоналу до виконання певних задач.
Не можна називати гомосексуальність і плодом гріхопадіння, аберацією, мутацією, відхиленням, оскільки орієнтація закладається ще до народження по чітким правилам, згідно яких (Fraternal Birth Order Effect) кожен наступний хлопчик народжений однією матір'ю має на 33 % більший шанс бути гомосексуалом, аніж попередній, що викриває закономірність, а не спорадичність явиська. А якщо це закономірність, значить є частиною Божественного задуму.
Гомосексуальність нерідкість у дикій природі, станом на 2023 рік відомо про 1500 видів тварин, яким властива гомосексуальна поведінка, приміром: вівці, пінгвіни, леви, жирафи, дельфіни. Тож, якщо людей спіткало гріхопадіння, чому серед тварин, які не їли заборонений фрукт, також виявляються гомосексуали? Всесвіт тліє та вмирає, це є результатом гріхопадіння, но “гріх” не розповсюджується на безвольних тварин, серед тварин нема грішників і праведників. Важливий і кут огляду: канібалізм є буденністю у дикій природі, чи є канібалізм гріхом? Якщо чоловік віддає своє тіло на поживу иншому чоловіку в умовах голоду, щоб той неодмінно вижив, гріх це чи останній ступінь самопожертви?
Звісно, не все, що узвичаєно в дикій природі корисно чоловікові, бо розмаїття природи величезне і вона має безліч поведінкових моделів, притаманних певним видам, і невластивим видам иншим. Приміром, хижаки виявляють агресію та вбивають щоб вижити, но люди не хижаки: ані біологічно (страх крови, нічний сон, відсутність “вбудованої” зброї, негострі зуби тощо), ані по духу (Лук. 9:54-56), тому хижацькі властивості для нас недоречні. В Євангеліях люди порівнюються з вівцями (Мат. 10:16, Івн. 10:16), а сам Ісус названий Агнцем Божим (Івн. 1:29) і Пастирем (Івн. 10:11). Спільні природні риси людей і тварин є нормальними (не абераціями), вони не є гріхом або результатом гріха, вони є аспектами розмаїття життя.
Цивілізація активно застосовує, адаптує природні здобутки в технологіях, механіці, машинобудуванні, це називається біоміметикою або біомімікрією, імітування ж поведінкових маркерів можна назвати “психологічною біоміметикою”, втім, гомосексуальність не є імітуванням, а відображенням природного ладу як серед людей, так і серед тварин. Натомість справжньою імітацією є, приміром, запозичення хижацьких рис: убивство, полювання, носіння летальної зброї.
У фільозофскій традиції прийнято розрізняти чотири види любови: агапе (жертовна, безкорислива, щира, вірна, дієва, божественна любов), філія (дружня, приязна, братерська, прихильна любов), сторге (родинна, батьківська любов), ерос (романтична, палка любов що прагне домінувати, володіти, з'єднатися). Божественна любов, про яку йдеться у Євангелії — це агапе, коли апостол називає Бога — Любов'ю, він має на увазі Агапе. Бог любить людей любов'ю агапе, це всеосяжна найвища любов. Філія є любов'ю до друзів. Сторге є любов'ю до членів родини. Ерос є любов'ю до коханого чоловіка. Але це не означає, що існує чотири різних види любови, насправді любов одна — це агапе, но коли агапе дається чоловіку, коли агапе проходить крізь людське серце, то вона немов біле світло у призмі — набуває певного кольору, в залежности від того, на кого ця любов (агапе) спрямована, якщо на приятеля — це буде філія, якщо на члена родини — сторге, якщо на коханого чоловіка — ерос. Тому що чоловік, в якому сяє агапе готовий на діла агапе і заради приятеля, і заради члена родини, і заради коханого чоловіка, він готовий на самопожертву, вірність, відданість, щирість, благодіяння, милосердя тощо, це доводить єдність любови. Агапе є божественною основою і містить усі види любови. Агапе є джерелом правдивої любови і освяченням стосунків.
Закоханий чоловік у чоловіка виявляє всі атрибути правдивого кохання, як і чоловік, закоханий в жінку. Це означає, що в обох випадках джерело кохання одне: Бог, инакше б закоханий гомосексуал був би не здатен на діла любови, це очевидно; без божественного натхнення, освячення, гідні вчинки поступалися би страху чи егоїзму.
Содом і Гомора
Клясичний приклад, яким лякають гомосексуалів: знищення вогняним дощем двох злочинних міст. Зараз ми переконаємося, що цей приклад є результатом побіжности (як і у випадку з Онаном (Ген. 38:8-10) де перерваний статевий акт стали розглядати як будь-яку еякуляцією поза контекстом запліднення та помилково назвали мастурбацію гріхом) у розгляді питання, і не стосується гомосексуалів.
Історія знищення Содома і Гомори оповідається в главах Генезису 18-19. Що саме там сталося: мешканці сіх міст чинили всяке беззаконня, як можна подумати, здебільшого мандрівникам. З праведників у Содомі був тільки Лот, за ним Бог послав трьох анголів і їхній візит до міста був також актом Божого пересвідчення: “...зійду ж Я та й побачу, чи не вчинили вони так, як крик про них, що доходить до Мене, тоді їм загибіль, а як ні то побачу” (Ген. 18:21). Анголи завітали к Лоту та пробули у нього до вечора, а тоді побажали ночувати на вулиці, Лот переконував їх лишитися у нього і в цей час прийшов натовп та вимагав видати їм мандрівників на зґвалтування, у спробі захистити гостей Лот просив натовп взяти натомість своїх дочок, натовпу не сподобалося, що чужинець (Лот) вирішує за них — що їм робити та відмовились, спробували висадити двері, анголи осліпли натовп та вивели з міста Лота із його сім'єю, після цього Содом і прилеглу територію було знищено вогнем із неба. Так сталося, зокрема тому, що з Содома вийшов останній праведник (Лот) і це важливий нюанс для розуміння суті історії:
Якщо б гомосексуальність була гріхом і це була б єдина проблема мешканців Содому, став би Лот пропонувати їм своїх дочок?..
Якщо б у Содомі жили виключно гомосексуали, як могло таке місто не вимерти? А якщо б там жили не тільки гомосексуали, себто не тільки грішники, тоді таке місто встояло би, адже Бог сказав Лотові, що не знищить міста, коли там є хоча б один праведник.
Навіщо анголи хотіли заночувати саме на вулиці? — вочевидь задля перевірки: чи не нападуть на них.
У Ген. 18:21 йдеться про “крик” до Бога через ті міста, такий словесний оберт пасує до опису розпачливого стану, в якому опинився постраждалий від несправедливости, насилля, навряд чи хтось кричав би до Бога просто дізнавшись що в місті живуть гомосексуали. Порівняйте: Ген. 4:10 (убитий Каїном Авель “кричить” до Бога), Вих. 22:22-23 (Бог чує “крик” через гноблення вдови чи сироти).
Тоді головна проблема полягає у насиллі, у зґвалтуванні, а не гомосексуальности. Зґвалтування (жінки або чоловіка) — безперечно є тяжким гріхом, і якщо у місті ґвалтують подорожніх, то, безумовно, таке місто є осередком тьми.
Також в цьому прикладі не можна акцентувати на гомосексуальности за логікою, бо є факт (спроба) зґвалтування, це однаково, як звинувачувати убивцю у гомосексуальности за те, що він застрелив чоловіка: уявіть що гомосексуал когось застрелив і його судять не за убивство, а за гомосексуальність, це безглуздя! Не усі гомосексуали — ґвалтівники, але усі ґвалтівники — злодії. Це елементарна логіка, якої вчив Ісус у своїй полеміці з фарисеями (Мат. 23:16-22).
В Біблії нема вказання на конкретний гріх за який було знищено Содом, з контексту 18-19 глав видно, що цей “гріх” є сукупністю гріхів, серед яких ґвалтування та, можливо, вбивство, катування, оскільки натовп погрожує Лоту за перешкоджання їхнім намірам “ще гіршим”, якщо, звісно, вбивство та катування можна назвати гіршим за зґвалтування. Єзекіїль у 16:49 не згадує гомосексуалізм серед причин руйнації Содому: “Ось оце була провина твоєї сестри Содоми: пиха, ситість їжі та преспокійний спокій були в неї та в її дочок, а руки вбогого та бідного вона не зміцняла”.
Аналогічна історія сталася у місті Гів'я (Суд. 19:22-25), де також містяни оточили дім із прибульцем та вимагали у хазяїна того дому видати їм чоловіка, господар дому як і Лот запропонував жінок навзаєм, одну вони ґвалтували всю ніч, така звірячість згодом спричинила міжусобну війну в Ізраїлі.
Тому із содомітами слід порівнювати не гомосексуалів, а ґвалтівників.
Павлів фейсконтроль
Чи не всі християнські церкви перейняли категоричність юдаїзму в питанні одностатевих стосунків. Цьому посприяв апостол Павло, один з перших проповідників, тільки в його посланнях згадується гомосексуалізм і згадка ця посилається на юдаїзм, на старозавітну книгу Левіт, тобто Павло не пробує переосмислити це питання, а просто цитує Танах без огляду на вчення Христа. Цей апостол не був одним з дванадцятьох найближчих учнів Христа, спочатку Павло взагалі гнав християн разом із юдеями, належав до фарисейства, а на шляху в Дамаск йому явився Ісус, ця подія стає для Павла одкровенням і змінює його життя. Павло мав традиційну фарисейську освіту, вивчав Тору, і не дивно що його проповідь християнства перемежається зі Старим законом, врешті, апостоли — люди, в їхній проповіді відбилась не тільки правда Святого Духа, а й особистісні якості, життєвий досвід, стереотипи, менталітет, світогляд, культура і знання притаманні тому часу.
Павло в двох своїх посланнях (1-е Коринфянам та 1-е до Тимофія) виконує роль своєрідного вишибайли на вході у Царство Небесне, він береться визначати: хто увійде до Царства, а хто ні та не хоче пускати геїв. 1Кор. 6:9 він починає питанням “Хіба ви не знаєте?” — а тоді перелічує “небажаних елементів”, серед яких гомосексуали, котрі, за уявленнями Павла, не увійдуть до Царства. Апостол ставить їх в один ряд із душогубцями, це із тим, що гоміцид є прямим актом насилля (агресією), тоді як гомосексуальність не є актом насилля взагалі. Можна зрозуміти чому злі люди не увійдуть до Царства, і якщо всі убивці є злими людьми, то чи всі гомосексуали є злими людьми? Ні, гомосексуальність не робить чоловіка злим, бо гомосексуальність не є злом. Зло убивці виражається актом насилля, чим виражається зло гомосексуала? — статевий акт не є злом, і любов не є злом, нічого більше гомосексуалізм не містить, отже гомосексуал може бути добрим, тож, чому добрий чоловік не може успадкувати Царство?
Такий фейсконтроль буцімто виправдовує старозавітна книга Левіт, там у 18:22 гомосексуалізм названий “гидотою” і згідно тієї ж книги 20:13 геїв слід забивати каменями, адже так сказав був Мойсей, або хтось приписав ті слова Мойсею; в будь-якому разі ті слова є гидотою і брехнею, тому що називати гидотою любов це блюзнірство, а наказувати вбивати людину — це злочин. Чи міг милосердний Бог дати такі повеління? Ні, ці повеління людські, а те, що вони транслюються нібито від імені Бога викриває їх брехливість. І такий висновок будується не на піску, сам Бог викрив у брехні авторів книги Левіт, сказавши, що не давав повеління приносити Собі в жертву тварин, хоча такими повелінням (від імені Бога) автори книги Левіт заспамили половину своєї книги.
І хоча Старий заповіт нас, християн, не цікавить і ми не живемо законами юдаїзму, давайте подивимося пильніше на цю книгу Левіт і переконаємося що вона — брехлива.
Половину тієї книги займають мерзенні описи жертвопринесень тварин: різати тварин, копирсатися в їхніх нутрощах, пускати їм кров, псувати божих істот — що це? — це справжня гидота і брехня! Бог ніколи б не заповів косплеїти язичників з їхніми гекатомбами. Потім там описуються тварини: які з них “чисті”, а які “нечисті”, яких можна їсти, а яких ні, яких можна приносити в жертву, а яких ні, що властиво є белібердою, адже Бог не створював чогось “нечистого”. Затим там перелічуються заборони на інцест, що є самозрозуміло і підтверджено науково: потомство від таких союзів найчастіше є генетично дефективним, найяскравіший приклад виродження роду, в якому активно практикувався інцест показала династія Габсбургів. В Лев. 24:16 обіцяється смертна кара за богозневагу, хоча Ісус сказав “простяться людям усі богозневаги, хоч би як вони богозневажали” (Мрк. 3:28). Ще там забороняється тату і пірсинг, хоча один з лейтмотивів проповіді Христа — зважання на внутрішнє, а не зовнішнє. Ще там заборонено торкатися мертвих тварин (що прямує посполу із забороною торкатися мертвих людей з иншої старозавітної книги) і хворих (на проказу), но Ісус вільно торкався мертвих людей і прокажених. Себто риторика книги Левіт розходиться з риторикою Христа.
Ніхто не знає ким саме писався Старий заповіт, хронологічно його написання розтягнуто на сотні років, тільки наївний вважатиме Танах богонатхненним від першої до останньої літери. Достоту богонатхненним в ньому є заповіді підтверджені Ісусом і те, що стосується пришестя Месії (пророцтва, на які посилаються апостоли та сам Ісус). Епізод у Матвія 22:41-45 чудово демонструє “логіку богонатхнення”: Ісус виокремлює з псальма Давида один вірш (110:1), в якому Давид називає Христа — своїм Господом (а не своїм сином, бо юдеї вірили що Месія буде сином Давида, земним царем, який вивищить Ізраїль та переможе усіх його ворогів), так само окремі фрагменти цитують апостоли, приміром Іван у 19:36-37. Та і контекстуально Танах не складено виключно з Божих повелінь, там є другорядні описи, дії, діалоги, інформація поза дидактичним матеріялом. Бог застерігає від марнословства (Мат. 12:36), відповідно, будь-яка контекстуальна другорядність, позбута реальної користі в навчанні, не є богонатхненною, потрібно розділяти Декалог і пунктуацію.
Один з найочевидніших прикладів переписування Старого заповіту бачимо у Ген. 6:19-20, де Бог наказує Ноєві брати усіх тварин по парі, а в Ген. 7:2-3 Бог нібито уточнює: бери по 7 пар чистих, і по 2 пари нечистих тварин, це із тим, що в часи Ноя ще не існувало поняття “чистих-нечистих” тварин (кашрут), но чому саме 7 пар чистих? Бо в Ген. 8:20 Ной нібито будує жертівник та приносить Богу в жертву з чистих тварин цілопалення (чистих має бути більше, бо вони приносяться в жертву та споживаються в їжу, навіщо ж нечисті — не зрозуміло), отже цей епізод є пізнішою вставкою, спробою впровадити кашрут заднім числом.
Хіба ви не знаєте що жертвопринесення тварин це гидота?
Хто повірить що Бог наказав приносити собі тварин у жертву, про що каже перша половина книги Левіт? Навіщо йому це? Та ж Він і сам каже, що не бажає жертви: “милости хочу, а не жертви” (давнім юдеям через пророка Осію 6:6; Ісус двічі повторює це Мат. 9:13; Мат. 12:7), і ще “Чи Я м'ясо бичків споживаю, і чи п'ю кров козлів? Принось Богові в жертву подяку, і виконуй свої обітниці Всевишньому” (Псл. 50:13-14), і ще: “любити Бога і ближнього більше за всі цілопалення й жертви” (Мрк. 12:33). І ще: “Якби був Я голодний, тобі б не сказав, бо Моя вся вселенна й усе, що на ній!” (Псл. 50:12). Ну і найголовніше, вустами пророка Єремії Бог прямо каже: “бо Я не говорив батькам вашим, і не наказував їм того дня, як виводив їх із краю єгипетського, про справи цілопалення й жертви”, (Єрм. 7:22), що попросту перекреслює усе вигадане в книзі Левіт і визначає за брехню, а пророк Ісая додає: “нащо Мені многота ваших жертов? говорить Господь. Наситився Я цілопаленнями баранів і жиром ситих телят, а крови биків та овець і козлів не жадаю!” (Іса. 1:11).
Певно давнім юдеям просто не хотілося виглядати білими воронами посеред тамтешніх племен тому і наслідували цю бридку криваву церемонію. І це не єдине, що вони наслідували, так само сталося, приміром, із царями, давні юдеї водилися Богом, но раптом захотіли собі царя, бо ж у сусідів були князі (1Сам. 8:5), Бог дав їм царя (1Сам. 8:7), а сам відійшов од царювання над ними. Кашрут, очисні ритуали, обрізання, херем (геноцид) — все це також запозичення у сусідів.
Ми не хижаки, яким подобається вбивати, які дуріють від запаху і виду крови, для людини це протиприродно, чоловік не такого духу і Бог ніколи не заповів би те робити. Все це вказує на людське авторство цих і подібних наказів.
Хіба ви не знаєте що гоміцид це гидота і злочин?
Вбивати людину, кидати в людину камінь, як про те сказано у книзі Левіт — ось гидота і брехня. Хто повірить, що Бог наказав забивати людей каменями, коли перед цим Він сказав: “не вбивай”? Коли Єва оступилася в Едені та підбила Адама, вони порушили наказ Бога, і що ж? Вбив Бог людей? Чому він не знищив їх та не створив нових? Бог спрямував людей на шлях виправлення і примирення водночас показавши на прикладі Ісуса велич своєї любови. Тому усі заклики убивати, каменувати — не є божими, но людськими. Коли фарисеї привели до Христа жінку спійману у перелюбі (Івн. 8:3) та сказали: Мойсей заповів таких забивати каменями, що відповів Христос? Підтвердив Він правильність такої заповіді? — ні, Він сказав хай кине в неї каменем безгрішний. Виносити смертні вироки, таку гидоту, придумали люди, а не Бог. До всього, убивство геїв ніколи не позбавить популяцію від гомосексуалізму, оскільки геями народжуються, а не стають, неможливо викоренити гомосексуальність, тому каменування геїв не є ефективним, став би Бог давати неефективну заповідь? Така кошмарна акція є банальним виявом жорстокости, дикости, це не в стилі милосердного Бога, а те, що Бог милосердний було відомо і давнім: “І перейшов Господь перед лицем його, та й викликнув: Господь, Господь, Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий” (Вих. 34:6). Якщо б Бог не хотів існування геїв, вони просто не народжувались би, і не кваптесь проводити тут паралелі із народженням убивць чи хворих: убивцями стають самохіть, і гомосексуальність не є хворобою.
Хіба ви не знаєте що війна це гидота і злочин?
Воювати із людьми — ось це гидота і брехня. Війна — це зло і помноження страждань, ніхто ніколи не повірить, що правдивий Бог наказував юдеям воювати, як у Втр. 2:31, або у Втр. 20:15-17. Прикриватися Божою волею є типовим фарисейством: Deus Vult! Гидота і брехня! Нібито за наказом Бога давні юдеї воювали з усіма своїми сусідами, захоплювали і грабували території (Втр. 20:14), від імені Бога велися хрестові походи, вигадувались міти про “цим переможеш” і малювались хрести на прапорах, війна Москви проти України 2022 року теж названа прихильниками насильства, сучасними фарисеями “священною”. Все це суцільна гидота і брехня.
Коли Ісуса схопили слуги Синедріону у Гетсиманському саді Він сказав що Отець може вислати Йому більше 12 легіонів (70+ тис.) ангелів, тож якщо б Бог захотів, хіба він не міг впоратися із ворогами ізраїльтян самотужки? Він не сказав Ною — винищуй грішників вогнем і мечем, і Лоту не сказав: перебий усіх в Содомі, а тоді приймайся за Гомору, тому що, знов таки — люди не того духу, щоби вбивати людей (Лук. 9:54-56), а значить усі старозавітні вказівки воювати є людською вигадкою, звичайною політичною маніпуляцією задля санкціонування агресії. У старозавітні часи було нормою серед агресивних племен Близького Сходу обґрунтовувати свою жорстокість “волею богів”, юдеї поступали аналогічно і самочинно без огляду на милосердну природу Бога і по суті ставали такими ж ідолопоклонниками як ті, із ким вони воювали, бо вигадавши заповідь, якої Бог не давав, вони вигадували бога. То була така ж недолуга мілітарна пропаганда яку ми бачимо зараз у Москви з єя “С нами Бог” на шевронах. Бог милосердний і не воює з людьми, він не дбає про політику (людські ігри), те, що хтось прикривається хрестом на стязі, іменем Бога на шевронах — не виправдовує агресивність і жорстокість, це проблема вовків у овечих шкурах, не обманюйтесь, в тому нема правди і Бог не стоїть за тими людьми!
Ісус сказав: блаженні миротворці, а ще: хто меча візьме, від меча й загине, і апостол Павло до Ефесян (6:12) каже: “Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби”. Шановні, про яку війну, мілітаризм, армію може йти мова, коли Ісус сказав: “любіть ворогів ваших” (Мат. 5:44)? А кому Ісус сказав: “коли тя вдарять по одній щоці, підстав иншу” (Лук. 6:29)? Для кого Ісус казав: “коли у тя вимагають плаща, віддай і сорочку”? Будь-яка війна, агресія, жорстокість, насильство противне християнству і не має виправдання. Християни є пацифістами, космополітами (Мат. 8:20) і анархістами (Мат. 20:25-26), а мілітаризм — це гидота і брехня!
Хіба ви не знаєте що геноцид це гидота і злочин?
Чинити геноцид — ось вона, гидота і брехня! У 1Сам. 15:3 нібито Бог закликає юдеїв вбивати чоловіків, жінок та дітей, і навіть худобу ворогів Ізраїлю,— гидота і брехня! Наскільки далеким від християнства треба бути, щоби повірити в те, що такі накази дійсно сходили од Бога? Наскільки далеким від чоловічности треба бути, щоб повірити в божественність такого наказу...
Бог — праведний (правильний) і не наказує чинити всупереч праведности. Бог не суперечить собі: сказавши “не вбивай”, він не наказує “вбивай”. Бог не загрібає жар чужими руками, Він сам зійшов з Небес та прийняв смерть щоби перемогти гріх і спасти людей.
Ідея “херем” або “закляття” (ритуальний геноцид) не є винаходом давніх юдеїв, багато тогочасних племен Близького Сходу послуговувалися аналогічними інструментами війни: тотальним винищенням ворога, як жертвопринесення своєму богу, тобто це є поганський метод війни і людське жертвопринесення, це є гидота і брехня!
Хіба ви не знаєте що поділ тварин на “чистих” і “нечистих” це гидота?
Вважати творіння Божі нечистими (Левіт 11 розділ) — це і гидота і брехня. Сусіди давніх юдеїв ділили тварин на чистих і нечистих, подібна концепція існувала, приміром, у Давньому Єгипті, де юдеї довгий час перебували в полоні, а згодом вочевидь перейняли у єгиптян ідею неповноцінности деяких тварин. Абсолютно очевидно, що досконалий Бог не став би творити недосконалих, злих, нечистих істот. Ми не маємо реальних прецедентів, бо і зла не існує (Бог не створював зло): це явисько, як, приміром, темрява і холод у фізиці, є абстракцією, в дійсності воно визначає ступінь віддалености од джерела (добра, світла, тепла). Але тварини не можуть відступити від добра, тим паче усі — певного роду, як, скажімо, щури, кажани або свині, це смішно. Тварини живуть інстинктами, вони не розрізняють добро і зло, тому не можна сказати: ось ці тварини злі (нечисті), а ті добрі (чисті). Як злі тварини можуть бути злими, якщо вони не знають що таке зло? Суб'єктивно той, кого вкусив собака може вважати того собаку злим, але об'єктивно він кусається не через свою злу природу, оскільки злої природи не існує. Ангели, що відійшли від добра і перетворилися на демонів зробили те свідомо, люди також свідомо віддаляються од добра чи наближуються к добру, но у тварин нема такого вибору. Свині ведуть свій спосіб життя не по своїй волі, якої у них нема, а тому, що те відповідає їхньому єству, адже не було такого, коли свині мали красиве хутро і крила, пили виключно росу, а їли листя мирту та евкаліпту (з найвищих гілок), а потім раптом зпоганалися, стали потворними і зачали жерти всякий бруд. Якісь тварини чоловікові можуть здаватися мерзенними чи такими, що провадять нечистий спосіб життя, но всі тварини є чистими за природою, не існує тварин із нечистою природою, спосіб життя тварини не занечищує її природу, її задум, ідею, душу, позаяк спосіб життя і відбиває її задум, ідею тварини, яка є досконалою і чистою. Підтвердженням цьому є епізод в Діях 10:9-15, коли зголоднілому апостолові Петру Бог показав видіння з посудиною, повною всяких тварин і сказав, що те все очищене, і не треба вважати їх нечистими. Також Ісус в суперечці з фарисеями доводив що їжа не здатна опоганити чоловіка, опоганити чоловіка може злоба, що оселилася в його серці (Мат. 15:17).
Хіба ви не знаєте що ідея “занечищення” чоловіка функціями його ж тіла це гидота і брехня?
Вважати нечистою якусь частину тіла або функцію тіла людини, про що говориться в 15 розділі книги Левіт — є гидотою і брехнею. Для християн це має бути ясно як день, оскільки Бог став чоловіком, Ісус мав людське тіло і цим підтвердив його чистоту та досконалість. Форма та механіка людського тіла — чиста. Хто вважає инакше, припускається тієї ж помилки, що й з “нечистими тваринами”: Бог не створив людське тіло таким, що може продукувати якусь нечистоту (фізично чи метафізично) і опоганити чоловіка (душу). Навіть давні греки, не знавши істинного Бога, знали: природне не є огидним, но давні юдеї зкопіювали у сусідів ідеї та ритуали очищення для чоловіків після еякуляції, і для жінок після менструації. Це абсурд! Не може тіло занечистити чоловіка. Автори ж книги Левіт пішли далі: якщо сперма потрапить на якусь річ, та річ вважається “нечистою” до вечора (Лев. 15:17), те ж з менструальною кров'ю... Тобто люди, в уявленні давніх юдеїв, це якісь носії нечистоти, які опоганюють усе довкола своїми виділеннями і просто торкаючись чогось (Лев. 15:20). Це ніщо инше як мізантропія: гидота і брехня.
Обрізання, яке наказано робити кожному юдею нібито Богом у Ген. 17:10-14 не має сенсу поза гігієнічним контекстом для тих, хто живе у пустелі (в умовах браку води), но такого контексту в старозавітній інструкції нема, виходить, автор цього правила людина. Без гігієнічного обґрунтування обрізання стає актом або вдосконалення людського тіла, або його ушкодження і в такому разі є помилковим, адже неможливо вдосконалити людське тіло, створене Богом, і неможливо догодити Богові ушкодженням такого тіла, це не має сенсу. Розглядати обрізання як “знак” (Ген. 17:11) теж неправильно, оскільки цей знак наноситься людьми, справжній знак Бога наносить на чоловіка Бог, як, приміром, на Каїна (Ген. 4:15), або на обраних 144 тисяч (Апо. 7:2-4), коли печатку хоч і ставлять ангели, но роблять вони те “печаткою Бога”, також Ісус обіцяє написати Імена Бога і міста Бога, та своє нове Ім'я на переможцях-стовпах у Апо. 3:12, і це все суто містерні акти, обрізання ж не є містерним актом, це операція над плоттю, та й до всього, таку операцію проводять й іновірці, обрізання взагалі може зробити будь-хто, що це за знак, який може будь-хто на себе поставити, яка тоді його цінність? Сьогодні обрізання непотрібно, бо навіть у пустелях на кшталт ОАЕ є водопровід.
Хіба ви не знаєте що ідея “занечищення” чоловіка через торкання до чогось це гидота і брехня?
У книзі Числа є наказ не торкатися трупа людини (19:11), хто торкнеться, буде занечищений на тиждень, для очищення людина має виконати складний ритуал (19:17-19) із убивством рудої корови (19:2-10, 12). У книзі Левіт (11 розділ) є застереження щодо торкання вже трупів тварин, через що чоловік стає нечистим до вечора і має випрати одяг, те ж стосується будь-якої речі, що торкнулася мертвої тварини — річ стає “нечистою” до вечора і має бути покладена у воду. Тобто недостатньо просто помити річ, треба обов'язково чекати до вечора щоб вона “очистилися”, або щоб “очистився” чоловік.
Деякі дослідники називають такий наказ превентивною боротьбою з інфекціями і це є просто жалюгідний за своєю слушністю аргумент, бо ж чи кожного дня людина стикалась (стикається) із трупами? Які інфекції? Якщо б проблема була в інфекціях Бог прямо так і сказав би: не торкайся трупа щоб не захворіти, як Він сказав був першим людям в Едені: не їжте з того дерева, а то помрете.
Бог не міг надати таке повеління, тому що матерія ніколи не стикається: атоми ізольовані електромагнітними полями, а їхні ядра полем сильної взаємодії, ці поля не дозволяють їм доторкатися, ніхто не може дійсно торкнутися чогось в матеріяльному світі — завжди буде проміжок між атомами пальців та атомами того, до чого хочеш торкнутися. Відчуття торкання є інтерпретацією мозку на тиск електромагнітних полів. Відповідно, всі ці табу на торкання чогось “нечистого” є плодом магічної свідомости, нісенітницею й Ісус показав це, коли торкався мерців — оживлював їх, коли торкався прокажених та вздоровлював їх. Тобто Ісус як Творець, знаючи справжню природу матеріяльного світу, порушував ті настанови бо вони людські (вигадані), неправильні.
Тому не можна покладатися на книгу Левіт як на джерело правди, і не можна вважати за правду ті фрагменти Писання, що суперечать собі. Суперечливі фрагменти є людським переданням, людською наукою, а не одкровенням Бога — Бог собі не суперечить. В такому разі не тільки в Новому, но і в Старому заповіті немає дійсних божественних заперечень щодо гомосексуальности. Якщо ви із цим не погоджуєтесь, то ви погоджуєтесь із тим, що геїв потрібно убивати — забивати каменями, инакше ваша віра непослідовна. Уявімо ситуацію, коли натовп підходить до тебе, протягує тобі камені та пропонує долучитися до них у вбивстві гея, навіть якщо ти не християнин, а просто адекватний чоловік, ти маєш відсахнутися од них, як від навіжених.
Розпуста і кадешим
В давнину погани (кадешим) практикували храмовий ритуальний секс (проституцію), переважно двостатевий, но бувало що й одностатевий, в Старому заповіті про це згадується у книзі пророка Осії (4:14-15) або у 2-й книзі Царів (23:7) і засуджується поганство і розпуста (проституція) без акценту на гомосексуальности.
Розпуста (блуд) не описує конкретні види сексу, це про нестриманість, коли людина віддається страстям і водиться ними по всім закутам, де вона користується будь-якою змогою вдовольнити ці страсті. Розпусним може бути як гетеросексуальний так і гомосексуальний чоловік. Уявіть чоловіка із безладними сексуальними зв'язками: він спить з будь-якими жінками, ходить до повій, но при цьому він вдається тільки до вагінального коїтусу, це є приклад очевидної розпусної поведінки, ніхто ж не назве такого чоловіка сексуально порядним? Така непорядність і є блудом, но якщо розпуста виходить за межі анального (орального) сексу, значить вона не стосується виключно цих видів сексу і тому гомосексуальність не дорівнює розпусті.
* * *
Отже, якщо основа, на яку спирається апостол Павло настільки хитка, як можна з того робити настільки серйозні, доленосні висновки про заборону вспадковувати Царство? Богонатхненність книги Левіт не витримує анінайменшої критики, та книга не може слугувати джерелом правдивої проповіді. Та й християнство не спирається на юдаїзм, християнство спирається на Христа, а він не закликав каменувати гомосексуалів, в Євангеліях взагалі тема гомосексуальности не обговорюється, і жоден апостол окрім Павла про це не говорить, а значить і причин банити геїв нема.
Одразу хочу відповісти всім, хто закидатиме мені вибірковість в читанні Біблії. Якщо ви щиро вірите в абсолютну богонатхненність Старого заповіту, то згадайте сюжет про Давида і Йонатана: “...Йонатанова душа зв'язалася з душею Давидовою, і полюбив його Йонатан, як душу свою... І склав Йонатан із Давидом умову, бо полюбив його, як душу свою. І зняв Йонатан із себе плаща, що був на ньому, та й дав його Давидові, і вбрання своє, і все аж до меча свого, і аж до лука свого, і аж до пояса свого” (1Сам. 18:1-4), це сцена знайомства, а ось сцена розставання: “...Давид устав із південного боку, і впав на обличчя своє на землю, та й поклонився три рази. І поцілували вони один одного, і оплакували один одного, а Давид гірко плакав” (1Сам. 20:41), після смерти (на війні) Йонатана Давид каже: “Скорблю по тобі, Йонатане, мій брате! Ти для мене був вельми улюблений, кохання твоє розкішніше для мене було від кохання жіночого!” (2Сам. 1:26), так що це? — поетичність чи богонатхненність? Якщо це поезія, то що це таке: “І запалав Саулів гнів на Йонатана, і він сказав йому: Негідний і неслухняний сину! Чи ж не знаю я, що ти вибрав Єссеєвого сина на свій сором та на сором і неславу своєї матері?” (1Сам. 20:30), тут батько Йонатана (Саул) ганить його за те, що він “обрав Давида”, і слово “сором” — точно не з поетичного лексикону! — це властиво побутова сцена, в якій батько гнівається на сина за нетрадиційну орієнтацію. Можливо любов Йонатана до Давида не була взаємною, але те, що Йонатан любив Давида, думаю, є очевидним. Отже, якщо ви вірите у повну богонатхненність Старого заповіту, но вважаєте стосунки Давида і Йонатана “поезією”, а такі оберти як “Йонатова душа зв'язалася із Давидовою”, “віддав Давиду усе, навіть вбрання своє”, “вони поцілували один одного”, “Давид гірко плакав”, “кохання твоє розкішніше від жіночого”, “ти вибрав Єссеєвого сина на свій сором” для вас просто “поетичні оберти”, за якими нема того, що вони буквально описують, то чому б вам так само не вважати слово “гидота” по відношенню до гомосексуалізму і оберт “забивати каменями” з книги Левіт — також поетичною вольністю, алегорією? А то получається якась вибірковість!
Врешті гомосексуальний секс не гидотніший за секс гетеросексуальний, обидва можуть бути як естетичними так і неестетичними. Гомосексуальність як форма любови взагалі нічим не відрізняється від любови гетеросексуальної і ніхто не має права називати любов — гидотою.
Що ж насправді є гидотою для Бога? — те, що високо у людей (Лук. 16:15), це ми знаємо.
З яких бурдюків будемо пити?
Навіщо тягнути в новий світ — епоху християнства, старі бурдюки? Бо ті, хто пив старе вино, не захоче молодого, бо каже: старе краще? Нас це не цікавить, новий світ потребує нового вина! Немає сенсу в своїй проповіді християнства питатися “Хіба ви не знаєте, що написано у Торі?!” — це проповідь християнства, а не юдаїзму, нам байдуже що там написано, ми не слухаємо Мойсея. Ісус прийшов на хрест не заради того, щоб усі почули заклик: “читайте Тору”. Ісус виконав Закон, про що Він прямо сказав у Мат. 5:17 — зі смертю і воскресінням Христа закон довершується, з цього моменту Тора, Старий заповіт є історією, і нам, християнам, воно не потрібно, ми не повинні жити за правилами юдаїзму, приносити у жертву баранів, робити обрізання, носити при боці лопатку. Нам потрібен Христос і його наука, а Тору хай читають ті, хто не вірить в Христа.
Ісус сказав: “Поправді, поправді кажу вам: хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя” (Івн. 5:24), отже християни не йдуть на суд— нема закону для християн.
Бог назвав Ісуса Своїм Сином і наказав слухатися Його, а не Мойсея (Мат. 17:5). Тому за одкровення ми визнаємо тільки чотири Євангелія (і тільки те, що сказано самим Христом), решта книг і думок є опціональними, в яких правду сильно затінено людськими видумками, про що каже й сам Ісус, коли називає Мойсея, а не Бога, автором заповіді “про розвідний лист” (Мрк. 10:4-6), і ще у Івн. 8:17 Ісус каже: “Чи не у вашому законі написано — свідчення двох чоловіків правдиве”, розумієте? Він каже “чи не у вашому законі написано” — наголошуючи на людському, а не божескому авторстві того закону. Згадайте Нагірну проповідь (Мат. 5), скільки всього Ісус прямо скасував із закону, що був даний “стародавнім” (Мат. 5:33). Тож не будьте стародавніми, фоловьте Христа.
Що Старий заповіт більше не актуальний доводять і самі юдеї (сучасні), які з 1947 року чомусь не спромоглися відбудувати храм і поновити служби із жертвопринесеннями тварин. Чому ж? Може тому, що їм просто соромно різати баранів на очах у цивілізованого світу?
Отже заповіді Старого заповіту — не для християн. Ми слухаємо голос тільки одного пастиря — Христа та виконуємо тільки його заповіді, нас цікавить тільки його наука.
Наука людська і Христова
Апостоли були прикликані проповідувати Євангеліє — Добру новину, а не вчити своїм наукам та неактуальному закону. Також вони не повинні були строїти церкву. Ісус прямо сказав: не називайтесь вчителями, один у вас Учитель — Христос (Мат. 23:8). І ще Ісус обіцяє побудувати свою Церкву сам (Мат. 16:18). Себто Ісус є одним вчителем та будівничим.
Втручання людського розуму в божественну справу привнесло у багато церков ієрархію, ідеологом якої був апостол Павло (1Тім. 3:1-12), що теж суперечить християнському вченню, бо Ісус, по-перше, заповів не наслідувати субординацію, притаманну цьогосвітньому державному управлінню (Мат. 20:25), ба більше, Ісус каже робити навпаки: хто хоче бути більшим, будь всім слугою (Мат. 20:26), по-друге, Ісус називає усіх — братами (Мат. 23:8), тобто рівноправними, але як може існувати братерство в системі з підлеглими? І по-третє, Ісус заповідає щоб поміж християнами була любов (Івн. 13:34-35), а там де любов, про ніяку підлеглість, вищість, не йдеться. Найвідповіднішим моделем керування для церкви є анархія — самоуправління. Сьогодні цьому моделю відповідає хіба що протестантизм, в якому існують реально схожі до опису Христа церкви.
З-за церковної ієрархії християнство сильно постраждало: багато людей розглядають церкву частиною держави і це є трагедія духовности. Трагедією, як ви розумієте, є не тільки видимість співпраці (чи навіть симбіозу як у випадку із середньовічною католицькою церквою і православною (зокрема сучасною РПЦ)) церкви та держави, а й реальна така співпраця, коли, наприклад, церква благословляє армію на гріх (гоміцид, грабунок), освячує ядерні ракети (реальний приклад з Росії), називає війну “священною” (московський патріарх Кирило так назвав СВО 2022 року в Україні, Папи Римські починаючи з Урбана II називали деякі війни (приміром хрестові походи) “священними”, участь в яких, за думкою ідеологів, не тільки не є гріхом, а й гарантує спасіння душі), створює інститут капеланства (військових священників). Все це є плодами ієрархічної системи управління та зближення із державою, політикою. Навіщо ці церкви зближуються із земними царствами, коли Ісус сказав Пілату: Царство моє не від світу цього? Бо подібне тяжіє до подібного, якщо деякі церкви наслідували земну систему керування своєю структурою, то до земних подібних структур вони і тяжітимуть.
Звісно, не всі християнські церкви мають ієрархію та антихристиянські звичаї, вже у апостольські часи фігурували саме “церкви” (у 1Кор. 11:16 Павло згадує “Церкви Божі”), тобто спостерігалась плюральність думок та нюансів служіння. Так, протестантські церкви менш інтегровані (а то й зовсім не інтегровані) в державну систему, аніж, скажімо, католицька чи православна церква.
Апостоли мали б покластися на волю Божу в справі формування християнства, будівництва церкви, але вони, певно, злякалися уявного хаосу, анархії, що може постати згодом, бо в кожного свої думки, інтерпретації, погляди, розуміння, тим паче, проповідь вийшла за межі Юдеї та впала на чужий, невідомий ґрунт, піднялася буря на морі й замість того щоби повірити що Ісус утишить цю бурю, впорядкує “хаос”, як те сталося у Мат. 8:23-27, люди зайнялися саморятуванням, стали хапатися за ієрархію щоби не потонути. І що ми маємо тепер? Церква набуває егалітарности, як і мало бути від початку: десятки тисяч деномінацій серед яких кожен може знайти собі місце, друзів, братів із якими він прямуватиме до Христа. Ієрархія не могла стримати бурю і не стримала, бурхливі води Христової науки розійшлися світом, щоб кожен мав змогу охреститися в них.
Ісус ганив юдеїв за те, що ті перекручували Писання (Мат. 15:5), на жаль, деякі апостоли вдалися до подібного же перекручування, що внесло в християнську науку (загалом) — суперечності. Єдиний спосіб позбутися цих суперечностей: триматися принципу Sola Scriptura в радикальній редакції: тільки чотири Євангелія, слухати тільки голос Пастиря (Мат. 17:5; Івн. 10:16), слідувати за Ним (Мат. 16:24; Мат. 19:21), а не за апостолами, Торою, Мойсеєм, чи ще кимось.
Голоси церков звучать по-різному, но всі вони закликають прийти до Господа — це головне, і необхідно почути цей заклик. Коли ж цей голос виголошує щось противне Христовій науці, або церква навіть чинить супроти тій науці, вторити такому голосу і повторювати супротивні дії не слід (Мат. 23:3).
Наука Христа це не лише заповіді, настанови, правила, передовсім це віра. Один з лейтмотивів Нового заповіту: як ти віриш, так тобі і буде. Прозріння сліпих у Мат. 9:29 супроводжувалося словами “Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!”, у Мат. 8:13 під час зцілення слуги сотника: “і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!”, у Мат. 15:28 Ісус зцілює дочку хананеянки: “О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!”, у Мат. 9:22 жінка торкається одежі Христа повіривши що зцілиться, Ісус на її віру відповів їй: “Будь бадьорою, дочко, твоя віра спасла тебе!” — в цю мить вона стала здоровою. В якості ще однієї ілюстрації цього принципу можна привести анекдот: “католик запитує у протестанта в раю: — А що це за високий паркан? — За ним православні, вони думають що одні тут”.
Бог безконечно милостивий. Ісус обіцяє Царство і порушникам і виконавцям заповідей закону (Мат. 5:19), просто одні будуть великими і яскравими як Бетельгейзе, а инші маленькими, як білі карлики.
Важливо розрізняти людську науку і Христову. Заборона геям наслідувати Царство походить з людської науки. Далі розглянемо ще декілька прикладів суто людської науки щоб зрозуміти принцип за яким така наука формується.
Міркуємо між собою про зачіски
Окрім ідеї впровадити в церкві ієрархію та не пускати до Царства геїв, Павло категорично проти довгого волосся у чоловіків, він називає це — безчестям (1Кор. 11:14). Іронічно, що усі образи Христа, зокрема на Туринській плащаниці, саме з довгим волоссям...
В 1-му посланні Коринфянам Павло пропонує “поміркувати між собою” (1Кор. 11:13) про питання довжини волосся у чоловіків та жінок і тут само у 11:16 відкидає можебність дискусії: “Коли ж хто сперечатися хоче, ми такого звичаю не маємо...” хоча трохи далі, у 11:19 визнає користь спорів, вони, мовляв, “виявляють досвідчених”... Даруйте, але це просто смішно: міркувати про зачіску у жінок та чоловіків в той час, коли ти прикликаний проповідувати безмежного та безконечно милосердного істинного Бога, який є Любов і який віддав Сина на розп'яття для спасіння людства.
Якщо ж йти шляхом “зачісок”, то і в християнстві, як у юдаїзмі, матимемо талмуд на 5к+ сторінок, в якому знайдеться правило зав'язування шнурків та єдино правильний кут підрізання нігтів.
Взагалі неприємно вражає те, що й у давні часи, коли послуги барбершопів були, скажімо так, технологічно обмежені, люди тим не менш, виявляли таку ж нетерпимість щодо довгого волосся у чоловіків як і в сучасних деспотичних, малорозвинених країнах або у середовиську радикальної чи низької культури, тим паче в Юдеї були назореї, які давали обітницю не стригтися (яскравий приклад — Самсон, ще (ймовірно) Іван Хреститель) та й Мойсей заповів юдеям не стригти скроні, що зформувало пейси як елемент образу юдея. Загалом ця нікчемна, дріб'язкова тема зовнішности абсолютно непотрібна і не варта уваги, це відволікає від головного: від прямування за Христом. Зосереджуватися на зовнішньому помилково і це ще один стовп проповіді Христа: найперше потрібно дбати про внутрішнє, про те, хто ти є, а не про те, як ти виглядаєш (Лук. 11:39-41). Ми маємо змагатися у чоловічності (humanitatis optima est certatio), а не сперечатися через зачіски.
Павло по-своєму розумів певні речі і прагнув передати те розуміння своїм духовним дітям для наслідування, но питання прийняття таких порад властиво є особистою справою кожного. Павло й сам зауважує на особистому характері деяких своїх повчань: “Иншим же я говорю, не Господь...” (1Кор. 7:12), що підкреслює суб'єктивність решти його суперечних думок.
Довге волосся у чоловіка не є безчестям і не може бути безчестям, це неможливо, оскільки тіло людини не має таких властивостей, щоби збезчестити (автоматично) чоловіка. Бог створив людину за своїм образом і подобою, і сі кожані одежі, в які Він зодяг нас — відповідають концепції божественного задуму, божественного дизайну, чи може бути ґандж у такому задумі? Не може.
Павло ж апелює до якоїсь “природи” у 1Кор. 11:14, яка, буцімто, має нас навчити — якої довжини волосся повинно бути у чоловіка на голові... але згідно природі, волосся у чоловіка та у жінки на голові росте однаково легко, чоловікові не потрібно докладати якихось додаткових зусиль щоби відростити собі волосся, ріст волосся на голові у чоловіка є абсолютно нормальним і природним процесом, як і ріст волосся на голові у жінки, відповідно, чоловік може ростити собі волосся такої довжини, якої він хоче. Деякі церкви прямо ігнорують цю настанову, наприклад православне духовенство віддає перевагу саме довгому волоссю.
Отже я не бачу жодної раціональної причини уводити такі обмеження для християн, тим паче в апостольські часи. Найімовірніше це правило було продиктовано банальним конформізмом та стереотипами, які, як бачимо, в цьому питанні із часом суттєво не змінилися, адже і сьогодні довговолосі зачіски у чоловіків вважаються переважно андеграундом і субкультурою.
Міркуємо між собою про їжу і життя
Инший яскравий приклад суперечности поміж дидактизмом Павла і християнством бачимо в 2-му посланні Фесалонікійцям (3:10), де він каже: хто не хоче робити, той хай і не їсть. Я не бачу в цьому християнської великодушности, милосердя та любови, це написано цілком по-фарисейські, по-законницькому: не працюєш, помри. Але ж очевидно — хто не їсть, той не працює.
І що сказав Ісус, наприклад Марфі, котра силувала сестру взятися до справи, а та слухала Його? Хіба Він сказав: праця передусім, а мене слухайте на дозвіллі? Що казав Ісус про птахів, яких Бог годує, хоч ті й не вертять жорнова? Чому Ісус безплатно нагодував хлібом та рибою декілька тисяч слухачів своєї проповіді? Навіщо Ісус сказав: не журіться про те, що будете їсти, а найперше трудіться розшукати Царства Божого? Чому Ісус сказав: “більше від їжі життя”, чому він не сказав: “їжа більша за життя”?
Коли уявити поспільство ладне віддавати на голодну смерть своїх членів, чи не скажемо ми про таке поспільство: ганебне барбарське збіговисько? Врешті, чому чоловік, народившись у цивілізації має боротися немов той дикий лісний звір за виживання?! Цивілізація хіба не повинна вдовольнити базові потреби своїх членів і найперше у їжі? Навіщо тоді цивілізація, держава, суспільство? Коли дослухатися до таких порад: не робиш, помри, то слід жити первісним способом у лісах.
Така суворість є поза християнським контекстом. Серед християн прийнято помагати стражденним, давати милостиню, годувати голодних, бо в цих справах справджується останній суд (Мат. 25:42), а віддавати неспроможного прогодуватися (байдуже з якої причини) на волю голодної смерти усталено у звірів, це закон дикої природи: немічний лев не в силі вполювати газель і помирає з голоду. Світ часто живе законами дикої природи, але християни прикликані виховувати в собі чоловічність, гуманізм у широкому сенсі слова, і бути як та свіча, що горить на свічнику та світить усім (Мат. 5:15), а якщо християни стануть такими ж як усі, як світ, то навіщо страждав Ісус?
Міркуємо між собою про наслідування людей і Христа
В тому ж 2-му посланні Фесалонікійцям (3:9) Павло закликає своїх слухачів наслідувати себе, і ще до Коринфян ((1-е) 11:1, 4:16) спрямовує такий самий заклик, ви, мовляв, наслідуйте мене, як я Христа. Ми знаємо, що Бог ревний, тож навіщо нам посередники?
Наслідування людей, а не Бога здатне змістити фокус служіння на людський, в якому Бог або втрачається цільно, або стає другорядним. Подібний приклад зміщення демонструють сучасні католицька і православна церква, де сьогодні активно практикують молитви до святих, апостолів, анголів, Діви Марії, і навіть абстрактних “сил небесних”, но хіба Ісус не сказав: Богу поклоняйся та Йому одному служи (Мат. 4:6)? В християнстві не повинно бути пантеону як у поганів, і взагалі інституту святих, Ісус сказав: не може чоловік спастися, те можливо тільки Богу (Мат. 19:26), себто лише Бог спасає людей, робить їх спадкоємцями Царства, наближає до Себе (Мрк. 10:40), но в тих церквах самі визначають (канонізують) — хто буде святим, хто спасається, а вирішивши це, вони малюють ікони, на яких ті люди зображені в образі святих праворуч чи ліворуч від Бога, а тоді таким самоназваним святим складають молитви, провадять служби... Та й ще, у католиків і православних є так звані святі покровителі (професіонали), яким моляться у певній справі чи по роду професії, наприклад, є покровителі воєнного фльоту, лікарів, вчителів, якісь святі відповідають конкретно за врожаї, худобу, удачу в подорожі, вам нічого це не нагадує? Абсолютно те саме узвичаєно у поганів, у них є боги врожаїв, полювання, морів та рік. Шановні, ми йдемо до Христа, чи до покровителів збіжжя? Саме слово “християнин” означає “послідовник Христа”, який же християнин послідовник Христа, коли він ходить коло та навколо і молиться вигаданим святим та якимсь Небесам? Тільки Бог святий, а люди можуть бути або спасенними, або ні, но хто з людей спасенний — знає лише Бог.
Ісус закликає своїх учнів бути досконалими як Отець (Мат. 5:48), а не досконалими як апостоли; вчить молитися на прикладі “Отче наш”,— скажіть, де у молитві “Отче наш” прохання до Небес, апостолів, святих, ангелів?
Християни не повинні мати авторитетів, для християнина навіть Христос не є авторитетом! Я поясню. В історії християнського подвижництва сталося ось що: один аскет віддалився од світу, пішов жити в пустелю, знайшов печеру і там оселився. Згодом до нього явилися демони в образі світлих ангелів і серед них був навіть один схожий на Христа, аскет не розпізнав омани бо для нього Христос був авторитетом, і коли фальшивий Христос наказав аскету плясати, той став плясати і робив це допоки напівмертвий не впав у нестямі. Лише тоді аскет осягнув обман, зрозумів, що не був вірним достоту Правді, а послухався демонів у машкарі світлих ангелів. Якщо б він від початку мав на озброєні критичне мислення і розуміння того, що Бог не віддає суперечливих наказів, з ним би цього не сталося. Ось чому важливо відкинути усі авторитети, в цьому розкривається і простота голубів, і мудрість змій (Мат. 10:16). Ісус застерігає від слідування за “неправдивими христами” (Мат. 24:24), но чи можливо це за умови безумовного прийняття авторитетів? Питання риторичне.
Як видно, людські науки не витримують анінайменшої критики. Християнство — це наука Христа, а не апостолів чи будь-кого ще. Павло, коли говорив про гомосексуалів, робив те, по-перше, не розібравшись у питанні, по-друге, без огляду на Христову науку, Павло за давньою звичкою витягнув з неактуальної більше Тори, ба більше, зі скомпрометованої книги Левіт чуже християнству правило і спробував вплести його у нове вчення, та й ще у такій категоричній манері, забувши, що Ісус ганив фарисеїв за те, що ті “зачиняли браму Царства” перед людьми — не пускали їх (Мат. 23:13). Не треба вирішувати за господаря дому — кому бути при столі, а кому ні, хто буде запрошений, а хто ні, Ісус є господарем світу, і тільки Ісус буде вирішувати хто наслідує Царство, а хто ні. Тому ці Павлові уроки Тори ми відкидаємо, вони не про християнство, вони не стосуються християн. Гомосексуали, які увірували в Христа та вийшли на шлях правди, як і будь-які инші добрі християни — увійдуть в Царство.
* * *
Ці приклади мають показати вам дійсну панораму християнства, наскільки воно широке насправді. Показовість цих прикладів також в особистому сприйняті віри, попри Павлів ригоризм і викладацькі чи проповідницькі розбіжности ніхто ж не сумніватиметься у його дружбі з Христом? А значить в усіх є можливість приятелювати з Богом, в усіх, хто щиро прагне добра і правди, хто не боїться, попри все, опинитися під яскравим світлом Божественного одкровення.
І хай вас не бентежить різкість у моїй промові, хіба Ісус не заповів, щоб у християн було “так-так”, чи “ні-ні”, а словесні вихиляси, політкоректність (особливо в принципових питаннях) є “від лукавого” (Мат. 5:37)? Ісус сильно не підбирав слів у спорах з фарисеями, називаючи їх “нерозумними і сліпими”, “лицемірами”, “гробами”, “дітьми диявола”, а коли переміг у суперечці “про воскресіння” із садукеями, апостол описував цю сцену так: “фарисеї, взнавши, що Ісус замкнув уста садукеям...” (Мат. 22:34) де “замкнув уста” є перекладацьким евфемізмом, фактично ж се значить “змусив заткнутися”.
Герої та антигерої
Навряд чи знайдеться хоча б одна країна на Землі, в якій не плекали би військових, в якій не розбудовували би інститут гоміциду: армію. Практично кожна країна має армію, і кожна країна пишається своєю армією. Служба в армії серед загалу помилково асоціюється із дорослішанням, набуттям мужности, фізичної сили та сили волі, вихованням у собі дисципліни та характеру. Такі асоціяції узвичаїлися тому, що мілітаристи привласнили ідеї високої моралі та етики, менторства для своєї пропаганди, вони експлуатують душевну гідність, її прояви, на кшталт чоловічности, миротворства, і загалом шляхетности в своїй риториці рекрутінгу та самопіарі. Насправді ж мілітаризм пропонує лише одне: служіння сатані, гріх.
Мілітаризму нема місця у вповні свідомому суспільстві, позаяк жодне відповідальне суспільство не стане терпіти (підтримувати, спонсорувати) — хижаків і душогубців. Та попри очевидність шкідливости ідей мілітарізму, його відвертої агресивности та античоловічности (зокрема це геноцид чоловіків, мізандрія), антицивілізаційности, цей інститут сатанізму не викликає такої огиди загалом у суспільстві та зокрема в деяких церквах як гомосексуальність. Цебто пряма агресія і насильство над людьми (цивільними та військовими) — дія армії, розглядається як прийнятна, натомість особисті стосунки двох чоловіків, які не зачіпають і не можуть зачіпати прибічних в принципі, розглядаються як неприйнятні. Це незбагненно.
Чому ж чоловік не вільний робити зі своїм життям, буттям, тілом того, що він хоче? Якщо такі дії не порушують життя, буття й тіло прибічних, котрі не бажають бути долученими к таким діям? Коли салдат окуповує територію, обстрілює місто, умисно чи ні вбиває мирних людей: він діє попри бажання, попри волю тих, чию територію він загарбує, тих, чиє місто він обстрілює, тих, кого він вбиває. Водночас гомосексуальність визнається деякими країнами психічним розладом, деякими церквами гріхом, а військові найменовуються “героями”, “святими воїнами” свого народу і представляються в соціяльно-культурній, а иноді навіть у релігійній площині взірцями для наслідування. Це нелогічно.
Православна церква підіймає молитви за армію, малює ікони з військовими в образі святих або праведних, деякі їхні салдати (О. Невський, Ф. Ушаков, Д. Донський та ин.) канонізовані, під егідою православної церкви працюють мілітарні табори для дітей і дорослих (“Православні витязі”, “Андріївський хрест” тощо), капелани напучують салдатів перед боєм і освячують їх вбивати, грабувати (захоплювати чужі землі), в Росії навіть є проклятий християнами Головний храм Збройних сил Російської Федерації, у будівництві якого застосовувалася зброя, і вона ж присутня в інтер'єрі, наприклад гранати, прив'язані до завісових канатів... не треба мати вуха вище лоба щоби зрозуміти: це неправильно. У католиків теж є салдати з німбами: Жана д'Арк, Ф. III Кастильський тощо. Тобто люди, які свідомо стали на шлях війни та душогубства, на шлях зла, деякими церквами визнаються святими, а гомосексуали страшними грішниками. Це означає, що не всі церкви послідовні в служінні Христу, не всі вони прийняли правду цільно. Втім, це не повинно відлякувати шукачів правди, позаяк окрім земної церкви є церква містерна, метафізична церква Христа і справжні християни (вівці, а не вовки в овечих шкурах) єднаються саме у містерній церкві — головне щиро звернутися до Христа, правдиво служити Йому, тоді відбудеться долучення к містерній Церкві: “...Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього” (Івн. 14:23).
Не все, що робить земна церква (конфесія), що вона говорить, автоматично є правильно і стає правдою. Якщо дія або слово церкви розходиться з наукою Христа — таку дію чи слово потрібно ігнорувати, бо ж ми служимо Богу, а не людям, за словами того ж апостола Павла (Ефс. 6:7). А щоби служити Богу, а не людям, слід триматися науки Христової, а не людської, розрізняти людські вигадки і правду Божу, для цього у нас є взірці — заповіді і проповідь милосердного Бога. Якщо Бог каже: не убивай, а хтось впроваджує інститут капеланства, освячує інструменти гоміциду, або від імені Бога закликає каменувати людей, легко помітити різність, чи не так?
Нормальність і ненормальність
Деспотичні правління нерідко використовують психіатрію і публічне таврування як інструменти контролю, так було в СССР, Англії, Німеччині, США, де за гомосексуальність репресували, катували, знущалися. Робилося те виключно із жорстокости, оскільки частка гомосексуалів серед популяції завжди невелика і здебільшого стала, засоби пропаганди чи антипропаганди, репресії не здатні вплинути на кількість гомосексуалів, адже сексуальна орієнтація не є питанням виховання, традицій, політики партії, се питання людської особистости, схильности єя душі, це властивість що визначається від народження: не можна стати гомосексуалом чи перестати ним бути.
В людожерських політичних системах чоловік розглядається виключно як робоча одиниця, бик-запліднювач, салдат, а не індивідуальність, і все, що не вписується у цю парадигму — відкидається як ненормальність. На жаль, звіряче ставлення до гомосексуалів не є питанням минувшини, і сьогодні в багатьох арабських та африканських, деяких азійських країнах за гомосексуальність покладено навіть смертну кару, наприклад через каменування, прямо як у “старі добрі” часи.
Те, що гомосексуальність не є психічним розладом легко доводиться відсутністю неадекватних станів у разі неможливости вдовольнити специфічні бажання. Такі стани, приміром, присутні у транссексуалів і виражаються дисфорією. Загалом гомосексуал поводиться і почувається без пари так само, як і гетеросексуал.
Непотрібна і шкідлива публічність для гомосексуалів
Є дві крайнощі: переслідувати за гомосексуальність і проводити гей-паради. Геям не потрібна публічність, тим паче така, що врешті шкодить. Не потрібно виносити на загал особисте, змішувати публічне і приватне.
Пропаганда по суті є інструментом насилля (інформаційного), ніхто не оцінить засобів пропаганди, коли вони спрямовані на нього. Деякі країни, що вважають себе прогресивними, насичують мас-культуру, систему освіти, інформаційне поле елементами гей-пропаганди, проводять гей-паради, робиться це із такою завзятістю (але без ентузіазму) і так неоковирно, що продукт, в який інтегровано ті елементи попросту перетворюється на фарс, це обурює публіку, виникає хейт. В чому полягає неоковирність подачі: тема гомосексуальности розкривається здебільшого у плотському контексті, просто як форма сексу, а не як форма любови, у романтичній манері, високим стилем, тому така пропаганда є сороміцькою та ексгібіціоністською, вона виходить не із щирости: допомогти, поінформувати, а для годиться, як пункт у якомусь медійному пляні, що вимагає репрезентувати гея в фільмі, серіялі, книзі, грі. Грубість такої репрезентації дратує усіх і геїв передовсім.
Окремо слід сказати про сумнозвісні гей-паради, які останнім часом дедалі більше нагадують трагікомедійну сцену з фільму категорії Z. Здається, єдиною метою у проведенні цих парадів є висміювання гомосексуалів. Їх (або акторів) пускають вулицями міста наче якихось екзотичних звіряток. Там панує епатаж, безстидство. Це не про гомосексуалізм, це гротескна вистава про хіть, що постає також через закритість церкви. Християнин-гомосексуал ніколи б не брав участи в подібних шоу, не виставлявся би на показ, не дозволив би зробити з себе видовисько!
Коли є необхідність у самовираженні, те краще зробити через мистецтво, культурно, естетично, інтелектуально, а не крутити голою дупою посеред вулиці. Напишіть книжку, сценарій, малюйте арт, анімацію, комікси, напишіть музику, зробіть гру, займайтесь 3D-моделюванням, зорганізуйте віртуальний простір для спілкування, словом: робіть щось реальне, корисне і красиве, створюйте авторський контент за який вам подякують, а на вулицях нехай танцюють в Ріо-де-Жанейро.
Найкраща допомога гей-спільноті у адекватному ставленні до геїв без засудження мирних людей, котрі вам не погрожують і не шкодять, і це перший крок до того, щоби не засуджувати взагалі нікого, про що казав Ісус (Мат. 7:1).
Що далі
Церкви що моляться за хижаків і душогубців як за праведників, а гомосексуалів звинувачують у гріху — далекі від Христа.
Ті, хто не розібравшись в питанні звинувачує у гріху гомосексуалів — не мають критичного мислення і підпали впливу авторитетів.
Гомосексуали можуть сміливо звертатися до Ісуса, будьте певні, Він вас почує: “Усе прийде до Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть” (Івн. 6:37).
